І якщо кілька десятків років тому канадські та американські “профі” могли з довгими патлами, що розвівалися за плечима, гасати з шиком без шоломів і щитків над очима, то тепер — зась. Надто ризикованим стало таке “фраєрство”.

Ну, а вже ті, котрі захищають прямокутник воріт, мають бути, напевно, чоловіками в квадраті. Твердий гумовий диск летить у них зі швидкістю не менше 110-120 км/год. І це далеко не межа — у деяких уславлених бомбардирів, приміром, канадця Боббі Халла, вона сягала 193 км/год. До певного часу голкіпери теж хизувалися відкритим обличчям у воротах, з яким зустрічали потужні кистьові кидки й ще сильніші “щиглі”. Так тривало до… саме до листопада 1959 р. 60 років тому легендарний голкіпер “Монреаль Канадієнс” Жак Плант, на обличчі якого шайби вже до того залишили чимало шрамів, отримав черговий “презент” від гравця команди-суперниці: перелом носа. Гру довелося зупинити на 45 хв., доки Планту в роздягальні накладали шви. Повернувся голкіпер на майданчик вже у своїй тренувальній масці, яку сам змайстрував зі склопластику і гуми. Виглядала вона дивакувато і трохи нагадувала маску, яку через 30 з гаком років творці фільму “Мовчання ягнят” начепили на кровожерну фізіономію маніяка Ганібала Лектера. Глядачі цього новаторства голкіпера спершу не зрозуміли й не оцінили, а преса підсміювалася над ним і називала боягузом. Однак колеги з воротарського цеху одразу оцінили переваги винаходу Планта — хоча б з точки зору збереження презентабельності власного “фейсу”. І вже незабаром більша частина голкіперів команд НХЛ наслідувала приклад Жака Планта. Зараз воротарські маски виготовляють на всі смаки й уподобання, хоча, здається, більшість, крім суто захисної функції, несе в собі елемент залякування суперників. І удари вони здатні витримати будь-якої сили. І з х власників уже давно ніхто не сміється, як це було із Жаком Плантом, який несподівано з’явився перед публікою в своєму чудернацькому витворі з гуми і склопластику…