Ще до виборів було зрозуміло, що її 62-ге місце у списку політичної сили гарантовано прохідне. Інтриги додавала невідомість: хто вона, звідки, як опинилася в списку? Із загальнодоступних джерел було лише відомо, що Людмила Марченко — провідний фахівець департаменту навчання і розвитку персоналу торгової мережі «Епіцентр К», займається також ресторанним бізнесом. Щоб ближче познайомити наших читачів із новим обличчям парламенту, «НОВА…» днями поспілкувалася з пані Людмилою. Зустріч вона призначила у власному ресторані-кафе «Бограч», що на околиці обласного центру.

— Пані Людмило, досі ви не були публічною людиною. Розкажіть, будь ласка, про себе.

— У Тернополі живу 19 років. Родом я з міста Сміла Черкаської області. У 2000-ому році вступила до ТАНГ (нині — ТНЕУ), де опанувала спеціальності «економічна кібернетика», «фінанси та оподаткування», «економіка та підприємництво». Заочно навчалася на базі ТНЕУ в Норвезькому університеті за спеціальністю «екстремальне підприємництво». Це була програма міжнародного фонду. Оскільки мій чоловік військовослужбовець, то мала змогу навчатися в іноземному вузі безкоштовно.

— Як звати вашого чоловіка? Він тернополянин?

— Іван Олександрович. Родом із міста Олександрія Кіровоградської області. Він служив у тернопільській військовій частині, був начальником штабу. У 2003-ому вийшов на пенсію. Виховуємо 11-річного сина Івана, він навчається в Тернопільській ЗОШ №29. Мешкаємо у багатоповерхівці на вулиці Володимира Великого. У свій час виникла ідея відкрити неподалік ресторан.

— Куди ви пішли працювати після вузу?

— Мені здається, що я працювала все життя. У 13-річному віці допомагала батькам торгувати на базарі. Мої батьки — підприємці, намагалися поставити нас із братом на ноги. Мій рідний брат, Сергій  Ціпов’яз, був в АТО, усім серцем вболіває за Україну, нині — підполковник, служить у Генеральному штабі ЗСУ. Пишаюся ним! Щодо себе, то, отримавши перший диплом, пішла працювати рекламним агентом у медіакорпорацію «RIA». За рік стала керівником рекламної групи, згодом — директором із реклами, очолила радіохолдинг «Ретро та Люкс ФМ». У 2008-ому народила сина. Тривалий час мене запрошували на роботу в Національну торгову компанію. Там я розпочала кар’єру маркетолога. Згодом мене запросили тренером в «Епіцентр К».  Як бізнес-тренер я формувалася ще в «RIA». Консалтинг завжди вабив мене — брала участь у виставках, круглих столах, коучингах. Тривалий час була координатором консалтингової компанії в Тернопільській області і працювала з міським і  районними центрами зайнятості. Роботодавців навчала бізнес-плануванню, маркетингу, менеджменту, разом шукали нові ідеї, а безробітним допомагала знайти роботу, підказувала, як започаткувати власну справу, підтримувала їх, щоб не розчаровувалися в житті.

— Є інформація, що ви допомагали переселенцям з Донбасу. Розкажіть про цей проєкт.

— Справді, я працювала як акредитований тренер від програми розвитку ООН. У цей проєкт потрапила завдяки консалтинговій компанії «Територія бізнесу». З початком війни виникла потреба підтримки підприємців на підконтрольній Україні території Донбасу. Я їздила вздовж лінії фронту, була в Сєвєродонецьку, Лисичанську. Продовжую нині спілкуватися з вимушеними переселенцями. Багато хто з них переїхав до Західної України, започаткував тут власний бізнес. Моїм завданням було допомогти їм адаптуватися в складних умовах. Ці люди залишили свої домівки, свій бізнес, стабільне життя і вирушили в невідомість, почали все з «нуля»…

— Які історії вас найбільше вразили?

— Яна Морзаєва жила у Луганську, працювала перукарем-модельєром. Війна забрала у неї все… Переїхала з сином до Мукачевого, згодом — до Ужгорода. Чоловік залишився там, зрадив їй, зрадив Україні… Яні було дуже важко, але витримала. Написала бізнес-проєкт, виграла грант, відкрила в Мукачевому салон краси. Вдруге одружилася, нині чекає народження дитинки…

Підприємець Олег Дубіна змушений був покинути Донбас, бо зазнав багато рейдерських атак. Познайомилися ми з ним на навчанні біля Лисичанська. Переїхав на Київщину, перевіз частину обладнання, організував бізнес. Нині він успішний підприємець…

Важливо, що переселенці не опустили руки, не виїхали за кордон, попри всі труднощі не зрадили Україні.

— З переселенцями на Тернопільщині також спілкуєтесь?

— Тернопільська область не брала участі в згаданому проєкті, адже ним були охоплені території, що межують із Донбасом. Власне, тому менше знайома з людьми, які переїхали в наш край, але готова і їм допомагати.

— Ви навчаєте інших вести бізнес. Розкажіть про свою справу.

— Допоки ЦВК не оголосить результатів виборів, я залишаюсь найманим працівником центрального офісу групи компаній «Епіцентр К» — «Нова лінія». А ресторан «Бограч» — це моє дітище.

Люблю цей напрямок, вважаю, що HoReCa — це найрентабельніший бізнес. Люди завжди хотітимуть їсти, тож, якщо правильно все організувати, ресторанний бізнес буде успішним. Окрім того, у мене ще є власний бренд «Aida» — це текстильний напрямок, індивідуальне пошиття постільної білизни з високоякісних тканин. Постільні комплекти на моє замовлення шиють на заводі в Італії, в Україні пакуємо і реалізовуємо. Аїда — богиня перемоги, цей образ співзвучний з моїм характером (усміхається, — авт.). Вартість наших комплектів у середньому —  3 тис. грн. Турецька білизна значно дорожча. Ставлю мінімальну ціну, щоб кожна сім’я могла купити. Звісно, що це не китайський товар за 800 грн. У нас якісна тканина. Маржа наразі у мене незначна, бо хочу, щоб марка стала відома. Я за те, щоб розвивати виробництво в Україні, створювати робочі місця. Утім, коли шукала у нас лінію пошиття, виявилося, що тут це дуже дорого. Рентабельніше замовити за кордоном. Важко у нас знайти й кравчинь, які би якісно пошили. Але на майбутнє планую все ж відкрити власну лінію.

— Не пробували співпрацювати з тернопільським «Текстерно»?

— На жаль, їх лінія застаріла, не «тягне» ресурсу, який мені потрібен. У них можна замовити велику кількість одиниць, а в мене ексклюзивні речі. Комплект в одному дизайні може бути відшитий у десяти одиницях.

— Чому ви свого часу обрали саме Тернопіль?

— Ніколи не думала, що потраплю до Тернополя, навіть не задумувалась, де це місто. Після школи планувала вступити до Київського економічного університету, але знайомі моєї мами порадили ТАНГ. Через місяць, коли потрапила до Тернополя, до мене приїхав брат. Після закінчення військового вузу його направили нести службу до Хмельницького, а згодом до Тернополя.

— Як ви познайомилися з чоловіком?

— На дні народження моєї сусідки Олени. Я прийшла привітати її. Вона служила з моїм чоловіком, тож серед гостей був Іван Олександрович. Це було кохання з першого погляду!

— Як чоловік сприйняв ваше рішення іти в політику?

— Мій чоловік — і тил, і фронт, і бек-офіс, і фундамент, і рятувальний круг! Я приїхала до Тернополя молодою і зеленою. Багато чого навчилася саме від чоловіка. Він мене, можна сказати, виховав.

— Військова дисципліна (сміюся)?

— Так, ви праві. Вранці шикування, ввечері — перекличка (сміється, — авт.). Іноді хочеться в неділю довше поспати, але чоловік каже: «Встаємо, бо ідемо до церкви». У нас це традиція. Чіткий ритм допомагає і в бізнесі, і в житті. У складні моменти чоловік підтримує: «Не нити! Все буде добре!» Коли постало питання «іти чи не іти» в політику, сказав: «У нас росте син. Треба, щоб він і його покоління могли жити справді по-новому».

— Коли познайомилися з командою Зеленського?

— Торік, ще до початку президентських виборів. До мене звернулись працівники тернопільського штабу «Слуги народу», попросили допомогти у встановленні зовнішньої реклами. Після того почалася спільна діяльність. Паралельно я зареєструвалася на ресурсі «Lift», через який команда Зе набирала спеціалістів. Надіслала резюме, відеоролик про себе. Навесні мене запросили на співбесіду. Зі мною спілкувалися психологи. Це був цікавий досвід. Кожного кандидата оцінювали з точки зору стресостійкості, внутрішніх навичок, наскільки людина чесна в думках і словах.

— Вважаєте, що команда Зе добре відібрана?

— З точки зору правильних «мозкових спрямувань» це дуже сильна команда. Налаштована чесно і патріотично працювати. Команда Зе — це люди, які дивляться в одному напрямку, орієнтується на один результат. Є експерти, які можуть проконсультувати, є молоді креативні особи, які хочуть, щоб їм показали і розказали, й вони будуть все чудово робити. Не можуть бути всі суперпідготовлені. Мають бути лідери, які задають напрямок, і ті, хто буде його реалізовувати.

— Місце у списку «Слуги народу» можна було купити, за старою політичною традицією, чи ні?

— У жодному разі! Ніхто навіть не просив за конкретне місце. Знаю майже усіх із партійної 200-сотки, часто зустрічаємось, велику роботу виконали перед виборами. Стали, немов родина… Звичайно, здружилась я і з нашим обласним штабом партії. Раніше знала тільки нинішнього керівника штабу Ігоря Жмінку, оскільки зустрічалися по соціальній роботі в центрі зайнятості.

— Ігор Жмінка буде головою ТОДА?

— Сподіваюся, так. Ігор — гідний кандидат, чудовий спеціаліст, експерт, знає законодавчу систему, за фахом — юрист. Знаю, що він багато співбесід пройшов у Києві в команді Зе. Ігор добре розуміє проблеми Тернопільщини, впевнена, що зможе багато зробити для нашого краю.

— Яка ваша думка про Володимира Зеленського. Який він як президент? Як людина?

— Володимир — патріот і цим пояснюються його дії. Візьмемо будь-яке його рішення: чи звільнення керівництва митниці, чи керівника фіскальної служби в Одесі, чи переговори про визволення моряків. Усі його кроки — правильні. Вірю в президента! Як і більшість людей, які голосували за нього. Мені імпонує сила духу Зеленського, він вірить у зміни і в те, що робить, швидко розвивається, гарний сім’янин.

— У якому комітеті Верховної Ради ви хотіли б працювати?

— У бюджетному, оскільки у мене є відповідні знання, а також досвід роботи у підприємництві. Болить за медицину, освіту, бачу недоліки, які потрібно виправляти. Цікаво було б працювати в оборонному напрямку, адже це головна тема сьогодення нашої країни. Якщо хочемо миру, потрібна сильна армія. Ми з колегами ще до виборів розробили багато законодавчих ініціатив, щоб з першого дня в парламенті якісно працювати. Команду Зе добре готують. Штаб здійснює розсилки законодавчих документів, які ми читаємо і аналізуємо. Є наші групи обговорення у різних соцмережах. Нам дають завдання, а ми думаємо, як його вирішити. Це — як підготовка спецназу!

— Дехто нині побоюється, що молоді непідготовлені політики не впораються з глобальними завданнями в країні. Яка ваша думка?

— Щоб система якісно запрацювала, повинні прийти нові люди, з новими ідеями. Ми бачили десятиліттями, що старі політики гарно говорили, але мало робили, більше того — грабували наш народ. Нові люди не мають страху щось міняти, у них в душі любов до країни. Нині виросло покоління, яке не хоче виїжджати за кордон, хоче тут будувати своє життя. Оцінку треба буде давати за результатами.

— Раніше ви цікавились політикою? Були якісь уподобання?

— Після Майдану я голосувала за Петра Порошенка. Болить, що так все закінчилося… Я вірила в те, що він змінить країну, але так не сталося. Поважаю як сильну особистість Юлію Тимошенко, але не схвалюю її дій, не бачу результатів її роботи, дуже багато у неї помилок. Вона легендарна жінка-політик, але, на жаль, не людина слова.

— Чому ви повірили в Зе, адже багато хто скептично сприймав і сприймає, що президентом став артист?

— Мене вразила його історія. Багато хто іронізує, що шоумен сів у крісло президента. Але це не мінус, а плюс — прийшла незаангажована старою політикою людина. Володимир Олександрович абсолютно інший: без політичного досвіду, з іншого напрямку діяльності, але, коли аналізуєш, розумієш, що він — успішний продюсер, згуртував велику кількість людей, у нього рентабельний бізнес. Він сам себе створив! Модель студії «Квартал-95» — правильна в організації. Там були чіткі планування, аналіз, контроль, підбір. П’ять функцій менеджменту, які повинні працювати. А економіка країни, по суті, то й же механізм. Якщо правильно все організувати, буде працювати.

— Нині країна потребує кардинальних і швидких змін. Що, на вашу думку, передусім потрібно змінювати?

— В Україні має настати стабільність. Моя мама отримує 1560 грн. пенсії в місяць, а на ліки тратить до 2 тис. грн. Як таке може бути? Коли відправляю їй ліки, плаче. Так само тато. «Що ми робили б
без вас?» — зітхають. А ще ж комуналка, харчування, одяг. І це при тому, що вони все життя працювали…

— Ви вірите, що можна поліпшити добробут українців?

— Звичайно! Треба починати з елементарного аналізу. Не може начальник фіскальної служби отримувати 120 тис. грн. зарплати, а пенсіонер — мінімалку. Зрозуміло, що не можемо всіх вирівнювати, але має бути стабільна адекватна система доходів і гідний рівень життя.

— Ваша сім’я заможна?

— Не вважаю себе дуже заможною, але нам вистачає. Моя зарплата в «Епіцентрі К» — у межах 20 тис. гривень, мій чоловік теж десь так отримує. Ну, і ще маємо дохід із бізнесу.

— В інтернеті до вашого прізвища як кандидата в депутати «підтягували» прізвище власника «Епіцентру К» Олександра Гереги. Чому?

— Якщо чесно, то я навіть незнайома з ним. Олександр Герега не має стосунку до команди Зеленського. У нього своє політичне бачення, своя програма. Можливо, він уже знає, що я пройшла до парламенту. В «Епіцентрі К» я займалася навчанням персоналу від правого берега Дніпра до Заходу України, з вищим керівництвом не спілкувалася. У моїй компетенції було 16 маркетів, 12 тис. осіб.

— Чи є ще хтось із Тернопільщини в списку «Слуги народу» до парламенту?

— 128-ий у списку Іван Калаур, завідувач кафедри цивільного права і процесу ТНЕУ. Ми особисто незнайомі. До речі, про свій номер у списку я дізналася на першому з’їзді партії. Не очікувала на таке високе місце.

— Ви людина ризикова чи все ж прораховуєте?

— Більше прораховую, я математик. Якщо іду на ризик, то він має бути благородний чи виправданий. Мій крок у політику теж обдуманий і свідомий.