Самотужки готувала випічку вдома на кухні. Допомагали їй продуктами родичі. Юля замішувала гору тіста і до ночі розкатувала й вирізала тістечка у формі ромашок. Напекла до ста кілограмів! Це був її щирий внесок у перемогу — хоча й ще таку далеку, але неодмінну. За цих півтора року життя Юлі кардинально змінилося: переїхала до Білої Церкви на Київщину, а нещодавно — вийшла заміж. Її чоловік — військовослужбовець Володимир.
— Війна перевернула життя українців. На початку вторгнення росіян ми всі гуртувалися, щоб допомогти воїнам. Кожен робив і нині продовжує те, що може, — каже Юля. — Торік на фронт пішло багато добровольців, серед яких — мій брат, мої друзі. Вболіваємо за кожного українського захисника. Нещодавно призвали мого нареченого. Ми планували влітку розписатися, хотіли запросити рідних, друзів, але все сталося по-іншому. Нині Володимир проходить військове навчання. Дали повістку — пішов. Поки ще його не відправили на передову, ми вирішили зареєструвати шлюб. Подали заявку через «Дію», пішли до ДРАЦСу. Я одягнула світлу сукню, чоловік — військову форму. Нікого не кликали на урочистість. Все просто, без зайвої романтики. Триває війна, настрій змішаний… Дивимося новини, бачимо, що відбувається на фронті, у кожного там є близькі люди. За цих півтора року українці пережили багато болю, втрат. Важко в тилу, а що казати про наших воїнів… Але не можна опускати рук чи зневірюватися, треба іти вперед.
Ми з Володимиром знайомі з юності. Кожен пройшов чимало і раптом наші дороги перетнулися. Дуже вдячна командуванню мого чоловіка, що відпустило його на шлюб, що дало нам можливість побачитися. Сказати, що для мене це важливо, нічого не сказати. Невідомо, коли буде змога наступного разу побачитись. Вірю, що все буде добре, але триває війна, на фронті — пекло.
Я — щаслива, що ми розписалися, що ми є одне в одного, а водночас — стривожена, бо попереду невідомість. Мрію, щоб чимскоріше закінчилася війна, щоб чоловік повернувся додому і ми були разом. Аби відволікатися від тривожних думок, думаю, чим би знову могла підтримувати захисників. Можливо, візьмуся за випічку або придумаю щось інше потрібне. Щоб пройти важкі виклики війни, передусім важлива підтримка рідних.
Джерело: НОВА Тернопільська газета