Відома співачка, діва електронної української музики, фронтвумен українського гурту Onuka — або ж “в миру” Наталія Жижченко одружилася! Її чоловіком став давній коханий (пара зустрічається ще з 2008 року) та музикант гурту The Maneken, а також кліпмейкер та саундпродюсер проекту Onuka, 33-річний донеччанин Євген Філатов.

Молодята побралися 22 червня і не де-небудь, а в Чернігівському РАЦСі – на “малій батьківщині” співачки. Фото у вишуканій білій сукні на тлі фасаду РАЦСу, впізнаваного для будь-якої пари, яка там коли-небудь одружувалася, Наталія Жижченко опублікувала у себе на сторінці у Facebook, за лічені хвилини зібравши шквал привітань, коментів та лайків.

Що цікаво, такий вибір місця одруження для столичної зірки цілком зрозумілий, оскільки Онука має міцне чернігівське коріння. Її дідусь Олександр Шльончик, майстер народних інструментів, колись навіть працював на відомій Чернігівській фабриці музичних інструментів і займався виготовленням та відновленням старовинних інструментів, у тому числі й такої любої для його онучки бандури. Зрештою, саме в  Чернігові 31 рік тому з’явилася на світ майбутня зірка. Але на дідусеві музиканти в рідні Наталії не закінчуються: бабуся Наталії, співачка та бандуристка Валентина Степанівна Шльончик, також працювала полірувальницею музичних інструментів і навіть грала у тріо бандуристок. Мати і дядько Онуки — піаністи.  Брат  Олександр Жижченко також пов’язав життя з музикою, створивши електронний гурт  “Tomato Jaws”. Єдина немузична особа за фахом — батько Наталії, він — ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС.

З чоловіком Євгеном Філатовим Наталія зустрічалася довгих вісім років, аж поки пара не зважилася на офіційну реєстрацію. Новина про шлюб відомих музикантів швидко набула популярності — і вже через декілька годин її розтиражували понад тисячу разів. Щоправда, Євген, як справжній чоловік, все ж вирішив тримати таку радісну подію у секреті, на його сторінці — ані слова про знаменну для пари подію. А от сама Ната зі свого особистого життя таємниці за сімома замками не робить і поділилася з виданням “Апостроф”, як вдається поєднувати роботу та стосунки.

«Сварок через те, хто виносить сміття, у нас не буде…»

— В одному з інтерв’ю ви говорили, що у вас з Євгеном Філатовим (лідер The Maneken, чоловік та колега Нати Жижченко) чіткий розподіл сфер впливу в проекті Onuka. У яких сферах останнє слово за Євгеном, а в яких — за вами?

— Ми працюємо, як єдиний організм. В тому чи іншому аспекті останнє слово за кимось із нас.

Я — генератор ідей, назв, змістового наповнення, концептуальної складової. Відповідаю за лірику, за вокальну мелодію. Євген, якщо казати спрощено, реалізатор ідей. Руки, які приводять мої музичні задуми, вподобання і бажання до того вигляду, який має бути. Він займається аранжуванням і саундпродюсуванням. Тобто відповідає за те, як звучить та чи інша пісня.

 — Ви разом і вдома, і на роботі. Як ці сфери впливу поділяються в побуті?

— В буденному житті я відповідаю за все. А Євген просто приходить додому під вечір, а вранці іде на роботу. Все, що стосується побуту, лягає на мої плечі. Мені це подобається, я дуже хазяйновита особистість. Люблю прибирати і приводити все до ладу.

Сварок через те, хто виносить сміття, в нас ніколи не було і не буде. Я за все це відповідаю, і так було з мого дитинства. Просто я дуже люблю чистоту і мені подобається постійно прибирати. Це полегшує наше сумісне перебування, бо Євген до цього не здатен, мені здається.

— А хто планує дозвілля?

— У нас дуже багато друзів. І дозвілля планується само по собі, якщо в когось з’являється час. Дуже часто його “планують” собаки, тому що вони є майже у всіх наших друзів. Від них і залежить те, куди ми ідемо. Це ті моменти, коли ми можемо приділити час своїм улюбленцям і водночас поспілкуватися з приятелями.

«Моя російська буденна і брудна. А українська для мене — як дорога святкова сукня…»

— Ваш новий міні-альбом Vidlik присвячений Чорнобильській катастрофі. Що спонукало вас вдатися до цієї теми?

— Мій батько — ліквідатор. Я завжди цікавилася цією темою: і в школі, і в інституті. Навіть присвятила їй дипломну роботу. Періодично вирушаю в своєрідні експедиції в Чорнобильську зону і в Прип’ять — за натхненням. У цьому році нещодавно також була там. Взагалі для мене ті місця — найулюбленіші на світі.

Мені здається, що Чорнобиль — це вічна тема, а не та, яку потрібно згадувати лише періодично. У нас в країні якось швидко все забувається, і ця катастрофа у свідомості наших людей також давно відійшла на периферію. Можливо, це пов’язано з політичними змінами. А коли щось важливе забувається, то через деякий час воно знову повторюється. Якщо Onuka своєю музикою зможе хоч трохи цю тему актуалізувати, я буду дуже рада.

— Як ви ставитеся до мовної проблеми в Україні? Чи зазнає утисків російська мова?

— Утиски російської мови — це міф. Принаймні в Києві більшість розмовляє російською.

Це дуже болісне питання. Нещодавно ми започаткували лейбл Vidlik. На ньому був випущений однойменний перший реліз від Onuka. Так сталося, що на сторінці лейблу адміністратор написала анонс російською. Сторінка тільки з’явилась. І несподівано дуже швидко звідкілясь взялись понад 100 коментарів, які стосувались не релізу, а того, що повідомлення написано російською мовою. Половина коментарів була дуже образливого змісту. Мене нецензурно посилали до Росії.

Я дуже жалкую, але я тоді вступила в полеміку. Потім усе це видалила. Більше такого не робитиму, але тоді була дуже ображена.

Потім уночі ще про це думала і зрозуміла, що, напевно ж, людям настільки болить це мовне питання. І що коментарі були не просто заради тролінгу. Якщо більшість людей в країні не почне розмовляти українською, то мова може відмерти, як це траплялось багато разів в історії. А українська мова сторіччями зазнавала утисків — згадайте валуєвські циркуляри і так далі.

У мене російськомовна родина. Я звикла розмовляти російською, але добре знаю українську. В житті розмовляю російською, оскільки Євген Філатов — з Донецька і взагалі не знав української. Тепер він її, звичайно, розуміє, але вдома ми говоримо російською. Група також спілкується російською. Проте всі інтерв’ю я даю українською.

У мене була мета в минулому році перейти повністю на українську мову. На жаль, це не відбулося. Я вирішила: так станеться цього року. З Євгеном буду розмовляти російською, але з іншими — лише українською. Вона в мене більш грамотна, ніж російська, більш відфільтрована. В російській мові я багато лаюсь — 10% моєї мови є лайкою. Моя російська буденна і брудна. А українська для мене, як дорога святкова сукня, яку я одягаю лише на свята. Але ж можна бути завжди красивою — до цього я і прагну.

— Що для вас найважливіше?

— Саме життя. Мені важливо бути поряд з рідними, мати можливість приїхати до них на сімейні свята. Так дивно, ще п’ять років тому я максимально відверталася від родини, намагалася бути самостійною. Але цінності і пріоритети змінюються, головне, щоб це не відбулося запізно. Для мене важливими залишаються такі дві речі, як цінність і обов’язково порядність.