Їхня історія не може не захоплювати і надихати! Наш земляк Олег Малик – уродженець села Ставки Заліщицької громади Чортківського району, у 28 років знайшов своє справжнє покликання – музику, і нині він відомий оперний співак, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів, активно гастролює в Україні та за кордоном. Разом із дружиною Катею – талановитою співачкою, композиторкою та авторкою пісень — вони виховують четверо діток! А два роки тому поміняли столицю на… Ставки і нині пропагують українську класику у тернопільській глибинці! Про усе це нині говоримо із Катериною Малик.

— Катю, любов до музики у вас родом із дитинства?
— Саме так! Я родом із Каховки, що на Херсонщині. Моя мама – вчитель музики і саме вона першою помітила мої музичні задатки. Коли мама працювала в дитячому садочку, ставила із дітками оперу Лисенка «Коза-Дереза», і перший мій музичний «дебют» був саме там. Уже не пригадую, яку саме партію виконувала, але те хвилююче відчуття першого виступу закарбувалося назавжди. Далі були музична школа, Київський інститут музики імені Рейнгольда Глієра, а тоді навчання в Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського, де я і зустрілася з Олегом… «Музика нас з’єднала» – це про наш союз! (Сміється, – авт.) Можна сказати, що наша з Олегом спільна любов до музики перейшла в любов одне до одного…

— Пригадуєте, чим він насамперед вас зачепив і вразив?
— Своїми очима і розумом! На занятті у народного артиста, відомого майстра художнього слова професора Анатолія Паламаренка нас з Олегом поставили у пару для спільних тренувань. Очі в очі – і проскочила іскра… (Сміється, – авт.) А далі ми почали спілкуватися і він вразив мене своєю глибиною та інтелектом.
В Олега дуже цікава історія того, як він став на музичну стежку – до 28 років він навіть не думав, що пов’яже своє життя зі співом! Він був менеджером компаній “SunInbev Україна», «Mars», «Ferrero» (м.Київ). Під час навчання у магістратурі (факультет менеджменту) у Польщі зайшов якось в оперний театр і… зрозумів, що знайшов своє покликання! Відразу ж підійшов там до відомого тенора Тадеуша Пшонки – той його послухав і сказав, що він має хороші задатки та запросив вступати на навчання. Олег прослуховувався в Києві та Польщі і обрав Київ, оскільки в Польщі навчання для нього як для іноземця було б платне. Так почалася його музична історія…

— Бути дуетом на сцені і в житті – це важко чи, навпаки, легко? Двом творчим особистостям не тісно разом, ніхто «ковдри на себе не перетягує»?
— Ні, я віддаю пальму першості чоловікові. Не хочу тої «ковдри», бо якщо кожен тягтиме її у свій бік, то вона просто-напросто розірветься, а натомість завжди готова підставити плече та допомогти. У нас є музичні проєкти як спільні, так і у кожного свої. Я – співачка, композиторка, PR-менеджерка та музичний критик, Олег – оперний співак (його сценічне ім’я – MALINOWSKI), композитор, актор та поет, директор і режисер музичного проєкту “Musica dal vivo UKRAINE”, співробітник Національного етнографічного заповідника «Переяслав», а віднедавна ще й художній керівник у Art Culture Chortkiv. Я – концертмейстер у творчих проєктах чи сольних виступах чоловіка або ж співаємо разом. А що у нас підростають четверо діток, ми часто жартуємо, що ще трішки – і зберемо творчий сімейний секстет… (Сміється, – авт.)

— Хто із діток найспівучіший?
— Співають усі! (Сміється, – авт.) Найстарший Кирило – уже першокласник, Захару –
5 років, Катерині-Стефанії – 3, а наймолодшій Марії-Соломії –
9 місяців.
Кирило і Катерина-Стефанія уже мали концертний досвід, Захар досить непогано грає на фортепіано, а Кирила вабить гітара… Узагалі, у нас вдома цілий інструментарій! Бандура, гітара, баян, віолончель, фортепіано, бас-гітара, кахон, електронні барабани, тамбурин, дримба, блок-флейта, три види різних сопілок – і всі беруться за усе! Дітям цікаво музикувати, бо ж бачать, що ми цим живемо і для нас це органічно. Проте чи будуть вони професійними музикантами згодом – нехай вирішують самі, а ми підтримаємо будь-яке їхнє рішення. Головне – бути профі у тому, що робиш. Чоловік, наприклад, нині навчає старшого сина ще й тонкощам ІТ – він хоча й музикант та співак, але і в технічних аспектах дуже добре розбирається і навіть пише програми та може зробити сайт.

— На Чортківщині ваша сім’я уже два роки. Чи не важко вам у глибинці після великого міста?
— Ні, абсолютно! Нас часто запитують, як це ми зважилися поміняти Київ на Ставки – людей це дивує, бо зазвичай усе навпаки, схема дій кожного артиста – «валіза, вокзал, столиця».
Ми прожили у Києві понад
10 років – і зі свого досвіду скажу вам, що це місто, яке ніколи не спить. (Сміється, – авт.) І цей шалений ритм життя, буває, дуже втомлював… А тут ми маємо можливість для, так би мовити, перезавантаження.
Ми переїхали сюди, коли розпочалася пандемія коронавірусу: нам із дітками тут, поближче до природи, було спокійніше і затишніше. Два роки ми уже тут і ще жодного разу не пошкодували про свій вибір!
У професійному плані для нас небагато що змінилося – ми так само музикуємо і виступаємо, просто тепер потрібно трохи довше добиратися для гастролей та виступів… Більше того, вважаю, нам пощастило: доля розпорядилася так, що саме тут, на Чортківщині, ми познайомилися із цікавими творчими людьми і разом реалізовуємо багато натхненних проєктів для розвитку культури тут, у глибинці.
Ми є фанатами класичної музики, адже вона розвиває людину всебічно, чого не скажеш про попсу, яка просто музична ерзац-жуйка. Хочемо донести людям своє, класичне бачення – і тішимося, коли нам це вдається.

— Чи є різниця між тим, як сприймає вашу творчість закордонна публіка і українська, зокрема, тернопільська?
— За кордоном усі звикли ходити на концерти класичної чи інструментальної музики. У нас, на жаль, із цим поки що трохи складніше. Якщо подивитися по хіт-парадах, що слухає наша молодь, всі ці російські репчики, то узагалі все сумно…
Але, як на мене, наша публіка, зокрема й тернопільська, до такої музики не звикла просто через те, що ще не мала можливості її добре «розсмакувати». Проте я точно знаю, що їм така музика подобається! Коли ми тільки перебралися сюди з Києва, вирішили з Олегом: «А давай поїздимо з концертами по селах!» Ми не знали, як нас сприйматиме публіка, котра звикла до музики трохи іншого штибу, але були приємно здивовані теплим прийомом. Один концерт відіграли, другий, і так приємно було, коли люди підходили до нас після виступу і дякували – за натхнення, за позитивні емоції, за духовне наповнення і пережитий катарсис… Люди насправді потребують такої музики!
Ми творимо ще й свою, авторську музику – нині маємо на Чортківщині власну музичну студію MdvivoStudioSteZaK, де створюємо власні твори, аранжування до відомих українських народних пісень, а також пишемо оркестрові аранжування в різностильових напрямах.
Ще у «докарантинні» часи у рамках проєкту “Musica dal vivo UKRAINE” ми поставили перший в Україні авторський патріотичний мюзикл «Український вимір», який побачили і почули у багатьох містах України. Це музична вистава, яка поєднує в собі театр, хореографію та спів — народний, автентичний, сучасний та академічний. Вважаємо своїм обов’язком пропагувати українську мову! Ми часто співпрацюємо з румунськими виконавцями, які замовляють нам пісні і потім співають їх саме українською мовою! Спершу співаки, звичайно ж, трішки в шоці – а як ми це вивчимо, але нічого, спільними зусиллями усе вдається. І коли чуємо, як на румунських радіостанціях звучать наші пісні українською мовою, це дуже надихає!