Емоції українців, які дивилися олімпійський суперфінал у акробатичних стрибках на лижах, неможливо передати словами. Яскрава, захоплююча й драматична боротьба завершилася на користь українця — Олександр Абраменко здобув золоту нагороду, врятувавши імідж цілої країни.

Хто тішився найбільше? Звісно, чиновники й функціонери від спорту. З 1991-го щороку, щосезону, щочемпіонату наш спорт скочується все нижче й нижче. Уже втрачена масовість, «забито цвяхами» чимало видів, які ще недавно приносили Україні славу, але поступ вниз не припиняється. Справа доходить до ручки, звідси й нищівна критика, що нині сиплеться на голови чиновників. Гадаємо, виступ Абраменка якщо й трішки стишить цей процес, то тотального занепаду нашого зимового спорту не припинить.

І є за що! При всіх об’єктивних причинах спортивні чиновники, як це не парадоксально, демонструють  просто жахливу байдужість до спортсменів, від виступу яких насамперед залежить, чи залишаться вони в теплих кріслах. З тим же Абраменком склалася дуже делікатна ситуація — після перемоги в загальному заліку Кубка світу’2016 (просто феноменальне досягнення, зважаючи на конкуренцію в акробатичних стрибках) спортсмену в рідному Миколаєві пообіцяли поліпшити житлові умови. Та влітку 2016-го при підготовці до передолімпійського сезону при приземленні на воду (один з елементів підготовки акробатів) Олександр зазнав страшної травми коліна. І чиновники, очевидно, вирішили його «списати», надіславши відписку, що, мовляв, він не потребує поліпшення житлових умов, отож його взагалі не ставлять на житловий облік. Як тепер ці «відписники» подивляться Олександрові в очі?!

Олександр Абраменко: «Ця медаль дуже важка! Та й загалом усі нагороди важкі, тому що вони дістаються важкою працею. Так само, як і Кришталевий глобус, який я виграв у 2016 році. Я такого не очікував від себе тоді. І цієї медалі я теж не чекав. Коли переміг, то першими думками були, що нікуди не треба вставати наступного дня рано-вранці, стрибати не треба, переживати не треба. Все позаду. Залишилися тільки приємні відчуття, отримав медаль. Я в захваті, я надзвичайно щасливий!»

Та Олександр себе не списував. Після складної операції півроку пішло на реабілітацію. Він пропустив весь передолімпійський сезон і не зміг достроково відібратися на Олімпіаду. Ще влітку 2017-го Абраменко відчував біль у коліні, але продовжував тренуватися і набирати форму. На щастя, йому все вдалося. Вже на першому старті — етапі Кубка Європи — наш спортсмен здобув дві золоті медалі. Потім були кілька вдалих виступів на етапах Кубка світу, які увінчало «срібло» в США. До Олімпіади Олександр підійшов на 6-ому місці в загальному заліку Кубка світу і, звісно, впевнено здобув олімпійську ліцензію.

Турнір майстрів акробатики в Пхенчхані’2018 вийшов нервовим і непередбачуваним. Два перші номери світового рейтингу — білорус українського походження Кушнір та росіянин Буров — не пройшли кваліфікацію. Однак справжні фаворити — китайські спортсмени — впевнено вийшли до фіналу. Олександру, незважаючи на вдалу першу спробу, все ж довелося стрибати в кваліфікації вдруге. На щастя, він стрибнув ще краще і пройшов до фіналу.

А ось на вирішальному етапі сталося справжнє українське диво. У трьох спробах Олександр чудово стрибнув три різні стрибки, тоді як суперникам, очевидно, не вистачило запасу стрибків. Один за одним усі помилялися і лише китаєць Джіа Джонганг впорався з нервами і вдало виконав фінальну спробу. Однак судді оцінили Олександра на півбала вище — перша українська медаль Пхенчхана відразу золота і лише третя нагорода вищого ґатунку в історії Білих Олімпіад.

Тепер Олександр Абраменко — справжній герой-рятівник іміджу українського спорту. Він уже мав вирушити додому, але керівництво Національного олімпійського комітету вирішило затримати спортсмена — він, очевидно, понесе прапор України на закритті Ігор. Звісно, а хто ще достойний такої честі?!