О, роде суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись…
Тарас Шевченко
(вірш «Юродивий»)
Ось знову все завирувало,
закипіло,
Замиготіло на білбордах,
зашуміло
З очима добрими і з окулярами
на носі…
Що ж, зрозуміло — вибори невдовзі!
Але… чомусь мені здається,
добрі люди,
Що із тих виборів нічого доброго
не буде,
Що зникнуть мрії (в кого є ще)
осяйні
І знову ми опинимось в лайні.
Воно б нічого ніби — нам
не привикати
На ті ж граблі постійно
наступати,
А потім знов кричати “Геть!”
або “Ганьба!”,
Ну, а достойники столичні
та намісні
Всі ваші крики мають…
в однім місці,
Ви їх обрали, далі — ваша
вже журба…
Хто б не прийшов до влади:
хтось на “енко”,
Чи “ко”, чи “ський”, чи “ий”, чи “ов” —
уже давненько
Пора б засвоїти усім: не буде змін,
Поки усій корості корупційній,
“Смотрящим”, “любим друзям”,
“корєшам” надійним
Не буде в нас поставлено заслін.
Поки звичайна й без “зв’язків”
людина
Не буде знати, що живе вона
в країні,
Де правлять Правда, Совість
і Закон,
Де б кожен знав, чого він сам
вартує,
Ну, а вже потім — скільки
він коштує,
І де б непотріб звідусіль
не пхавсь на трон.
“Утопія” — всміхнеться
хтось крізь зуби,
Але народ лише тоді
щасливим буде,
Як в нього з’явиться
достойний Провідник,
Я ж хочу вірити,
завершуючи мову,
Що у якімсь будинку пологовім
Лунає нині його перший крик…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
