О, роде суєтний, проклятий,

Коли ти видохнеш? Коли

Ми діждемося Вашингтона

З новим і праведним законом?

А діждемось-таки колись…

Тарас Шевченко

(вірш «Юродивий»)

 

Ось знову все завирувало,

закипіло,

Замиготіло на білбордах,

зашуміло

З очима добрими і з окулярами

на носі…

Що ж, зрозуміло — вибори невдовзі!

Але… чомусь мені здається,

добрі люди,

Що із тих виборів нічого доброго

 не буде,

Що зникнуть мрії (в кого є ще)

 осяйні

І знову ми опинимось в лайні.

Воно б нічого ніби — нам

не привикати

На ті ж граблі постійно

наступати,

А потім знов кричати “Геть!”

або “Ганьба!”,

Ну, а достойники столичні

та намісні

Всі ваші крики мають…

в однім місці,

Ви їх обрали, далі — ваша

вже журба…  

Хто б не прийшов до влади:

 хтось на “енко”,

Чи “ко”, чи “ський”, чи “ий”, чи “ов” —

 уже давненько

Пора б засвоїти усім: не буде змін,

Поки усій корості корупційній,

“Смотрящим”, “любим друзям”,

 “корєшам” надійним

Не буде в нас поставлено заслін.

Поки звичайна й без “зв’язків”

людина

Не буде знати, що живе вона

в країні,

Де правлять Правда, Совість

і Закон,

Де б кожен знав, чого він сам

вартує,

Ну, а вже потім — скільки

він коштує,

І де б непотріб звідусіль 

не пхавсь на трон.

“Утопія” — всміхнеться

хтось крізь зуби,

Але народ лише тоді

щасливим буде,

Як в нього з’явиться

достойний Провідник,

Я ж хочу вірити,

завершуючи мову,

Що у якімсь будинку пологовім

Лунає нині його перший крик…

Джерело: НОВА Тернопільська газета