Надія Бецко з села Трибухівці, що на Бучаччині, планувала пекти на свята торт, тож пішла до магазину по продукти. Придбала все, поверталася додому, але на її шляху того вечора вискочив п’яний водій… Виїхав на зустрічну смугу, збив жінку на узбіччі, потім ще протягнув тіло близько 30 метрів і врізався в дерево. Через отримані численні травми Надія Миколаївна загинула на місці. Трагедія сталася 12 січня, близько 18:30. За кермом був 36-річний Іван Д. із Трибухівців. Після зіткнення з деревом водій завдяки подушці безпеки вижив, поліція затримала його, але суд відпустив під домашній арешт. Важку втрату нині переживають дві доньки загиблої та їхні сім’ї. Односельчани поважали Надію Миколаївну за добре серце. Усе життя жінка працювала бухгалтером та економістом у Бучацькій райспоживспілці.

«Хто відповість, якщо водій утече за кордон?»
Надія Бецко мешкала зі своїм онуком Андрієм — сином доньки Надії Голик. Душі не чула в хлопчикові. Десять років тому донька поїхала на заробітки до Польщі, виховання сина доручила своїй матері. Друга донька потерпілої живе з сім’єю в Ужгороді. Дізнавшись про аварію, вони поспішили в Трибухівці. На Старий Новий рік, 14 січня, загиблу поховали. А наступного дня суд дозволив водієві повернутися додому. Рідні Надії Миколаївни обурені таким поворотом, хвилюються, щоб водій не утік за кордон.
— Забрав життя в моєї мами, а тепер намагається уникнути покарання. Перемолов її під колесами… У мами був переламаний хребет, кінцівки, пошкоджені внутрішні органи, на черепі — яма… Все це через те, що водій сів п’яний за кермо. Це — злочин! — каже донька загиблої Надія. — Мені було не до нього, бо втратила найріднішу людину. Та коли забирали тіло з моргу, мені почали переказувати, що водій вже щось комбінує. Потім я дізналася, що він хоче вийти під заставу. І суд чомусь так легко випустив його під домашній арешт. Дивує така позиція! Хто відповість, якщо водій утече за кордон? Його родина заможна, має зв’язки в інших країнах. Хтозна, чого можна очікувати. Але я буду іти до кінця, бо загинула моя мама. З вигляду знаю того водія, ми навчалися в одній школі. Я давно не живу в селі, але люди розповідають, що він любив сісти захмелілий за кермо. Як можна бути таким безвідповідальним? Я теж — водійка, але ніколи не сіла б за кермо в нетверезому стані, бо розумію, до чого можуть призвести такі дії. Усі ми шоковані трагедією. Моя мама була дуже добра, не мала ворогів, всім все пробачала. Вона, мабуть, навіть зараз цю страшну смерть вибачила б…
«Чи знаєш, що твоя мама потрапила в аварію?..»
Того фатального дня Надя спілкувалась із мамою через інтернет, а під вечір страшну звістку їй повідомив товариш. Спершу не сказав, що Надія Миколаївна загинула, тому донька ще вірила в диво, але…
— Вийшовши на пенсію, мама присвятила своє життя моєму Андрійкові, — продовжує донька загиблої. — Дозволила мені поїхати на заробітки за кордон, бо я сама виховую сина, треба було ставити на ноги. Андрійкові тоді було 6 років, нині — 16. Мама турботливо доглядала онука, віддавала йому душу. На літо моя сестра привозила до мами своїх двох дітей, то наша оселя оживала! Перед Старим Новим роком вони з Андрійком надумали спекти празький торт. Розказували мені про це. Син хотів сам спробувати спекти паляниці, хотів іти до магазину, але мама сказала, що вже пізно, тому сама подалася. Дорогою зайшла до сусідки переписати рецепт торта. Але сусідка розмовляла по телефону, тому мама вирішила зайти на зворотному шляху.
Купила в магазині масло, яйця, банани, яблука і попрямувала додому. Залишалося якихось 100-150 метрів до нашого подвір’я. Власник магазину в той час їхав додому, завернув на своє обійстя, що неподалік, і почув сильне гупотіння. Вибіг — побачив на дорозі страшну картину… Покликав зятя-медика, зателефонували на швидку. Водій мчав на високій швидкості правою частиною дороги, потім вилетів на зустрічну смугу, а далі — на узбіччя і там збив мою маму. Вдарив зі спини, протягнув під колесами близько 30 метрів. Мама неквапом ішла узбіччям, не порушувала жодних правил, не побачила, що на неї їде бус… Дорога там освітлена. Автівку зупинило дерево, інакше вона би влетіла у браму або чиюсь хату. «Надю, чи знаєш, що твоя мама потрапила в аварію?» — зателефонував товариш. Ні мами, ні сина телефон не відповідав. У серці була тривога, але я ще сподівалася, що все минеться. Але незадовго товариш повідомив про смерть… Андрійко в той час задрімав, не чув мого дзвінка. Розбудився від собачого гавкоту. Вийшов на вулицю, побачив натовп. «Твоя бабуся пішла до магазину?» — запитав хтось. «Так…» — відповів. «Її авто збило…» — сказали. Побіг туди, упізнав бабусю за одягом… «Далі все ніби обірвалося… Пригадую, як мене вже вели додому. Я думав, як маю сказати тобі, як ти це переживеш…» — розповідав мені згодом.

«Ледве на ногах тримався, але ще «воював»
Не їхала, летіла додому Надя: вже о 8-ій ранку 13 січня була в Трибухівцях.
— Не знаю, як я так швидко добралася — все було, як у тумані, — згадує. — Бусом заїхала до Львова, там мене зустріли друзі й завезли до села. Вони підтримали нас у біді. За життя подавали руку допомоги моїй мамі, не були байдужі й в день її смерті. Після аварії поліція описувала все до 3-ої години ночі. Щоб не було розбіжностей чи фабрикувань, мій знайомий з дружиною увесь час були там. Відвезли тіло до моргу, купили труну. У водія був стан алкогольного сп’яніння 2,4 проміле. Ледве на ногах тримався, але ще «воював»… Одягнули кайданки і повезли. З ним у момент аварії був пасажир. Місцеві мешканці повідомили про трагедію громадського активіста Романа Довбенка, щоб проконтролював, аби ніхто не намагався щось підтасувати. Зрозуміло, що водій мусить сидіти за ґратами за скоєне, але лояльна позиція суду під час обрання міри запобіжного заходу неабияк насторожила.
Дружина водія, його мама і сестра були на похороні. Це їхнє право… Перед тим вранці
13 січня приходили до нас. Я саме прибирала в хаті, бо мали привезти тіло. Не знала добре тих людей, подумала, що односельці сходяться. «Мами ще нема, пізніше приходьте…» — пояснила. А вони далі ідуть. Тоді старша жінка впала на коліна… Я зрозуміла, що то рідні водія. «Ви не в той час прийшли. Я ще своєї мами не бачила…» — ледве стримала сльози. Поїхали. Моє серце розривається від болю… Водій перевернув моє життя, життя мого Андрійка. Добиватимусь справедливого покарання.
15 січня суддя Тернопільського міськрайонного суду Ірина Марциновська обрала для водія Івана Д. міру запобіжного заходу — домашній арешт. На засіданні був присутній адвокат потерпілої родини Андрій Пасічник.
— Аварія сталася в Трибухівцях — у межах населеного пункту, на житловій вулиці. Водій значно перевищив швидкість, перебував у стані алкогольного сп’яніння, — зазначив адвокат. — Збив жінку на лівому узбіччі, смерть була миттєва. Суд обрав водієві запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Я був упевнений, що його триматимуть під вартою, оскільки за останні роки Тернопільський міськрайонний суд мав чітку позицію в таких випадках. Прокурор просив тримати підозрюваного під вартою. Натомість захисник водія наполягав на домашньому арешті, аргументуючи тим, що на його утриманні є двоє дітей. Суддя вирішила так. Готуємо апеляцію, сподіваємось, прокуратура також оскаржить ухвалу щодо міри запобіжного заходу.