Коли минув перший шок від звістки про його загибель, уже ввечері на головних площах країни (і в Тернополі також!) почали збиратися з гітарами, свічками та квітами його фани і просто ті, кому імпонував життєвий оптимізм, гумор і доброта Андрія Кузьменка.
Він був людиною, яка не боялася говорити те, що по-справжньому думала. “Більше нічого не вмію, як римувати слова і під музику викладати якісь ідеї. Часом вони мудрі й глибокі, а часом – поверхові і ржачні. Але в них завжди є суть”, — казав він сам. Нестримний співак, невтомний веселун та просто крутий чувак Андрій Кузьменко у нашій пам’яті залишився назавжди 46-річним. Він за свої 46 років зумів стати успішним музикантом, письменником, телеведучим, продюсером і, звичайно ж, чоловіком і батьком. Скільки би років не минуло після його смерті, його будуть пам’ятати завжди. «НОВА…» перелопатила тонни інтернету і зібрала спогади його друзів, а також найрідніших – мами і дружини Світлани…
Дружина
*Менi найбiльше не вистачає його оптимiзму та почуття гумору… Пригадую, коли виникали якiсь проблеми, вiн завжди казав: «Усе буде добре! Ми все вирiшимо та прорвемось!» А ще не вистачає нашого спiлкування: протягом дня Андрiй дзвонив по 10 разiв. Просто так… Знаєте, ми були не лише чоловiк i дружина, а передусiм — величезнi друзi. Дуже близькi iнтелектуально й духовно. Нас пов’язувала якась енергетика, не знаю, космiчна — не космiчна, але… Нам було добре разом!».
*Я чудово розумiла, що сцена i творчiсть для Андрiя — це у життi головне… Так, вiн був страшенним трудоголiком. Йому все одно було, скiльки спати — двi години чи одну. Для нього не iснувало слова «змучений». Взагалi…
*Мало хто з зiрок може сказати, що об’їздив усю Україну, побувавши чи не в кожному селi. Причому виступати доводилось i безкоштовно. Грошi для нього не були головним й цiкавили найменше. Так, вiн жив сценою.
*…Йому дуже болiло, що «Скрябiна» особливо не крутили нi радiо, нi телебачення. I коли сьогоднi Андрiєві спiвають дифірамби та посмертно відзначають різними нагородами, я всiх запитую: «Де ви були раніше?» Чому ранiше не було тих нагород, якi я тепер виставляю собi на вiкно i з посмiшкою дивлюся на них? Невже для того, щоб тебе визнали, треба померти? Невже треба померти, щоб твої пiснi стали називати пророчими? Ще вчора вони були неформатом, а тепер — навпаки. Ось у цьому вся банальнiсть, точнiше — цинiзм нашого життя.
* Що він мене навчив – це любити життя. Любити кожну мить і любити людей, прощати їм все. І ще одне, що він мене навчив – закомплексовану скромну дівчинку – що кожен має право на помилку.
Мама
* Дитиною Андрій був плаксивий. У садочку просто ридав за мною. Сердився і плакав. Перестав, уже коли пішов у перший клас. Якось так раз — і все. До слова, син ніколи в школі не бився… А в дорослому житті я ніколи не бачила на його очах сльози. Певно, малим він усе виплакав і залишився тільки сміх.
* Він ще в чотири роки слухав зарубіжні рок і джаз. Адже моя сестра, яка закінчила консерваторію, дуже любила польське радіо. Вона брала Андрія за руку, в іншу — приймач та йшла гуляти. І малий це все слухав. Тож не дивно, що потім перфектно знав не тільки європейську та світову музику, а й польську мову.
*Я спокійно слухаю всі Андрієві пісні у виконанні інших людей. Наприклад, нещодавно була на концерті “Скрябіна”. Юрко Юрченко уже рік працює з гуртом, він настільки все розуміє та органічно передає. Прекрасно! Група працює досі, тому що я розумію: людина живе у своїх піснях, доки вони лунають… А ось Андрія голос я тепер не можу слухати. Взагалі.
*Андрій був щасливою людиною до того часу, поки не почалася війна. То був найстрашніший період. Тоді й відбулося переродження. Ми побачили іншого Андрія. Зовсім… Після відвідин госпіталів та спілкування з хлопцями розповідав мені: “Мамо, вони — без рук та без ніг. А це ж за віком — мої діти!” Він не міг дихати, побачене перевернуло його… І, ви знаєте, якби Андрій лишився жити, то обов’язково був би “там”. Я просто по очах бачила, що він туди поїде. Та й зронив якось: “Я ж — медик і зможу виконувати фельдшерську роботу”. Ще трохи — й син був би в АТО. Розумієте? Та війна вбила мого Андрія!
Друзі
Ігор Кондратюк, продюсер, телеведучий: «Не вистачає нових пісень Андрія – іронічних, актуальних, глибоких. Кузьма і сьогодні був би скептичним щодо нинішньої української політичної еліти, хоча завжди бажав їй удачі в розбудові країни. Він мав проєвропейську політичну позицію і не уявляв, як Україна може не стати частиною загального цього простору.»
Продюсер Володимир Бебешко: «Коли був злий, ото я пам’ятаю, була страшна людина. Тому що він у роботі був деспот. Якщо хтось в групі щось зробив неправильно, то він каже: ти не працюєш, пішов геть звідси. І все… Кузьма не грав попсу, а виконував дуже альтернативні панкові речі. Він мав власну естетику і був справжнім. Мені сьогодні не вистачає Кузьми. Без нього в українців почало занепадати почуття гумору, зате з’явився несмак. Та він, мабуть, і не зникав…»
Марія Бурмака, співачка: «З ним було дуже смішно спілкуватись. Пам’ятаю, він ледь не відразу по знайомстві спитав: «А що там в тебе з зубами?» В мене очі стали, як дві тарілки, а Кузьма відповів, що вчиться на дантиста… Яким одним словом можна його описати? – Нерв. За постійними жартами насправді була тонка душа, яка відкликалась на все. Вже тепер всі уважно слухають тексти його пісень і починають розуміти, як він хотів докричатись до всіх та що хотів сказати. Такі люди на вагу золота…»
Руслана, співачка: «Шкода, що ми не встигли його пізнати. Тоді б дивились не на чувака, який нас бавить, а на чувака, всередині якого Всесвіт, і він нам його давав…»
Живи так, щоб було з чого поржати! Кузьма — серйозні і смішні цитати
Чим більше хочеш взяти від життя — тим менше воно хоче тобі дати.
Google помер після питання: “Де у Перемишлянах знайти проститутку-негритоску?”
Якщо у вас немає гармонії — то беріть гармонь і гармонуйте!
Українці обирають такого, щоб спочатку з вазеліном, а потім вже без вазеліну, щоб жорсткіше. Такий собі садомазохізм в генах…
Поки китайці будували Велику китайську стіну, вони попутно винайшли будівельну тачку. Ще через якийсь час вони винайшли порох, папір і купу всяких різних речей. А українці тим часом винайшли дачу, і досі думають, що з нею робити.
Якщо хтось плюнув тобі на плечі, є надія на те, що він просто не доплюнув на того, хто йшов перед тобою.
Колись мені часто давали поради. Я не прислуховувався, бо був дурний. А тепер не прислуховуюсь, бо вже мудрий…
Якби нинішній Кузьма побачив тодішнього Кузьму, сказав би: “Хлопець, стисни зуби. Через двадцять років все буде — зашибісь!
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: Скрябін
