«Мене звати Павло Тютюнник, мені 25 років і сьогодні я покажу вам, як звучить місто Тернопіль», – і як не вболівати за талановитого і голосистого хлопця?! Тим більше, що історія, яку хлопець розповів на «Голосі…», не може не вражати…
Своїм проникливим виконанням пісні Миколи Мозгового «Минає день, минає ніч» хлопець підняв на ноги зал і розвернув до себе два суддівських крісла – Олі Полякової та Святослава Вакарчука.
Павлові пощастило заспівати на сцені разом з обома виконавцями. Після роздумів він обрав собі за наставника саме Вакарчука. Зазначив: між ним та Святославом відбулася «хімія».
«Насправді це було дуже цікаво, щоб відчути обох тренерів, – зазначив Павло. – Ми всі постійно стоїмо за лаштунками та роздумуємо, скільки тренерів повернеться, до кого пішли б
у команду. Але коли виходиш на сцену, ти обираєш людину, яка сплітається з тобою однією душею. Це не хімія голосів, правильних чи неправильних нот, а це саме про вібрації серця та душі. Я зрозумів, що саме зі Святославом Вакарчуком ми переплітаємося емоційно. Це моя людина енергетично, з якою мені буде зручно працювати, і йому буде комфортно зі мною».

«Хочу сказати вам відверто – мені випала честь особисто знати Миколу Мозгового. Він був людиною, яка за словом в кишеню ніколи не лізла… От я думаю, що йому би виконання ваше сподобалось, – сказав хлопцеві Святослав Вакарчук. – Це я смію так подумати… А в чому я впевнений, це в тому, що мені ваше виконання дуже сподобалось!»
«Це точно найщасливіший день мого життя! – не стримував емоцій Павло. Про себе хлопець розповів, що працює в центрі дитячої творчості, навчає маленьких дітей виходити на сцену. – Люблю ту справу, – зізнається він. — А свій виступ я присвячую своїм бабці і дідусеві, яких, на жаль, через пандемію цьогоріч не стало… Я вірю, що десь там вони будуть мною пишатися.
Коли мені було зовсім небагато років, мої батьки були змушені виїхати за кордон на роботу і мене усе життя виховували мої бабця з дідом. Донині чекаю, коли провернеться ключ у дверях і вони зайдуть до кімнати. Не віриться, що їх нема… Коли упродовж п’яти днів у тебе забирають двох твоїх найближчих людей, які виховували тебе все життя, це дуже важко… Але це і стало тим переломним моментом і кроком, чому я прийшов на «Голос країни». Найбільше, що я хочу сказати своїм виступом, – не втрачайте моментів сказати про те, як сильно ви когось любите. Якщо любите – кричіть про це! Тому що, можливо, у вас більше не буде такого шансу…»
Щож, свій шанс на «Голосі…» наш земляк використав сповна. А ми вболіватимемо і триматимемо кулаки за нього у наступних етапах вокального шоу!