«Фінансова свиня» під дошкільну освіту

Децентралізація почалася не з політичних питань. Як відомо, у 2017 році у бюджетному законодавстві відбулися перші суттєві зміни. Ухвалений Верховною Радою закон про державний бюджет на 2017 рік містив кілька суттєвих новацій, які, з одного боку, передають місцевим громадам більше повноважень, а з іншого — перекладають на них і додаткові зобов’язання, зокрема, з фінансування харчування дітей у школах, утримання дитячих садочків, перевезення пільговиків.
За висновками експертів Асоціації міст України, сумарно видатки місцевих бюджетів у 2017 році зросли майже на 30 млрд. грн. Це додаткове навантаження, яке покрито ледь наполовину. В 2017 і 2018 роках додаткові видатки місцевих бюджетів обласних центрів у середньому удвічі перевищують передані додаткові доходи до місцевого бюджету. Хоча стаття 142 Конституції України гласить: “Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою”.
Виходячи з Основного Закону, такі речі, як гарантоване право на освіту, включно з дошкільною, пільги на транспорт, медицину, мали б фінансуватися державою. Відповідальність за бюджет і фінансову політику несуть уряд та Верховна Рада. Проте вже у 2017-ому більше двох третин громад, а точніше 76 % від загальної кількості, недоотримали освітньої субвенції. Кажучи народною мовою — ці громади просто “кинули”. Їм не дали коштів, які гарантували Законом про державний бюджет на 2017 рік.
Через це кошти на зарплати освітянам та іншим бюджетникам доводиться перекидати з інших статей місцевих бюджетів, в тому числі — з інфраструктурних проектів, до яких належить і будівництво нових дитячих садочків. Відтак обіцянки міністра освіти Лілії Гриневич, що у 2018 році буде створено додатково понад 34,9 тис. місць у садочках, це радше фантазія. Реальність інша: держава на це коштів не передбачила, додаткових податків на місцевий рівень не передала, а, навпаки, ще й докинула на місцевий рівень фінансових зобов’язань. У результаті такої «децентралізації» коштів ледь вистачає, щоб “підтримувати штани” і покривати нагальні потреби.

Закон вимагає: спочатку думай про свою громаду!

Бюджетний кодекс, ЗУ “Про місцеве самоврядування” чітко передбачають, що усі повноваження мають бути забезпечені фінансовим ресурсом. Ст.140 Конституції змушує самоврядування діяти виключно у рамках закону: “Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.” З іншого боку, міські голови, депутати місцевих рад мусять діяти у рамках нового законодавства про децентралізацію, бо інакше їм загрожує кримінал за порушення посадових обов’язків. Це стосується і норм, що зобов’язують голову в першу чергу забезпечувати нормальний рівень послуг своєї громади.
Ця норма діє і у випадку надання місця у садочку. Маємо колізію. Конституція гарантує кожному громадянину право на дошкільну освіту. Ці права затверджені на державному рівні. Конституція каже, що за права та пільги, встановлені на державному рівні, має платити держава. А державні органи, зокрема, уряд і парламент (який ухвалює закони) перекладають обов’язки за виконання законодавства на місцеве самоврядування. При цьому не дають йому на це фінансів.

Вимога про реєстрацію — вимушений, але необхідний крок

Оскільки місцеві громади залишилися фактично на самофінансуванні, у них нема іншого виходу, як провести облік всіх дітей, які проживають на території громади, щоб розуміти, скільки потрібно на це коштів. Це — не винахід Тернополя. Таке рішення, зокрема, ухвалила Львівська міська рада, оскільки батьки скаржилися на відсутність місць у садочках для львів’ян, тоді як садочки займають діти з районів області. Така ж ситуація по всій Україні. І за межами України — також. Скажімо, у розвиненій Європі, щоб отримувати будь-які послуги на місцевому рівні, в тому числі — в дитсадку чи школі, обов’язково потрібно реєструватися. Робиться це для обліку.
Міська рада Тернополя вбачає тут кілька виходів. Перший — коли держава, як про це говорить стаття 142 Конституції, надасть громадам необхідний ресурс, щоб забезпечити права, встановлені на рівні закону, а громади будуть дбати, приміром, про будівництво садочків. Другий — якщо сусідні громади будуть чесно платити за місця у садочках для своїх дітей, як, наприклад, це робить у стосунках з Тернополем Байковецька ОТГ. Третій — коли хоча хтось один з батьків був зареєстрований у місті, де він працює або проживає і де відвідують садочки або школи його діти.

Пресова служба Тернопільської міської ради