Олександр Цюх із села Татаринці Лановецького району більше року воював на Донбасі, тричі горів у танку, отримав контузію, але Бог беріг його — повернувся додому, мав багато планів, проте все перекреслили четверо його земляків. Одного червневого вечора 2017-го його жорстоко побили лише за те, що захистив свою дівчину. Переламаний череп, забій мозку, численні гематоми та крововиливи — з такими важкими травмами чоловік потрапив до лікарні. Два тижні Олександр був у комі, переніс складні операції, дивом вижив… Тривалий час лікувався, та до кінця так і не відновив здоров’я — час від часу скаржився на погане самопочуття. 5 лютого цього року він одружився з коханою Тетяною — саме тією дівчиною, яку захистив два роки тому. Подружжя очікувало народження дитинки. Проте їхнє щастя несподівано обірвалося — 22 лютого Олександр раптово помер… Йому було лише 32 роки. Минулих вихідних з Героєм назавжди попрощалися його рідні, побратими, односельці, небайдужі мешканці Лановеччини. Поховали учасника АТО з почестями у рідних Татаринцях. 

«У мого сина не було півчерепа…»

Того останнього ранку Олександр був на квартирі у Тернополі, яку він наймав зі своєю дружиною. Збирався на роботу, в одну мить йому стало зле — впав на підлогу… На жаль, лікарі врятувати не змогли. Смерть, за висновком експерта, настала через гостру серцево-судинну недостатність. Чи міг бути причинний зв’язок між недугою та наслідками побиття його покидьками два роки тому?

Вочевидь, відповідь могла б дати комісійна медична експертиза, але хтозна, чи ініціюватимуть таке дослідження. — Ніхто не думав, що так станеться… Олександр трохи відійшов після того інциденту, нещодавно влаштувався в Тернополі таксистом, і раптом… — зітхає батько учасника АТО Василь Петрович. — Справді, після побиття у нього було добряче підірване здоров’я, порушено багато функцій організму, але ми вірили, що найстрашніше — позаду. Олександр боровся за життя! Був щасливий у подружжі, мріяв про дитинку, але… Думаю, що все це наслідки звірячого побиття. У сина півчерепа не було — поставили пластину… Півроку його рятували у медичних закладах, потім ще півроку лікувався вдома, йому призначали величезну кількість медикаментів. Лише нещодавно почав повертатися до життя…

На судові засідання не міг ходити через стан здоров’я, на два чи три останні навідався, щоб глянути в очі негідникам, але вони навіть не вибачилися… Бог їм суддя… Суд виніс чотирьом обвинувачуваним вкрай поблажливі вироки, до того ж відразу амністував… Справу від самих початків слідства заминали. За допомогою експертів усе «підвели» до того, нібито мій син проламав череп від падіння об асфальт. Як так можна впасти?! Це зневага до людини і до закону. Прикро й боляче, що у нашій країні і далі все вирішують гроші та кругова порука…

«Ні дня не сиділи за ґратами»

За побиття Олександра засудили (якщо це так можна назвати) чотирьох мешканців Ланівців — Михайла Гінду, Миколу Загаєвського, Віталія Замойського та Вадима Скакуна.

Розглядав справу суддя Лановецького районного суду Андрій Радосюк. Захищали інтереси фігурантів справи адвокати Олександр Іващенко (колишній суддя), Юрій Демкович (колишній суддя) та Олег Цимбалюк (колишній працівник прокуратури). Суд першої інстанції призначив трьом підсудним покарання у вигляді обмеження волі (роботи у виправному центрі) на три роки, а четвертому — на чотири роки, проте відразу ж застосував Закон України «Про амністію 2016 року», оскільки у них є неповнолітні діти, звільнивши (!) від відбування покарання. — В Україні потерпіла людина зовсім незахищена, натомість усе законодавство для блага злочинців. Виходить, що достатньо мати довідку про те, що виховуєш дитину, то можна бити кого завгодно… — обурюється батько померлого учасника АТО. — Бійка сталася 27 червня 2017-го року на зупинці в сусідньому селі Якимівці.

Опівночі донька зателефонувала до мене і сказала, що Олександра забрала швидка. Перед ранком син впав у кому. Викликали нейрохірурга з Тернопільської університетської лікарні, кілька годин робили операцію. 12 днів син був у комі… Коли ж вийшов із коми, перевели до обласної психоневрологічної лікарні. У Тернополі його лікували до початку серпня. У жовтні зробили повторну операцію на голові, вставили пластину. За якийсь час виписали з лікарні, а через тиждень у сина стався напад — знову потрапив до медзакладу. Згодом його відправили на реабілітацію до Заліщицького госпіталю.

Після побиття сина правоохоронці навіть не хотіли прийняти у мене заяву, лише коли втрутилися учасники АТО, порушили кримінальне провадження за фактом хуліганства. Двох підозрюваних відразу затримали, інших двох — наступного дня. На час слідства і судів у них була міра запобіжного заходу — домашній арешт, тож навіть не сиділи за ґратами. Наприкінці грудня 2017-го справу передали до суду. 30 січня цього року суддя Радосюк виніс вирок. Ми були приголомшені — обвинувачуваних звільнили (!) від покарання. За ч.2 ст. 296 ККУ, яку їм кваліфікували, передбачена також тюрма — «обмеженням волі на строк до п’яти
років або позбавленням волі на строк до чотирьох років», проте наш суд — «найгуманніший» у світі… Обвинувачувані своєї вини не визнали…

«Хіба за це боролися наші Герої?!»

«Валіть його!» — так командував один із обвинувачуваних під час бійки.

«Кажеш, що герой, то на тобі!» — повалили Олександра на землю. Коли він лежав, один із компанії завдав йому удару ногою в голову, в результаті чого донісся «специфічний звук». «Навіщо ти це зробив?» — запитав інший. Такі жахливі подробиці описані у вироку, але на них закрив очі суд. — Ті молодики «обмивали» народження сина в одного із них, були добряче напідпитку, що підтвердили свідки, — розповідає Василь Петрович. — Проїжджали біля зупинки, побачили двох дівчат, зупинилися і пропонували «покататися», але ті відмовилися. Захмеліла компанія наполягала. Олександр заступився за дівчат, розгорівся конфлікт. Як розповіли дівчата, мого сина жорстоко били та копали. Олександр якось вирвався і утік до парку, та коли повернувся, його повалили на землю… Один із компанії мав у руках гранату… Хоча це й не доказано слідством, але думаю, що саме нею він бив по голові мого сина. Розповідають, що тією гранатою обвинувачувані напередодні хвалилися перед молоддю біля магазину в Ланівцях. У суді я побачив, що вони навіть не усвідомили свій страшний вчинок. Прочитали написане адвокатами, і по всьому. Один із обвинувачуваних раніше вже був причетний до бійок, але потерпілі прощали, тому справи закривали…

Громадськість Лановеччини обурена «м’яким» покаранням чотирьох фігурантів справи, особливо після смерті Олександра. Наполягають на повторному розгляді справи у суді і справедливому вироку. Олександр захищав Україну в гарячих точках на Донбасі з 1 березня 2015-го до 19 квітня 2016-го у складі 28-ої механізованої бригади. Якось врятував з палаючого танка свого комбата та ще одного побратима.

Старший брат Олександра та його шваґро теж воювали на Сході у час запеклих боїв. — Цюхи — добрі і щирі, патріоти, — каже в.о. старости Якимівського старостинського округу Антоніна Дмитренко. — Олександр був навчений до праці, рано втратив матір. У нього є ще два брати і сестра. Бувало, зайде до сільської ради, поговорить, пожартує. Повернувся з війни з контузією, згоріли його документи…«Як ти, Саша?» — цікавилися ми. «Все добре!» — був оптимістично налаштований. У військовій частині знали, що у нього травма після побиття, тож недавно пропонували роботу інструктора, думав погодитись. У лютому створив свою сім’ю! Усі ми раділи! А нині болить серце, що нападники залишилися непокарані… У селі проводили слідчий експеримент, привозили їх, я бачила ту жорстокість… Вони мають сидіти! Олександр захищав їхнє мирне життя, а вони безсердечні розправились із ним, зробили його інвалідом, мабуть, це й стало причиною фатального. А найгірше, що страшний злочин покривають. Хіба за це боролися наші Герої?!