Кременеччина, особливо Почаїв, якийсь час була ізольована через спалах там коронавірусу. Коли почався полуничний сезон, рух транспорту вже було відновлено, ринки працювали, але селяни не могли вчасно зібрати полуниці, бо з дня в день не вщухали зливи. Журналісти «НОВОЇ…» минулих вихідних побували на ягідному базарі в Старому Почаєві, а також у найбільш полуничному селі Лосятині.

Ціну на полуниці диктують перекупники
Полуничні села на Кременеччині — Старий Почаїв, Будки, Лідихів, Лосятин. Кінець червня — сезон полуниць наближається до завершення. Виносять на продаж ягоди селяни, які мають пізніші сорти. Обабіч дороги в Старому Почаєві — невеликий базар полуниць. По один бік дороги зупиняються господарі зі своїми ягодами, по інший — постачальники, які скуповують ягоди для підприємств заморожування, або перекупники, що везуть на більші ринки.
— Двічі на день дощ, полуниці пропадають, доброго врожаю цьогоріч нема, — зітхає Василь Галяс зі Старого Почаєва, який привіз на базар кілька відер ягід. — Навіть та, що вдається зібрати, не такої якості, як би хотілося. Моя родина має 10 сотих полуниць. Ціна на ягоди у наших селах зараз від 16 до 40 гривень за кілограм, на базарах — від 30 до 70 гривень за кілограм.
— Приймаю полуниці на заморозку для виготовлення пюре, йогуртів, — каже Віктор Пасічник із Лідихова. — Цьогоріч полуниці поганої якості через дощі, але все ж господарі зібрали трохи врожаю.
— Багато полуниць змерзло навесні, бо в травні було
3 градуси морозу, а потім почалися дощі, — розповідає Євгенія Саган із Лосятина. — У декого до 50 % врожаю пропало, тому ягоди дорогі. У Тернополі цьогоріч господарям із почаївських сіл, мабуть, через карантин не всюди дозволяють торгувати. Стоїмо на гуртовому ринку, а там мало покупців. В обласному центрі цінову політику диктують перекупники. Проте господарі воліють самі продавати ягоди, щоб тільки не віддавати перекупникам за копійки.

Як у Лосятині рятували ягоди від морозу й дощу?
Село Лосятин має свою полуничну історію: ще з радянських часів майже кожен господар вирощував ягоди. Нині в селі діють кооперативи, які мають десятки гектарів полуничних плантацій, співпрацюють з компанією «Данон». Також є кілька родин, які, попри всі труднощі й ризики, добре організували свій ягідний бізнес і заробляють для себе. Місцеві мешканці спрямували нас до Олександра Вихованця. Біля затишного обійстя — розкішні кущі троянд, бус, трактор, а за хатою — полуниці та вишневий сад. Пан Олександр із дружиною Марією саме повернулися з базару з Тернополя.

— 15 років вирощуємо полуниці, колись і моя мати садила, і рідні моєї дружини, — розповідає чоловік. — У нас понад 20 сотих полуниць, це не так і багато, бо є господарі, що мають по гектару і більше. Проте площа не означає кількість врожаю, все залежить від щільності насаджень. У нас густо насаджені — між корчами 45 см. Представники «Данону» спонукали наших людей освоїти правильну технологію вирощування полуниць, підживлення, обприскування. На жаль, багато односельців останніми роками покинули цю справу, ще з десять родин займаються ягідництвом. Цей рік несприятливий для полуниць, дехто втратив половину, а то й значно більше врожаю. Ми з рідними доклали усіх зусиль і зібрали 70% очікуваного врожаю. Зима була суха, навесні мороз ударив — 15, 17 і 19 травня. Хто не рятував полуниці, втратив. У нас на городі було 2,7 градуса морозу. Ми прикривали полуниці, палили тюки вздовж городу. Старожили кажуть, що за їх пам’яті вперше так пізно у травні були морози. Торік місяць падав дощ, цьогоріч — знову. Нам трохи легше впоратися зі збором полуниць, бо три роки тому застелили волокно. Важко й затратно було все облаштувати, але виправдано. Поки садиш рядок полуниць на волокні, можна посадити десять на землі. Цьогоріч нам уже треба міняти волокно, інакше будемо неконкурентними. Полуницю теж щоразу треба висаджувати нову, щоб мати гарний урожай. Даємо собі раду самі: вдосвіта виходимо з дружиною збирати ягоди, з нами 19-річний син Ярослав та 11-річний Сергійко. Всі мусять допомагати! Іноді наймаємо працівників. Наші люди вже навчилися за кордоном добре збирати ягоди. Я на заробітки не їжджу. Цієї зими тільки вибрався на місяць, щоб побачити, як живе Польща. Полуничний бізнес — вигідний і прибутковий, якщо правильно все робити. Цьогоріч полуниці дорогі, бо їх мало. Кажуть, що і в Польщі така ж складна ситуація. У попередні роки наші односельці залишали свої поля з полуницею і їхали в сусідню країну на трускавки, бо там могли заробити по 3 тисячі доларів за п’ять тижнів. Вирощування полуниць — копітка праця, натрудишся, та й невідомо, чи заробиш. Ми з дружиною від кінця травня щодня возимо відра полуниць до обласного центру на базар — продаємо по кілограмах, бо так можна трохи більше заробити. Найвища ціна на полуниці цьогоріч була 100 гривень за кілограм, найнижча — 35. Зараз за кілограм просимо 50 гривень. Біди в селі нема для тих, хто хоче працювати.