Нещодавно, віддавшись своєму улюбленому заняттю — лінощам — переключався з одного футбольного каналу на інший, спостерігаючи за матчами АПЛ і УПЛ. Начебто невеличка різниця в назві — лише одна буква, але за нею — прірва.

Матч у Лондоні між “Arsenal” і “Brighton &Hove Albion”. Для “чайок” (так звуть команду з Брайтона) гра не становила жодного спортивного інтересу: виліт з Прем’єр-ліги вже не загрожував, а піднятися вище 17 місця було малореально. “Каноніри”, навпаки, були гранично вмотивовані — перемога їм конче була потрібна для того, щоб підвищити власні шанси на потрапляння наступного сезону в Лігу чемпіонів. Якби спроектувати таку ситуацію на наш чемпіонат, думається, переможця матчу можна було б визначити безпомилково. А тут — ні, коса потрапила на камінь. Гості увесь матч боролися за результат так, наче ця гра була для них вирішальною, доленосною і ще бозна якою. І як не намагалися господарі за підтримки заповненого Emirates Stadium  вирвати перемогу — нічого в них не вийшло — рахунок 1:1 зберігся до фінального свистка, і це при тому, що нахабний аутсайдер цілком міг на останніх хвилинах здобути повноцінні, хоч і зовсім не потрібні йому три очки.

Може, “чайкам” добряче “підмастив дзьоба” хтось із найближчих сусідів “Арсенала” в турнірній таблиці: “Челсі”, “Тоттенхем” чи зовсім не бідненький “Манчестер Юнайтед”? Подібні речі, доводилося чути, широко практикуються у нас і, зрештою, навряд чи потрапляють під кваліфікацію підкупу, але в Англії таке не прийнято. То, може, “Арсенал” виявився скупуватим і не захотів витрачатися на “заохочення” гравців “Брайтона” до гри абияк? Певен — лондонцям подібне й на думку не спадало. Давні традиції Fair Play (чесної гри), доповнені, звісно ж, невсипущим контролем з боку футбольного керівництва, забезпечують те, що на англійських стадіонах панує дух чесного спортивного суперництва без усіляких “жмурок” і гри “у піддавки”.

Прямо скажу, невесело виглядає на цьому тлі наш футбол. Це враження виникає уже тоді, коли бачиш практично порожні трибуни, а на них — сонного від занудливого дійства на полі президента ПФЛ Томаса Грімма, який ставив одним із  своїх завдань саме повернення глядачів на трибуни. Український футбол нині бідний на яскраві матчі, проте значно багатший на усілякі скандали, пов’язані зі ставками, коли дивовижні результати деяких заштатних матчів у нижчих лігах ще недавно створювали цілу бурю в букмекерських конторах світу. Не можу, звісно, взяти на себе функцію італійських футбольних найманців-функціонерів, які нині пильно роздивляються ігри українських клубів крізь лупу і періодично “тонізують” громадськість громоподібними новинами, але… навіть поєдинки команд нижньої шістки здатні породити деякі запитання. Один з них — “Десна” — “Чорноморець”. Чернігівці просто дограють сезон, а одеситам дуже хочеться “випірнути” з останнього місця, яке відкриває прямий шлях в першу лігу. 2:1 на користь господарів за чотири хвилини до закінчення гри. Далі — слово коучу “Десни” Олександру Рябоконю: «Як то кажуть, ніщо не віщувало біди… Це треба вміти за останні п’ять хвилин пропустити три м’ячі. Можливо, тут не обійшлося без втручання вищих сил… Та й ми не залишилися осторонь. Мені складно коментувати те, що трапилося…». Які “вищі сили” мав на увазі тренер — відомо лише йому. Знову ж таки, не буду одягатися в суддівську мантію і стверджувати, що тут щось “не чисто” — цілком можливо, гравцям “Десни” забракло елементарної турнірної мотивації, але чому в їхніх колег з “Brighton &Hove Albion” вона в аналогічній ситуації присутня? Можливо, це — один із проявів хронічного нездужання нашого футболу? Їх у нього, вочевидь, немало — он, виявляється, у нашумілій “справі Мораєса” хтось із українських функціонерів виступив у ролі “чужого серед своїх”, старанно консультуючи португальську сторону. Генеральний секретар ФФУ Юрій Запісоцький прозоро натякнув на бажання певних груп осіб зробити підніжку чинному главі організації Андрію Павелку, порадивши при цьому згадати давньоримське “Кому вигідно?” Якщо взяти до уваги, кого “посунув” А. Павелко (теж, доводилося чути, не безгрішний) у структурі УЄФА, то відповідь знайти не так вже й важко… У своєму взаємному поборюванні, що часто нагадує побоїща павуків у банці, наші футбольні правителі ладні переступити й через інтереси збірної. Чи не тому в нас отакий футбол, а у тих же англійців — зовсім інший?