Про що мовчать корифеї?

Коли у самому центрі “файного” міста чиясь злодійська рука поцупить маленькі туї або молодий бовдур залізе на пам’ятник Т. Шевченку, обивателям залишається лише скрушно хитати головами і подумки запитувати, куди ж дивиться поліція? І коли на дитячих майданчиках знаходять використані шприци, питання знову те ж: куди ж вона дивиться, ота наша поліція? Вона, звичайно, щось таки робить: когось затримує, когось попереджає, щось вилучає… Та нерідко сама розводить руками: темрява, немає свідків події… Те, що “темні” справи здебільшого робляться у темну пору доби, відомо віддавна – на цьому й будується розрахунок зловмисників. Людей вночі на вулицях і бульварах майже немає, і лише корифеї з різних епох мовчки спостерігають з постаментів за тим, що діється навколо. Очікувати, що вони щось скажуть — марна справа, але припустити можна. Отже…

	*Тарас Шевченко:* “Вже давненько поховали мене у могилі, Тож чому по мені лазять праправнуки милі? Чим прогнівив вас, скажіте, любі козачата, Що вам конче захотілось по мені скакати?! Як не знаєте й не чули, що я за людина, То хоча би пошкодуйте свою одежину, Винен батько, винна мати, що в них такі діти — Тре’ було вас на тверезу голову робити!”
	Олександр Пушкін: “Вы в цепкости воровских рук храните гордое терпенье, Посадит Соколовский тут из туй красивых пополненье. (Их, правда, тоже украдут в одно прекрасное мгновенье.)”
	Іван Франко: “Я бачив дивний сон. Немов передо мною Батярів двоє з туєю густою Пройшли тихесенько в нічній імлі, А я стою, як жовнір, на сторожі, Та вдіяти з сим всім я ніц не можу – Немає кари на злодюг на сій землі.”
	Соломія Крушельницька: “Я тут стою недавно, але знаю: Вночі спокійно майже не буває, Хтось нишпорить в кущах, хтось – попід лавки, Того й дивись – з кишеньки витягнуть булавки, А то ще й стягнуть з мене капелюшка… Це ж “Страшний двір” із опери Монюшка! Якщо так далі, боронь Боже, піде, — Забуду я й “Електру”, і “Аїду”.
	Данило Галицький: “Пройшли повз мене сонно і спроквола Два таті в капюшонах — як монголи. Один сказав, що ніч не перебуде, Що скоро в нього якась “ломка” буде, І щоб тій напасті дорогу перекрити, Слід якнайскорше їм “смолу” якусь зварити, А далі – все те саме: “ломка”, ширка”, І що він щось там “підчепив” в якоїсь Ірки… …Я опустив свій меч, сиджу й не знаю: Вони із Галича чи з роду Бурундая?”