“Вже давненько  поховали мене у могилі,
Тож чому по мені лазять праправнуки милі?
Чим прогнівив вас, скажіте, любі козачата,
Що вам конче захотілось по мені скакати?!
Як не знаєте й не чули, що я за людина,
То  хоча би пошкодуйте свою одежину,
Винен батько, винна  мати, що в них такі діти —
Тре’ було вас на тверезу голову робити!”

“Вы в цепкости воровских рук храните гордое терпенье,
Посадит Соколовский тут из туй красивых пополненье.
(Их, правда, тоже украдут в одно прекрасное мгновенье.)”

“Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Батярів двоє з туєю густою
Пройшли тихесенько в нічній імлі,
А я стою, як жовнір, на сторожі,
Та вдіяти з  сим всім я ніц не можу –
Немає кари на злодюг на сій землі.”

“Я тут стою недавно, але знаю:
Вночі спокійно майже не буває,
Хтось нишпорить в кущах, хтось – попід лавки,
Того й дивись – з кишеньки  витягнуть булавки,
А то ще й стягнуть з мене капелюшка…
Це ж “Страшний двір” із опери  Монюшка!
Якщо так далі, боронь Боже, піде, —
Забуду я й   “Електру”, і “Аїду”.

“Пройшли повз мене сонно і спроквола
Два таті в капюшонах — як монголи.
Один сказав, що ніч не перебуде,
Що скоро в нього якась “ломка” буде,
І щоб тій напасті дорогу перекрити,
Слід якнайскорше їм “смолу” якусь зварити,
А далі – все те саме: “ломка”, ширка”,
І що він щось там “підчепив” в якоїсь  Ірки…
…Я опустив свій меч, сиджу й не знаю:
Вони із Галича чи з роду Бурундая?”