Заснував агрохолдинг Іван Гута із дружиною Клавдією. Починали з оренди 50 гектарів землі, на яких вирощували картоплю та цукрові буряки. В останні роки банк землі агрохолдингу складав близько
300 тис. га(!), простягаючись із Тернопілля до західних рубежів України. У 2002 році, отримавши європейську освіту, до сімейного бізнесу долучився син Гутів Микола. Згодом Гуту-молодшого призначили генеральним директором компанії.

Латифундистів Гут пов’язують із родиною Ющенків, які нібито вклали кошти у розвиток справи і лобіювали інтереси фірми не лише на національному, а й на міжнародному рівні. Відомо, що дружина Івана Гути навчалась з Віктором Ющенком. Утім, успішний агрохолдинг не зміг впоратися із кредиторськими зобов’язаннями. У 2014 році було оголошено технічний дефолт — борг компанії склав 1,3 млрд. дол. До того ж є інформація, що Гути змушені були відмовитись від агрохолдингу «Мрія» через тиск з боку оточення Януковича, якому на той час був підконтрольний чи не весь бізнес в Україні. Власне, тому згодом «Мрію» очолив ставленик Рината Ахметова Саймон Чернявський, а у 2015-ому екс-керуючого справами «Мрії» Миколу Гуту оголошено в міжнародний розшук МВС та Інтерполом. Того ж року Іван Гута створив нову компанію «Аграрна Городниця» і повернувся в агробізнес.

Баварська вілла за 3,3 мільйона євро

Днями з’явилося розслідування видання «DW» про те, що український аграрій-утікач Микола Гута продає власну віллу у баварському курортному містечку Гарміш-Партенкірхен, яка є найдорожчою серед нерухомості Німеччини. Сказати, що Villa Glory — розкішний маєток, було б надто скромно. Фотографії внутрішнього оздоблення маєтку, які виставила агенція з продажу нерухомості, свідчать про чималі амбіції його господаря. «Немов на розкішній яхті, тут використані лише найбільш вишукані матеріали найвищої якості», — зазначено в оголошеннях на німецьких порталах елітної нерухомості. Ціна маєтку — майже 13 мільйонів євро. Люстри у стилі рококо вінчають собою залиті світлом зали, мармурова підлога випромінює атмосферу палацу італійської знаті. Над інтер’єром працював один з найвідоміших дизайнерів Мюнхена. Хоча у палаці, крім підземного гаража, лише два поверхи, господар не пошкодував коштів на просторий ліфт, оздоблений елітними породами дерева. За претензійністю власник цієї вілли перевершив навіть найбагатшого зі своїх сусідів у Гарміш-Партенкірхені — російського мільярдера Романа Абрамовича, якому належить історична вілла Leitenschlössl.

При цьому власник Villa Glory воліє залишатись у тіні. Його прізвище навіть не вказане у реєстрі прав власності. На це є свої причини. Купуючи у червні 2010 року земельну ділянку у мальовничому альпійському містечку Гарміш-Партенкірхен площею 3,7 тисячі квадратних метрів, юний син галицького латифундиста мав великі плани — побудувати там палац своєї мрії. І втілив мрію! За земельну ділянку в Баварії 28-річний Микола Гута заплатив 3,3 мільйона євро. Його ім’я вказане в угоді про купівлю землі, яка є у розпорядженні «DW».

Генеральний директор «Мрії» Микола Гута уособлював собою нове покоління менеджерів, яке розуміло, як залучити іноземний капітал для розвитку бізнесу і реалізувати величезний потенціал українських чорноземів. Уже 2011 року він вийшов на міжнародні ринки капіталу. Попит на випущені «Мрією» облігації на Франкфуртській біржі був високий: до 2013 року вдалося залучити 600 мільйонів доларів. Інвестори з країн Єврозони, де дохідність державних облігацій через політику ЄЦБ впала до нуля, з ентузіазмом скуповували облігації перспективного агрохолдингу, який обіцяв дохідність у 9,5 відсотка річних. Аби підживити апетит інвесторів, менеджмент «Мрії» «малював» картину стрімкого розвитку, орендуючи все нові посівні площі. У 2011 році земельний банк холдингу сягнув 300 тисяч гектарів. Щоб обробляти такі площі, потрібна була величезна кількість техніки. У цьому побачили шанс заробити німецькі виробники тракторів і комбайнів. За підтримки уряду Німеччини, який надавав кредитні гарантії, німецькі банки видали кредити на закупівлю сільськогосподарської техніки й устаткування на суму 75 мільйонів євро.

Микола Гута проживає у Швейцарії

Грім серед ясного неба пролунав влітку 2014 року: суперуспішний агрохолдинг оголосив про дефолт. «Мрія» не змогла обслуговувати борг обсягом у 1,3 мільярда доларів. Коли кредитори у терміновому порядку взяли підприємство під контроль, випливла  правда про багатомільйонні махінації. Виявилося, що протягом багатьох років холдинг насправді не був прибутковим, а його звітність регулярно фальсифікували. «Холдинг регулярно отримував платежі за товари, яких ніколи не існувало. Менеджмент використовував частину попередньо виведених з компанії на Кіпр грошей для перехресного фінансування, аби прикрашати звітність. Так вдавалося залучати більше грошей інвесторів», — розповів у розмові з «DW» фінансовий директор «Мрії» Тон Хулс. Він належить до команди фахівців, якій після банкрутства холдингу кредитори доручили ним управляти. Однак стягнути з «Мрії» борги було неможливо. Земля — лише в оренді. Навіть трактори і комбайни разом з колишнім менеджментом зникли в невідомому напрямку ще до того, як нові керівники холдингу стали до роботи. Микола Гута з сім’єю невдовзі після оголошення дефолту виїхав до Швейцарії, де проживає у кантоні Обвальден. В Україні проти нього порушено кримінальну справу за підозрою у шахрайстві в особливо великих розмірах, йому загрожує тривале тюремне ув’язнення.

За інформацією кредиторів, Гута-молодший незаконно вивів з холдингу понад 200 мільйонів доларів, зокрема, імовірно, частину грошей, залучених на біржі у Франкфурті. Схема була проста: фірма на Британських Віргінських Островах отримувала гроші інвесторів і на частину коштів купувала десятки офшорних компаній на Кіпрі. На це витрачали десятки мільйонів, хоча фірми не володіли практично нічим, крім стола і кількох стільців.

Гроші «Мрії» у… Гарміші

Частина незаконно виведених коштів «Мрії», очевидно, опинилася і в Гарміші, де в образі суперрозкішної вілли матеріалізувалася мрія младоолігарха Миколи Гути. Фінансування будівництва, вочевидь, організовував Андрій Буряк, на той час фінансовий директор холдингу. Його підпис стоїть під низкою кредитних угод між офшорною фірмою Миколи Гути і кіпрською Oihro Ventures Limited. Не Гута, а саме компанія Oihro була внесена у реєстр як власниця ділянки і вілли у Гарміш-Партенкірхені. На рахунки цієї фірми, як засвідчують копії угод, надійшло щонайменше 20 мільйонів доларів. Гроші надходили Oihro як кредит від компанії Гути на Британських Віргінських Островах. Саме Oihro сплачувала виставлені архітекторами рахунки, а також інші витрати, пов’язані з будівництвом вілли. Копії відповідних документів є в розпорядженні «DW».

На даний момент Villa Glory належить дружині Миколи Гути Вікторії. Вона є власницею нерухомості через іншу кіпрську фірму —  Zapatoustra Holdings Limited. Тут також сліди ведуть до «Мрії»: директором Zapatoustra, як свідчить реєстр компаній Кіпру, тривалий час був Сергій Мозіль, колишній юрист холдингу і довірена особа Гути. Вікторія Гута стала власницею вілли торік восени. На той час її чоловік програв суди щодо екстрадиції до України і отримав від Швейцарії  відмову в притулку. Невдовзі Федеральний адміністративний суд країни має прийняти остаточне рішення щодо Миколи Гути. У разі відмови він буде переданий правоохоронним органам України.

На тлі цих подій Гути і продають свою віллу у Гарміші. Імовірно, власники поспішають: нещодавно ціну було знижено з 18 до 13 мільйонів євро.

Німецькі платники податків платять за чужу розкіш

Грошові потоки навколо Villa Glory поки що не були предметом зацікавлення прокуратури Мюнхена. Але це лише питання часу. Як повідомив «DW» речник міністерства економіки, з федерального бюджету німецьким банкам було компенсовано 24 мільйони євро коштів, втрачених через банкрутство «Мрії». Йдеться про неповернені кредити на сільськогосподарську техніку, які видавалися під гарантії німецького уряду. Такі гарантії уряд надає для підтримки німецьких експортерів. У випадку з «Мрією» боржником є саме холдинг, а не його колишні власники, зазначають у міністерстві. Тим не менше, це не означає, що до Гути не може бути претензій. «Питання фінансових претензій до Миколи Гути має розглядатися у кожній ситуації окремо», — зазначив речник міністерства економіки у відповідь на запит «DW».

Тим часом рахунок, який доведеться сплатити німецьким платникам податків, обіцяє зрости. Загальна сума гарантій німецького уряду щодо кредитів «Мрії» складає близько 46 мільйонів євро.

До речі

Цю публікацію було надруковано в нашій газеті у грудні вже далекого 2009 року. Тоді засновник і власник агроімперії «Мрія» Іван Гута перебував на вершині слави й бізнес-могутності, тож наша критична публікація на фоні потужного хору панегіриків виглядала сиротиною і як прикрий нонсенс. Іван Миколайович сильно образився і поскаржився на газету керівництву області, до честі якого треба сказати, що воно повелося стримано і жодного тиску чи якогось «аяяй» взагалі не було. Але ми тоді навіть гадки й уяви не мали, яка грандіозна афера, по суті, загальноєвропейського масштабу, затівається на землях нашої маленької області під маркою та маскою «трудового Героя»…

Герой Сполучених Штатів Васильківців?

Більше року ніде не було чутно знаного в краї аграрія Івана Миколайовича Гути. Кажуть, хворів і тривалий час лікувався аж у Германії. Хай Бог помагає! Та, видно, все добре завершилося і навіть більше, ніж добре —  найкраще. Несподівано Іван Миколайович об’явились в іпостасі і ореолі сяйва Героя України.

З цією метою минулого понеділка журналістську братію області було запрошено на спеціальну імпрезу у вотчину новоспеченого героя — село Васильківці Гусятинського району. Сам Герой зустрічав гостей крутим “Хаммером” (це такий броньований “горбоконик”, створений на базі американської бойової машини піхоти — проходить всюди, але пального бере, як літак, і коштує поза 100 тис. у.о.) і показував свою господарку. Власне, її міні-частинку (елеватор у Деренівці і деякі агропідрозділи), бо тепер в Івана Миколайовича така агроімперія, що й “Хаммером” не об’їдеш: до десятка цукрозаводів, а землі простягаються аж до кордону з Румунією. Приймалися у придорожньому кафе під Чортковом із символічною назвою “Казка”, де справді усе було по-казковому.

Звичайно, можна лише порадіти за чоловіка, тим паче — земляка, який так круто піднявся із колін звичайного трудяги-фермера і став президентом (читай: власником чи співвласником) групи компаній “Мрія”. Можливо, це справді геройство, але причому тут звання “Герой України”? Це великий бізнес Івана Миколайовича, з якого він має величезні прибутки. От і все. Нічого він задурно не робить і нікому задурно не платить, а, радше, навпаки — люди працюють занапівдурно, села доведені до зубожіння й занепаду, а народ у тих селах — до деградації і новітнього феодального рабства. То за що давати Героя? За те, що знаємо як у нинішній час переходять у власність державні володіння? Чи просто за те, що, кажуть, бізнес-партнером виступає Петро Ющенко — брат Президента?

Дивно з того всього. У найрозвинутішій країні світу — Сполучених Штатах Америки — є тисячі аграріїв, потуги кожного із яких — це сотні наших Гут. Та чи можете уявити, щоб за це там комусь дали звання Героя Сполучених Штатів? Нонсенс. У нас же чомусь усе з ніг на голову переставлено — всі помішані на грошах і зірках. І хоча, за великим рахунком, ці нагороди ніц варті, але пільги і дивіденди дають. Тому й коштують. І в прямому значенні, як стверджують знаючі люди, також. Кажуть, цифрою з багатьма нулями в у.о. обійшлася зірка Героя України, яку раніше одержав відомий господарник з Підволочиського району Олег Крижовачук. Тепер — навряд чи дешевше, хоча все може бути, бо є своя специфіка і вибори.