Він був одним з творців Української національної незалежної держави і великим жертовником. Він мало дбав про свою політичну долю, у нього інтереси нації стояли вище за власні партійні й політичні амбіції.

Історики й сучасники стверджують, що в ЗУНР, на відміну від УНР, не було отаманщини  й анархізму, що підкошувало молоду українську державу на початку минулого століття. Петрушевич прагнув до єдности, намагався поєднати навіть тих тогочасних політиків, котрі мали особисту неприязнь між собою. Він був переконаний, що навіть “поганий мир” між українцями в умовах зовнішньої агресії й становлення держави кращий за “добру і справедливу війну” за посади і впливи.

З іншого боку, Петрушевич був категорично проти будь-якого союзу з ворожими силами. Це вирізняло його як принципового і справжнього націоналіста. Сучасники згадують приклад, коли Петрушевич відмовився від допомоги радянської влади УРСР у боротьбі з польською армією, що окупувала тоді Галичину. Це рішення коштувало йому втрати політичної перспективи. Але він не пішов на угоду, адже радянська влада ставила вимогу порвати стосунки з урядом УНР в Києві, що було для президента ЗУНР неприйнятним. Хоча в той же час Петрушевич перебував у досить напружених стосунках з київським урядом. Він бачив і розумів деструктивні дії уряду в Києві, що руйнували й нищили армію. Більше того, той  уряд навіть намагався заарештувати і знищити самого Петрушевича. Проте єдність українців у незалежній власній державі була для націоналіста Петрушевича важливішою за свою політичну кар’єру.

Головна заслуга Євгена Петрушевича — в проголошенні ЗУНР, її об’єднанні з УНР і створенні історичного прецеденту — Української держави практично у межах сучасної України. Цей прецедент дав змогу зберігати питання української незалежности на міжнародному рівні в усі часи, поки українська земля була окупована чужоземцями. З міжнародно-правової точки зору Україну можна вважати наступницею ЗУНР та УНР, що практично стало можливим з проголошенням незалежности у 1991 році. Життя і діяльність Євгена Петрушевича дають нам важливі історичні уроки, які має вивчити кожен націоналіст, котрий прагне добра Україні. Це насамперед демократизм і пошук єдности в інтересах держави. Вміння бути далекоглядним і ставити інтереси нації вище за свої власні. Бажання будувати Україну, а не боротися між собою.

Суть здорової національної демократії полягає у здатности забувати про чвари і різні політичні погляди перед лицем зовнішньої загрози. Розбрат руйнує, а згода будує — це те, чого можемо навчитися у Євгена Петрушевича. Тож нехай діяльність цього визначного українського націоналіста-державника буде прикладом для нашого покоління націоналістів. Нам потрібні дискусії замість сварок, нам потрібна спільна дія задля української нації і української держави.

Сергій Надал, міський голова Тернополя