Понеділок, 22 липня 2024
• У готелі в Тернополі військовий застрелив прикордонника • Мамині вишиванки передала до музею в Залізцях • Надії було лише 24. Обірвалось життя поліцейської з Тернопільщини • Олександра Криницького призначили представником уповноваженого з прав людини в Тернопільській області • 20 тисяч кал – на городі у Василя Романчака із Теребовлянщини • Землю накрила магнітна буря червоного рівня • У рідному селі Романа Купчинського на Зборівщині відновлюють музей • У Великій Березовиці вшанують загиблих Героїв • Вбивство Ірини Фаріон: деталі замаху та версії слідства • Працівниця “Тернопільводоканалу” творить дивовижні речі з бісеру • Посадовцю з Тернопільщини повідомлено про підозру через закупівлю генераторів • Чи розпочнеться в серпні навчання в тернопільських школах? • Просунули “вигідного” переможця тендеру. Перед судом постануть селищний голова і депутатка з Тернопільщини • Ансамбль танцю “Сонечко” здобув перемогу на фестивалі в Болгарії • Погрожував дружині розправою. Судитимуть чоловіка з Підволочиська • Закарбували красу Коропця. Співачка Віта Грицак сфотографувалася біля Дністра • Фермер із Тернопільщини частує динями пацієнтів лікарні й літніх людей • Верховна Рада скасувала перехід на літній час • Письменниця з Харкова презентувала свої книги у Бережанах • Митрополит Епіфаній очолить Літургію у храмі-пантеоні на Тернопільщині
Сергій Тимофійко: «Захист Батьківщини — обов’язок, тому краще виконати його добровільно, ніж чекати, коли заберуть із дому в тапочках»

Автор: Опубліковано: 28 Червня о 17:17 213


Сергій Тимофійко із 63-ої окремої механізованої бригади приїхав із фронту до Тернополя, щоб запросити наших краян на службу в свій підрозділ.


Фото Сергія Тимофійка.

Позивний захисника — «Кінг» — у вільний час він пише літературні твори, вже видав чотири книги. Сергій — побратим журналіста «НОВОЇ…» Дениса Лучки, який служить в ЗСУ від початку масштабного вторгнення росії. Із «Кінгом» рекрутинговий проєкт представляють у містах України захисники «Лінза», «Одеса» та «Агроном». Розповідають про свою бригаду і новостворений батальйон ударних безпілотних систем, який сформували на базі аналогічної роти ударних БПЛА, відомої у соцмережах під назвою «Moon planet», пропонують потренуватись політати при допомозі симуляторів, представляють вакансії у підрозділі. 63-тя окрема механізована бригада нині тримає оборону на Лиманському напрямку на Донеччині.

«Не ставимо складних вимог до призовників, головне — готовність навчатися і бажання «мокрошити» москалів»

— Ваша рекрутингова група їздить містами України і шукає воїнів для свого батальйону. Це краще, ніж чекати, що вам запропонують територіальні центри комплектування та соціальної підтримки?
— Наш рекрутинговий проєкт — ідея командування бригади щодо залучення особового складу до новоствореного батальйону ударних безпілотних систем. Частина наших пілотів працює на денних FPV-дронах, частина — на нічних «Вампірах» «Кажанах» і «Немезісах». Наразі у нас близько сотні вакансій, тож заохочуємо бажаючих долучатися. Перед Тернополем ми побували в Миколаєві й Одесі, наступне місто — Івано-Франківськ. Уже зголосилися зо два десятки рекрутів, більшість із них — жінки.

— Як люди реагують, коли ви роздаєте на вулиці брошурки?
— Виходимо у формі — сприймають за представників ТЦК та СП. Траплялося, що розверталися перед нами і пришвидшували хід в іншому напрямку. Коли ж ми переміщаємося на бусі, то це нагадує фільм жахів. Деякі чоловіки втікають… Сподіваюся, поступово вдасться подолати страх до людей у формі. Проте у нас не так багато часу, щоб змінювати тил. На фронті багато роботи, є нагальна потреба у кадрах. Я би з великим задоволенням нині допомагав на передовій. Поки я тут, мій побратим «Пес» спалив багато російської техніки — він крутий оператор дронів.

— У суспільстві поглиблюється криза — більшість не хочуть іти воювати. І мова не лише про відвертих «ухилянтів», а про свідомих осіб, які втрачають мотивацію. Чому склалася така ситуація?
— Провал мобілізаційних процесів — це наслідок невдалих запізнілих дії влади. Підриває мотивацію українців ворожа ІПСО, яку активно розгортають у соцмережах. Люди необдумано підхоплюють російські наративи, підіграючи росіянам. В інформаційному полі ми, на жаль, програємо. Західні партнери постачають нам засоби ураження, багато допомагають волонтери, проте нам бракує операторів, діловодів, медиків, водіїв, електриків. Потрібні робочі руки в дронарні, в майстерні з виготовлення боєприпасів та ін. Не ставимо складних вимог до призовників, головне — готовність навчатися і бажання «мокрошити» москалів. Скоро спростимо вимоги прийому до знання пісні нашого батальйону (усміхається, — авт.). Запрошуємо в підрозділ як чоловіків, так і жінок. На фронті для усіх є посильні завдання.

— Як мотивувати до служби в ЗСУ?
— Більшість чоловіків шукають виправдання: «не зможу», «там будуть погані командири», «кум казав, що швидко загину», «коли підуть депутати, тоді я піду», «мені релігія не дозволяє вбивати»… Повномасштабна війна триває вже третій рік. За цей час можна було пройти якісь навчання, обрати бригаду. Нині можна спокійно укласти контракт із ЗСУ і навіть потрапити у підрозділ Сил спеціальних операцій, куди роками був жорсткий відбір. Нікого відразу не відправляють на штурм, дають час на підготовку. Згодом підрозділ забезпечує можливість вдосконалитись за певною спеціальністю. Підготовка на оператора дрона триває чотири-шість тижнів. Водночас ми в батальйоні систематично організовуємо заняття із тактичної медицини. Наші досвідчені сержанти, незалежно від спеціальності воїна, навчать стріляти на полігоні з будь-якого виду зброї.
Значна частина моїх побратимів — це не кадрові військові, а люди з цивільними професіями. «Лінза» закінчив Київський політехнічний інститут, «Агроном» працював агроном-механізатором. За мною зберігається місце в аспірантурі в Кам’янець-Подільському національному університеті ім.І.Огієнка, де я до вторгнення викладав на історичному факультеті. Планую згодом захистити кандидатську дисертацію. Чим ми відрізняємось від інших воїнів? Свідомо обрали собі підрозділ. Наші пріоритети — зберегти особовий склад та максимально завдати втрат ворогу, щоб популяція росіян у світі стала меншою.

— У Тернополі після вступу в дію закону про мобілізацію біля ТЦК та СП — чималі черги. Когось привозять, хтось сам приходить, розуміючи необхідність оновити дані. Можливо, хтось із них хоче бути оператором дронів. Які гарантії, що зможе потрапити до вашого підрозділу?
— Важливо, щоб кожен призовник робив свій вибір максимально свідомо, без примусу. Якщо людина цікавиться нашим напрямком роботи на фронті, надаємо їй рекомендаційний лист. Наш лейтенант супроводжує в ТЦК, де особа укладає контракт із ЗСУ і вирушає до навчального центру для проходження загальної військової підготовки. Упродовж того часу з військовим на зв’язку наш заступник командира із морально-психологічного забезпечення. Після того — навчання за спеціальністю. Коли приїжджає у наш підрозділ, то долучається до досвідченого екіпажу пілотів дронів. Стараємося створити максимально сприятливі умови, щоб військовий міг ефективно знищувати ворога, зберігаючи своє життя. Ми не відправляємо непідготовлених людей на штурми, не залучаємо до сумнівних операцій. Нинішні призовники мають пакет гарантій. Коли ми ішли добровольцями в 2022-ому чи раніше, то жодного із згаданих пунктів не було прописано. Нас готували хіба до того, що коли вб’ють, то ці відеокадри можуть потрапити на телебачення і їх побачать наші рідні й близькі. На даний час наш підрозділ забезпечений матеріально-технічним майном, отримуємо одяг, взуття, продукти харчування. Заробітна плата із бойовими складає майже 120 тисяч гривень. Захист Батьківщини — наш обов’язок, тому краще виконати його добровільно, ніж відкладати до того моменту, коли заберуть із дому в тапочках і доправлять у військкомат для проходження медичної комісії.

«Ми дали зрозуміти ворогу, що спокійно кататися українською землею він не буде»

— Розкажіть про ваш підрозділ. Наскільки ефективно працюєте на фронті в нинішніх складних реаліях?
— Наш підрозділ започаткували військовослужбовці, які перевелися із 68-ої окремої єгерської бригади, колишні розвідники. Згуртував роту ударних безпілотних авіаційних комплексів капітан ЗСУ з позивним «Лунтик». На початках нас було п’ятеро, згодом приєднався побратим «Мохнатий» із Кам’янця-Подільського. Від минулої весни ми почали виконувати бойові завдання, поступово набирали в роту бійців. До нас перевелися побратими з 106-го батальйону 63-ьої бригади. Так сформувалося потужне ядро роти. Спершу доводилося витягувати матеріальне забезпечення при допомозі волонтерів. Кошти на перші 15 дронів, з якими ми виїхали на бойові позиції, зібрали самотужки. Почали успішно влучати в російську техніку, яка впритул обстрілювала наші позиції. Командування бригади побачило чудовий результат, тому почало сприяти «Лунтику» в розвитку роти. Невдовзі ми запросили до себе 15 осіб із «реактивки». Перевчили артилеристів на операторів дронів. Таким чином до нас потрапив ваш колега Денис Лучка. За літо наші оператори «Фізрук», «Шпала», «Пес», «Сідий», «Магоні», «Брат» показали серйозний результат. Дали зрозуміти ворогу, що спокійно кататися українською землею він не буде. Все, що їде в нашому напрямку, згорить. Восени і взимку вдалося сформувати нові екіпажі операторів. Я також освоїв дрони і почав літати, хоча на початках займався підготовкою особового складу. На даний час наш підрозділ достатньо забезпечений технікою. У кожного оператора — величезний список розбитої російської техніки.

— Сергію, ви служили добровольцем ще до повномасштабного вторгнення. Чи думали, що доведеться знову повертатися на фронт?
— Родом я із Чернівецької області, але переїхав на Хмельниччину, де залишився працювати в освіті й згодом створив сім’ю. Під час Революції гідності був разом із активістами на Майдані в Києві. Коли ж почалася війна, почав тренуватись і вирушив на фронт із побратимами з «Правого сектора». Своїм прикладом підштовхнув мене воювати друг Вадим Сидоренко — кіборг, який захищав метеовежу донецького аеропорту. Після навчання в «Десні» я приєднався до 7-го окремого диверсійно-розвідувального батальйону ДУК «Правий сектор». Ми здійснювали розвідку, диверсійні операції, атакували укріплені пункти росіян, брали полонених. Максимально шкодили ворогу на ділянці від Авдіївки до Донецька. Співпрацювали з різними бригадами ЗСУ. Оскільки були добровольцями, то зброю здобували в бою — знімали з мертвих москалів. На фронті я був до середини 2015-го року. Отримав перше незначне поранення, контузію. Відновився, але згодом відійшов від «Правого сектора», бо батальйон почав «тріщати по швах» через розбіжність поглядів серед командування. Впродовж наступних років я знав, що мій досвід ще знадобиться. Добре розумів, що війна не закінчилась. Поринув у цивільне життя — був із рідними, вчителював у Дунаївцях на Хмельниччині. У 2020-ому виграв в районному і обласному етапі конкурсу «Вчитель року», потрапив у 20-ку кращих вчителів історії по Україні. Проатестувався, здобув категорії і в якийсь момент зрозумів, що хочу зайнятися науковою роботою. Пішов працювати викладачем у Кам’янець-Подільський університет, взявся за написання дисертації.

— Проте знову довелося одягнути військову форму…
— Вперше я ішов на війну студентом, вдруге — викладачем. 24 лютого 2022-го прибув у ТЦК та СП. Мене мобілізували у 8-й полк ССО в Хмельницькому. Проте довго у тому підрозділі я не затримався, бо не було відповідної посади. На початку березня приєднався до 68-ої окремої єгерської бригади, яку формував полковник із позивним «Фінал». У бригаді зібрався серйозний офіцерський склад, потужне ядро із добровольців. Нашвидкоруч видали автомати. І побратими втримали лінію фронту, почали контрнаступальні дії. Звільнили село Пречистівка на Донеччині, відтіснили окупантів до Новомайорського. Лінія фронту не зрушилася в тих селах донині. 68-ма бригада на той час була дуже згуртованою та мотивованою. Командир «Фінал» спілкувався з офіцерами, зважав на думку солдатів і сержантів. Його часто можна було зустріти на бойових позиціях. Я працював у групі з восьми розвідників-снайперів. Ми закривали ділянку від Вугледара до Великої Новосілки. Я проповз там практично всі посадки. Проте із тієї бригади довелося перевестися. У липні 2022-го без серйозних причин змінили нашого командира. Бригаду очолив «Шум», для якого збереження життя бійців не було пріоритетом. Він готовий був воювати за 200-300 метрів землі будь-якою ціною. «Шум» вирішив, що йому не потрібні оператори дронів, мінометники, снайпери. Зняв нашу роту в повному складі з позицій і відправив замість піхоти в окопи. За два тижні ми втратили багато побратимів. Хто з хлопців мав підстави, почав звільнятися, переводитися в інші бригади. Я відверто заявляв про недолуге керівництво.
«За таку думку його треба відправити в піхоту, але раптом виживе і далі буде зайве говорити», — заявили про мене. Довелося розпрощатися з бригадою. Після поранення мене перевели в 173-ій резервний батальйон, з якого згодом добровільно перейшов у 63-тю бригаду до «Лунтика». Туди ж перевелася частина сержантів із розвідувальної роти, з якою я працював. Нині я — головний сержант взводу, оператор FPV-дрона. Їжджу з особовим складом на позиції. Не люблю штабної роботи. Знищуємо з побратимами москалів…

 

«Збереження української держави — це дорога з одностороннім рухом: зупинитися не можемо, розвернутися також не можемо» 

— На фронті складна ситуація, воїни втомлені, дехто шукає можливість демобілізуватися. Як ви себе мотивуєте?
— Іноді до мене теж підкрадається депресняк, я також втомлююся. Третій рік триває масштабна війна і ніхто не поспішає замінити нас. Демотивують зриви мобілізації та все те безглуздя, яке породжує наше суспільство через тотальну неосвіченість. Але росіяни не планують зупинятися, тому нема іншого варіанту, як захищати нашу землю і своїх рідних. Хочу жити в Україні, тому готовий далі воювати. Незалежно від того, чи в мене нині хороший настрій, чи поганий. Коли важко на душі, попишу щось літературне, відволічуся, а потім спалю щось кацапське — стає веселіше. Переглядаю відео з ураженням російської техніки, знешкодження особового складу ворога – бачу результат своєї роботи. Розумію, що це все недарма. Продовжую у вільний час писати детективи, трилери, редагую старі тексти. У мене позивний «Кінг» — на честь Стівена Кінга. Але тепер можу сміливо сказати, що у мене трішки більше спаленої техніки, ніж у американського письменника. А ось за кількістю книг хочеться його наздогнати (усміхається, – авт.).

— Яким, на вашу думку, може бути подальший хід війни? Чи в правильному напрямку веде нас керівництво нашої держави?
— Наша влада діє непрофесійно. Роблю висновок як історик і військовий, стежачи за новинами. Запізніла мобілізація, кадровий голод у війську, корупція в час війни. Батьківщина в небезпеці, а вони говорять про блокування банківських рахунків та про позбавлення водійських прав за ухиляння від служби. Абсурд! Якщо станеться масштабніший прорив росіян, то з іншими областями буде те ж, що і з Донеччиною та Луганщиною. Західні союзники також зволікають з допомогою: те, що нам було потрібно в 2022-ому, дали в 2024-ому, а те, що нам необхідно вже, дадуть у 2026-ому.

— Масштабний прорив можливий?
— Звичайно, що можливий. Війна триває, росіяни мобілізовують свою країну на військові рейки, збільшують армію. У них тотальна перевага. Концентруючи ресурси, окупанти будуть поступово просуватися. Якщо зараз захоплюють окремі посадки чи села, то ще добре, що не області. Як втримати, якщо у нас толком нема ні другої, ні третьої лінії оборони? Будівництво інженерно-фортифікаційних споруд — болюча тема. Через це втрачаємо бійців, бо їм нема куди відступати. Постійно доводиться окопуватись. Але ж для цього можна було б залучити будівельні компанії, які натомість зводять будинки в Центральній і Західній Україні. Представники бізнесу мають розуміти, що якщо прийдуть росіяни, то підімнуть увесь бізнес під себе. Фермери із Миколаївщини розповідали, як буряти забирали не лише телевізори і пральні машинки, а й повидирали пластикові вікна, з’їли собак і павичів… Росіяни — агресивні, озлоблені, за кілька років вони зазнали втрат, яких світ не знав із часів Другої світової війни, тому ще більше озвіріли.

— Але багато хто в тилу заспокоює себе, що росіяни не дійдуть сюди…
— Не вірять, бо всіх переконали в силі непереможності ЗСУ. Проте не варто забувати, що наша армія знекровлюється, ніхто не хоче добровільно іти на фронт. Всі чекають, що щось станеться і війна закінчилася на користь для України. Не розумію, на що сподіваються. Ворожа армія відновлюється, щомісяця росіяни мобілізовують по 30-40 тисяч осіб. Окупантам допомагає Китай, Іран. Можна що завгодно говорити про росіян, але вони дуже швидко приймають рішення, аналізують хід війни. Добре забезпечені всім — тільки знищимо їхню техніку, відразу привозять нову. Що казати, якщо лише на інформаційно-психологічні спецоперації вони виділяють 15 мільйонів доларів. Росіяни навчені воювати, росія — імперська країна. Безглуздо з таким сусідом чекати змилування чи Божої благодаті. Поки ще не пізно, потрібно брати зброю в руки і працювати всією країною.
В Україні люблять шукати в усіх проблемах «зраду». Уряд, депутати і президент як у часи Порошенка, так і в часи Зеленського — це дзеркало, в якому народ бачить власне відображення. Чи є російські агенти в уряді? Так. Більше того — є в СБУ і навіть в ЗСУ. Росія десятиліттями наповнювала своєю агентурою пострадянські держави, зокрема, й Україну. Виявленням зрадників повинна займатися контррозвідка. Чи може це бути виправданням, щоб не мобілізуватися? Ні. В Україні є величезна кількість проблем — беззаконня, хабарництво, кумівство… З цим треба боротися. Не варто думати, що цього нема в інших країнах. Нам всім треба якісно змінюватись. Сильнішим зробити суспільство, військо і себе можемо, почавши читати книги. Нам потрібне критичне мислення. Тоді ворожа ІПСО буде безсила.

— Як ви сприймаєте, коли люди, які не на фронті, говорять про перемогу як про щось легке. Що для вас означає «перемога»?
— Для перемоги треба щось робити, а не втішати себе думкою, що воїни все зроблять. Водночас нам треба сприймати слово «перемога» так, як путін. Путін цю війну виграє перед своїм народом, навіть якщо ми виб’ємо його військо з України. Їхня пропаганда «пояснить» росіянам, що вони «все денацифікували», тому повертаються додому. А в українців дуже серйозні вимоги щодо перемоги. Багато хто сподівається, що Зеленський звільнить територію України і ще й додасть Курську та Воронезьку області. Проте треба бути реалістами. Що для нас може стати перемогою? Зважаючи на те, як росія спустошила Донецьку і Луганську області, як зросійщила Крим, перемога може бути різною. Перемогою може стати мирний договір на умовах України або домовленості про вступ України в НАТО і ЄС, тоді росіяни змушені будуть покинуть нашу територію. Для мене перемога — це передусім збереження української держави і нації від тотального знищення. Це дорога з одностороннім рухом: зупинитися не можемо, розвернутися також не можемо. Тому гуртуймося і крок за кроком рухаймось вперед.


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

В одному з готелів Тернополя військовослужбовець у званні майора застрелив бійця Держприкордонслужби...


Рубрика: , Опубліковано: о 16:00


До Залозецького краєзнавчого музею днями передали родинні вишиванки із села Настасів...


Рубрика: , Опубліковано: о 14:19


Передчасно пішла із життя дільнична офіцерка поліції сектору полiцейської дiяльностi № 2 (м. Шумськ) старша лейтенантка полiцiї Надiя Мельник...


Рубрика: , Опубліковано: о 12:57


Новим представником уповноваженого з прав людини в Тернопільській області став Олександр Криницький...


Рубрика: , Опубліковано: о 12:47


У Василя Романчака з села Підгайчики Теребовлянської громади біля хати росте майже 20 тисяч кущів кал...


Автор: Рубрика: , Опубліковано: о 12:33



Теми дня
21 Липня
20 Липня