У березні 2024 року, у найгарячіші дні повномасштабної війни, Олександр став до лав захисників України. Виконував бойові завдання у складі своєї бригади. 14 вересня 2024 року отримав важке поранення — вибухову травму, після якої втратив ступню. Місяці лікувань, операцій, лікарняних палат і нескінченних болів стали його новою реальністю.

У квітні 2025 року його визнали непридатним до подальшої служби. Та війна не відпустила його… Продовжила забирати сили й здоров’я, аж поки 10 серпня 2025 року пневмонія та зупинка серця не обірвали його життя..

Олександр народився на Херсонщині. Після смерті батька, коли йому було 13, разом із мамою переїхав у Чернилівку — на її батьківщину. Тут минула його юність. Туди він повертався після служби. Тут поховав маму кілька років тому…

Олександр знав, що наслідки поранення невідворотні, але завжди говорив рідним: «Якби не травма — я був би там, на фронті, зі своїми побратимами». Часто згадував бої під Часовим Яром… Свій останній спочинок Олександр знайшов у рідній Чернилівці, поруч із могилою матері.

“Скільки ще таких життів забере ця війна?.. Ми ніколи не зможемо повернути наших Героїв, але можемо пам’ятати кожного, хто віддав своє життя, захищаючи Україну. Щиро співчуваємо рідним колишнього військового, односельчанам та всім хто знав Сашка. Вічна пам’ять і слава тобі, Олександре!” – йдеться в дописі Підволочиської селищної ради.