Ті, хто дивився прощальні церемонії з Джоном Маккейном, не могли не звернути увагу на присутність у найпершому ряду величної, худорлявої старшої леді, з по-військовому прямою спиною, яка тримала вдову сенатора за руку і, це очевидно, служило їй опорою, принаймні душевною. Це жінка, завдяки якій Маккейн з’явився на світ і яка найбільшим чином вплинула на його становлення, — його мати Роберта.

Роберта Маккейн народилася в лютому 1912 року в Оклахомі. Тож їй нині 106 років! Це відома непохитністю і рішучістю характеру хуліганка, про життя якої можна писати романи. Її батько заробив шалені гроші, торгуючи нафтою, і сім’я весело їх витрачала, подорожуючи по всьому світу. Батьки були людьми перебірливими і вважали себе елітою. Тому, коли у віці 19 років Роберта познайомилася в мексиканському курортному місті Тіхуана в барі з молодим морським офіцером (на рік старшим за неї), якого звали Джон Сідні Маккейн Джуніор і який був у невисокому званні, вони дивилися на нього, як на селюка, не гідним носити за їхньою донькою валізи. Втім, юнак був прямим, рішучим та наполегливим. Він освідчився дівчині. Батьки залишалися непохитними — мовляв, він їй не рівня! Роберта ж, як багато разів підтверджувала це впродовж свого життя, не звикла змінювати прийнятих рішень. Весілля справили в 1933 році в тому ж мексиканському барі, де познайомилися. Батько новоспеченого чоловіка (про що тоді не знала ні вона, ні її консервативні батьки) вже був адміралом, отримавши телеграму від сина, негайно приїхав на урочистість і ніколи про це не шкодував — Роберта стала його улюбленицею, в її особі сімейство морських офіцерів Маккейнів знайшло кращого продовжувача своїх суворих традицій. Військова кар’єра чоловіка розвивалася, йому доручали складні завдання і він незмінно доводив їх до успіху в різних частинах країни і за кордоном. Роберті, вже з трьома маленькими дітьми, доводилося регулярно їздити за ним туди-сюди через всю країну. Чоловік виріс до адмірала, бував удома нечасто і Роберта звикла всі рішення приймати сама. Свої основні риси — критичність, незалежність, принциповість, вміння вчитися самостійно і любов до книг — повноцінно передала дітям.

Щодо її хуліганського характеру… Свої машини Роберта завжди водила сама, з дуже великою швидкістю, регулярно отримуючи штрафи за перевищення. У віці 93-ох років вона вирішила вчергове відвідати Париж. Коли забажала там орендувати автівку, їй відмовили — через похилий вік. Та який там похилий вік! Роберту це не зупинило, вона, не довго думаючи, купила Пежо, об’їздила на ньому пів-Європи, перевезла машину додому, в Америку, а потім подарувала її улюбленому племіннику. Правда, для цього їй довелося особисто перегнати машину на інше узбережжя. У 93 роки!

Всі її діти виросли «білими воронами» — так дуже приблизно можна перекласти американське maverick — людьми, які не намагаються вписуватися в певні рамки та діють відповідно до своїх принципів. З сином Джоном її пов’язувало дуже багато, він був її гордістю, вона — його найкращим порадником.