Про це сповістила у соцмережі його дружина, волонтерка Ольга Коновал.

“Мій коханий чоловік Сергій Коновал та мій кум Tapac Tapaн… Останній подих вони разом віддали за нас. Пліч-о-пліч захищаючи кожного, але не себе. Вони разом були з початку, разом для них і закінчилася ця війна. Як жити далі, я не знаю… Бо все моє життя це бук він, вони та наша “Сталева Сотня”. Мене не стало разом із ними. Ви – мої коти, моя гордість і моя тиша”, – написала Ольга.

Поділився спогадами про Сергія Коновала його побратим Михайло Ухман:

“Норд. Історія звитяги.
Кажуть, що незамінних не має, але – неповторних теж. Сергій Коновал був одним з таких. Забігаючи на перед, скажу, що він міг працювати стоматологом – це його основна професія; мандрувати країнами Європи і за океаном, проте Сергій обрав інше життя. Саме про інший бік медалі, я вам розкажу.
Ще зовсім юним хлопцем, Сергій пішов воювати проти російських окупантів після початку російсько-української війни у 2014 році в складі Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор”. Після спаду активних бойових дій він почав займатися просвітницьким напрямком. Очолюючи Резервну сотню ДУК на Тернопільщині, “Норд” тренував молодь, готував майбутній резерв для боїв з окупантом.
Сергія любили і поважали всі, навіть опоненти. Його щирість, доброта і якась дитяча усмішка нівелювали всі конфлікти.

Паралельно від роботи з молоддю Сергій працював як кінооператор. Саме він був рушійною силою у фільмі про українських кіборгів під назвою “Трохи нижче неба”. Два роки, ми з Нордом їздили по Україні і записували інтерв’ю з очевидцями боїв в ДАП.
Ми не мали коштів, ледве вистачало на їжу. Камеру нам подарував волонтер з Праги Анатолій Калінчук. Машина на якій, ми їздили, здавалося розлетиться від старості і поломок. Проте ніхто не здавався. Тим більше, що згодом, ми отримали підтримку від Руслана Горового. У результаті роботи нашого “тріо”, ми отримали дуже класний фільм про українських воїнів, які протистояли переважаючим силам ворога в Донецькому аеропорту.
Варто зазначити, що багато моїх знайомих з довоєнного життя, працювали за кордоном, їздили на море, жили у своє задоволення. Ми ж з Сергієм у перервах між фронтовими ротаціями, намагалися зберегти щось для майбутніх поколінь. Один Бог знає, звідки бралися сили і стимул.
Паралельно від фільму про кіборгів ми працювали над короткометражними стрічками про українських воїнів, які об’єднали в проект “Здобули життя вічне в бою”. Українці тепер мають змогу переглянути фільми про добровольців під назвами: “24”, “Хитрий”, “Казах”, “Стоматолог”, “Макс”.
Водночас Сергій розвивав свою сотню, навчав стріляти, брав участь у різних громадських акціях, співпрацював із бійцями ЗСУ та інших військових формувань.

Згодом ми з Сергієм задумали фільм, який вже побачили тисячі українців. “Шлях поколінь” – став маленьким ударом по московській пропаганді і вже зібрав кілька мільйонів гривень на підтримку українських воїнів.
В той же час Сергій з однодумцями працював над створенням “Будинку Ветеранів” у Тернополі. Держава не приділяла належної уваги ветеранам, які воювали проти московитів. Саме тому такі активісти, як Сергій, брали на себе ініціативу і вели за собою тих, хто продовжував боротися за незалежність України.
Крім зйомок, ми не забували про фронт. Крайній раз ми спільно з “Нордом” воювали у 2019 році в місті Мар’їнка. Підрозділи 24-ої Королівської бригади Збройних сил України просувалися в напрямку Донецька. Наша добровольча група, активно їм допомагала. Вдень і вночі ми копали суху донецьку землю в напрямку шахти “Трудівської”. Спека, російські найманці, комарі були нашими противниками, але ніхто не думав здаватися. Навпаки, ми робили все, щоб зменшити кількість московитів в Україні.

У вільний від боїв час ми розпочали новий проєкт із трьох фільмів. Перший – це фільм про бойову операцію українських воїнів під назвою “Цемах”. Другий фільм – історії нащадків воїнів УПА, які жили поблизу Донецька. Третій фільм – Дорога в Карпати, грандіозні зйомки якого, ми з Сергієм розпочали в Тернополі та Тернопільській області. Повномасштабне московське вторгнення, не дало можливості нам їх завершити. Сергій знав, що буде велика війна. Він з друзями готувався. Як тільки московити застосували ракети, вони уже згідно домовленостей і підготовки, їхали до Києва, щоб протистояти агресору.
Бійці ДУК воювали славно. Вони знищували ворога, наводячи жах на нього. Через деякий час, Сергій з побратимами став частиною ССО, а згодом на базі підрозділів ДУК ПС була утворена 67 бригада Збройних сил України.
“Норд” брав участь в боях за Київщину, згодом була Харківщина і Донеччина. Саме від Сергія я дізнався правду про бої за Бахмут. Дехто події в даному місті називає  “фортеця Бахмут. Хоча, там потрібно писати назву “Наш біль – Бахмут…”
Бої в сучасній війні – це окрема сторінка для розмови, яку, я вже не зможу подати, так оригінально без мого друга і побратима…

Повномасштабне московське вторгнення змінило кожного з нас. Сергій теж змінився. Будучи офіцером і командиром ротою, він чимало здобув і втратив. На його обличчі я все менше бачив посмішку. Важкі бої, особливо біля Лиману, а віднедавна і в Часовому Яру, виснажували.

Свіжим подихом і розрадою для Сергія була його дружина Оля. Вона підтримувала постійно і допомагала. Це приклад для всіх, хто на фронті і тих, хто в тилу – підтримуйте одне одного. Не їжте, а доповнюйте, будьте разом в радості і горі, тоді легше воювати і долати перешкоди.
Востаннє я бачив Сергія за два дні до того, як вони з Олею мали розписатися. Розповідав про майбутню подію, а також ми говорили про дрони камікадзе та зйомки документально фільму в його батальйоні.
Так, Сергій, не зважаючи на війну, хотів знімати. Марив кіно, будував плани, знімав бойові дії на “ґоупрошку”. Хотів мати кіно, яке передасть сьогоднішню історію нащадкам.
За день до рокової години я написав йому: “Слава Україні. Як ти, Друже”? ” Героям Слава. Намагаємося втриматись. Як ти?”
Я йому відповів, але відповідь застигла в просторі…
Сергій Коновал “Норд” зробив для України за десять років війни більше, ніж деякі чиновники чи депутати. Будь ласка, тільки не кажіть мені, що кожен, хто воював чи загинув, теж Герой, я це і так знаю. Проте, не кожен жив для України і Тернополя так, як це робив Сергій. Не кожен віддав десять років свого життя війні. Не кожен вів за собою в бій… Вічна пам’ять”.

“Стали на захист України разом і покинули нас разом. Два побратими. Два стовпа. Цвіт нації.
Друг “Норд”. Задуманий, небагатослівний, захоплений збагаченням знань і завжди вірний своїй справі. Командир, побратим, якого поважали. Ще в юному віці до повномасштабного вторгнення добровільно стояв на захисті України і пройшов пекло важких боїв.
Став надійним плечем побратимам, був грамотним командиром, який беріг бійців і успішно виконував завдання. Ініціював багато проектів, які були спрямовані на покращення нашої оборони, виховував молодь, знімав фільми про нашу Батьківщину, творив Україну, жив Нею. Кохав і був коханим.
Друг “Химера”. Пішов на фронт попри складнощі з здоров’ям та цукровим діабетом. Міг з чистою совістю сидіти в тилу поруч з близькими, але як людина честі, яка розуміла, що буде, якщо не зупинити ворога – пішов добровольцем на фронт.
Блискуче виконував бойові завдання. І мріяв… Мріяв хоч раз в житті відвести донечку в школу. Любив свою дружину,доньку, близьких і Україну.
Людина мужнього духу і самовідданості. Він ще мав написати книжку про цю війну. Так я писав Тарас, ніхто не може писати. Талановитий. Щирий. Непохитний.
Брати! Вічна вам слава і уклін! Честь! Ми будемо мститися за вас”, – йдеться в дописі на сторінці “Правий сектор. Тернопільщина”.

Прощання з Героями відбудеться:
9 квітня 10:00 м.Київ Майдан Незалежності
19:00 м.Тернопіль Дім Печалі
10 квітня Чин поховання о 11:00
м. Тернопіль Дім Печалі (Микулинецьке кладовище)