На перший погляд Степан Кубів справляє враження Святого Миколая. Не зрозуміло чим займається, але з усіх боків — позитивний. Так, але й не так.
Нині Степан Кубів — перший віце-прем’єр-міністр, перед тим обіймав посаду голови Національного банку України. За кілька місяців він встиг закласти вибухівку під життя кожного українця. Як? Розповідаю. Будемо вважати, що це казка. Підозрюю, все було так. У 2009 році Степан Кубів разом з усіма українцями спостерігав падіння валютного курсу. Багато хто вже забув, чому це було катастрофою національного масштабу. Річ у тім, що ціле покоління виросло, бачачи, як за один долар давали 5 гривень. І раптом за два місяці курс дійшов позначки 8 гривень за долар. Різке коливання курсу зачепило сотні тисяч українських родин, які взяли валютні кредити. Кілька років до цього банки наліво і направо роздавали валютні кредити, розповідаючи про стабільність курсу. А отже, навіщо брати кредит у гривнях за 20% річних, якщо є в доларах за 12%! Ледве народився український середній клас, довірливо поплескав вухами і купив у кредит авто і квартири. Ніхто й запідозрити не міг, що курс може підскочити. І ось долар подорожчав, а зарплати залишилися в гривнях на тому ж рівні. Сотні тисяч людей усвідомили, що не можуть виплачувати кредит. На питання, чому так сталося, їм відповіли: в Україні фінансова криза. Та що там в Україні! В усьому світі!
На відміну від більшості українців, Кубів знав, чому насправді обвалився курс.

З вересня до грудня 2008 року голова Національного банку України Володимир Стельмах оголосив боротьбу з фінансовою кризою. За три місяці він роздав банкірам (увага!) 111 мільярдів гривень. Сказати багато — не сказати нічого. «Живих» грошей у банках зазвичай від сили відсотків п’ятнадцять, все інше — це просто записи про борги. А тут їм дали ще 15%, причому, в один момент. «На роздачі» сидів перший заступник голови Стельмаха Анатолій Шаповалов. Подейкували, що усміхнений банкір збирав з бажаючих отримати рефінансування подяку. В якій формі — можете здогадатися.
«Чесні» українські олігархи, отримавши халявні мільярди, розпорядилися ними по-хазяйськи — пішли на валютний ринок, купили там долари і вивели в офшори. Нацбанк їм не заважав. Так за кілька місяців курс підскочив з 5 до 8 гривень за долар. А для тих, хто мав валютні кредити, настала світова фінансова криза. Потім був скандал, який банкіри погасили. Стельмах спокійно пішов у відставку, створив свій банк і навіть працював на Коломойського.
Кубів у роздачі грошей Стельмахом не брав участі. Саме напередодні він пішов у відставку з поста голови правління львівського «Кредобанку». Позаду були комсомол, партія і банк, побудований в бурхливі 1990-ті. Попереду були похмурі будні депутата і людини, що йде до Заходу. Але доля дала Кубіву другий шанс. Очевидно, він добре запам’ятав урок Стельмаха, тому що в 2014 році, ставши главою Нацбанку, повторив його подвиг.

До осені 2013 року складалося враження, що в житті Степана Кубіва вже нічого великого не відбудеться. Після кризи поляки звільнили Кубіва з поста голови «Кредобанку». Ця посада була піком його кар’єри. Після цього залишався довгий шлях униз. Степан Іванович пішов у політику, яка, очевидно, давалася легко — завдяки навичкам, набутим за часів комсомолу і компартії. Він прибився до партії «Фронт змін» Арсенія Яценюка — перспективного проекту, котрий вміло «злили» його власні політтехнологи. За квотою Яценюка Кубів пройшов у «Батьківщину» і навіть став депутатом від цього бренду. Але все це було як у всіх, без подвигу. Ситуацію різко змінив Майдан. Люди почали робити пожертвування на користь мітингувальників і частіше за інших чомусь довіряли гроші Арсенію Яценюку. На той час навколо Яценюка вже сформувався пул майбутнього «Народного фронту» в особі Олександра Турчинова, Арсена Авакова, Андрія Парубія, Сергія Пашинського. Вони вирішили передати всю турботу по партійній касі в руки колишнього банкіра Кубіва, заодно «приробивши» йому гучне прізвисько Комендант Будинку профспілок. Завдяки зусиллям демократичних ЗМІ з часом це звання навіть трансформувалося в «Комендант Майдану».
Думаю, ніхто не очікував, що Майдан переможе саме таким чином. Після втечі Януковича учасники мітингу отримали в своє розпорядження цілу країну. Переможці кинулися хто куди, стягуючи данину з переможених. Хтось грабував заможні будинки. Хтось мітингував. Хтось ішов у великі справи.

У будівлю колишнього Міністерства доходів і зборів на Львівській площі прибув цікавий на вигляд революціонер — колишній керівник прес-служби податкової Віктор Косарчук. Він заявив, що його делегував Комендант Майдану. Після кількох днів хаотичної боротьби за владу з будівлі дивним чином зникли багато документів, пов’язаних зі сплатою податків і відшкодуванням ПДВ.
Тимчасовим президентом проголосив себе Олександр Турчинов, а керувати Нацбанком призначили Степана Кубіва. І тут настав час згадати уроки Стельмаха. Час був ідеальним. Після перемоги Майдану в Україні — знову криза. У банків подвійні проблеми. З одного боку, населення робить масові набіги на банки і вилучає депозити. З іншого, «зелені чоловічки» вже оволоділи Кримом, а потім почався рух сепаратизму на Донбасі. Саме час вводити мораторій на виплату депозитів, як у далекому 2004 році. Тим більше, що під час Помаранчевої революції це робив Арсеній Яценюк. Технологія дуже добре показала себе. Курс і банківську систему вдалося утримати, але очевидно, що партійні інтереси були іншими. І Кубів, як Стельмах свого часу, оголосив: будемо заливати кризу грошима. Що було далі, пам’ятаємо. 83,6 мільярда гривень були залучені в банківську систему. По курсу 8 гривень за долар, який склався на той момент, сума вливання склала в майже 10 мільярдів доларів!
І це всього за п’ять місяців! З лютого до червня 2014 року, коли Кубіва замінили на одіозну Валерію Гонтарєву. Чому так? Після Євромайдану в Україні панував політичний хаос. Офіційні вибори президента відбулися тільки 25 травня 2014 року. Главою держави став Петро Порошенко, який насамперед поспішив призначити свого голову НБУ. Але п’ять місяців до цього країною керували представники нинішнього “Народного фронту”. В.о. президента був Олександр Турчинов, а главою його адміністрації — Сергій Пашинський. На їх совісті «просраний» Крим і початок сепаратизму на Донбасі. Так, армія і МВС не були готові до війни, але, як з’ясовується останнім часом, це лише частина правди. Функціонерам від Євромайдану було не до країни. Поки олігархи і звичайні українці формували добровольчі батальйони, майбутні “фронтовики” займалися активним «розпилом» посад і потоків. Про захоплення контролю над Міндоходів я вже казав. Але цей епізод був далеко не єдиним. Витівка рук під прикриттям ейфорії від перемоги Майдану була системним явищем. Добре, що в центрі Києва ще збереглися отвори від куль в будівлях і на бруківці.

Думаю, Кубів і його «патрони» поспішали врятувати банківську систему. Крим втратили, і в ЗМІ запустили популярну новину про те, що після анексії українські банки опинилися на краю прірви. Як це часто буває з нинішньою владою, твердження виявилося правильним частково. Але в атмосфері паніки, коли населення формувало черги перед банками, новина спрацювала. Дала публічне пояснення, чому в таких кінських обсягах видається рефінансування.
Чи був відкат? Ринок говорив про 30% від отриманої суми — оточення Кубіва, мабуть, знову взяло на озброєння методи Стельмаха. В принципі, по-Божому. Особливо з огляду на те, що згодом десятки банків пішли на ліквідацію.
Паніка посилювалася. Скоро почалися проблеми на Донбасі, і всі погляди звернулися до майбутньої «гарячої точки». У березні з об’єктивних чи політичних причин померли «Брокбізнесбанк» і «Реал» Сергія Курченка, а також нічого не значущий «Меркурій». Потім був скандал. Кубів за указом Петра Порошенко відправив на ліквідацію цілком життєздатний банк «Форум», який належав особистому ворогу майбутнього президента — «православній с-ці” (копірайт Порошенка) Вадиму Новинському. Перед входом в НБУ вишикувалися натовпи ошуканих вкладників — нове культурне явище в країні.
Ці події посилили загальний хаос. І ось через 100 днів після входу в НБУ і напередодні своєї відставки Кубів відзвітував: населення зняло з депозитів 86 мільярдів гривень. Здавалося б, усе чесно. Населення зняло 86 мільярдів. НБУ видав рефінансування на 83,6 мільярда. Запитаєте, і що? Порівняно з 111 мільярдами рефінансування, яке роздав в 2008-2009 роках Стельмах, кубівські 83,6 мільярда виглядали смішними. Все так, але… Лише кілька деталей дадуть вам зовсім інше бачення подій, які відбувалися в Україні після Євромайдану.
Перша деталь. Оточення Віктора Януковича почувалося зовсім впевнено. «Злочинна панда» досить міцно взяла під свій контроль всі гілки влади. Вдалося навіть придушити невдоволення старої команди «регіоналів». Ці люди прокручували фінансові операції у величезних масштабах, у тому числі з єврооблігаціями і внутрішніми валютними ОВДП України. Реєстрували на себе бізнес, «розпилювали» міжнародні кредити і готувалися царювати вічно.
Майдан йшов до завершення, три «лідери» повсталих Кличко-Яценюк-Тягнибок готувалися злити всіх за непогані відкати. Карти сплутав розстріл людей на Майдані. Хто його замовив, досі не знаємо. Все вказує на те, що нинішня влада не зацікавлена ​​вносити ясність у ті події. Висновки робіть самі.

Все це кажу для того, щоб ніхто нікуди не збирався утікати. Але після еміграції Януковича багато шановних людей країни опинилися перед страшним для них фактом. Владу захопили люди, налаштовані на жорстке віджимання грошей.
На допомогу зневіреним прийшла Генеральна прокуратура. У ті дні Києвом поширювалися чутки, як перший після Євромайдану Генпрокурор «свободівець» Олег Махніцький за дуже великі суми «відпускав» ворогів народу. Незабаром його затьмарив заступник наступного Генпрокурора Анатолій Даниленко. У ресторанах люди ділилися досвідом, скільки банкнот по 500 євро влазить в багажник джипа. Нині «Свобода» соромиться свого колишнього соратника, але саме в перші місяці після Євромайдану Україну покинули сотні мільйонів доларів оточення Януковича. Ці гроші могли бути заарештовані і вилучені на користь України, однак вони покинули країну за сприяння нової влади.
Однією з важливих ланок у цьому процесі був Національний банк. Маючи всі механізми валютного контролю, бачачи кожну гривню і кожен долар в банківській системі через фінансовий моніторинг, Кубів і його оточення не зробили нічого. Нічого, щоб зупинити відтік капіталів, нажитих на розграбуванні України. Навмисно? Природно, що вони будуть заперечувати. Офіційно депозити оточення Януковича прекрасно підпадали під визначення «відтік вкладів населення».
Деталь друга. НБУ — це не тільки цінне хутро… Видача рефінансування — лише один з елементів, що тримав під своїм контролем новий глава НБУ. Кубів зробив свого попередника В’ячеслава Соркіна радником — офіційно для того, щоб грамотно прийняти справи. Щоб вивести гроші з країни, гривні потрібно перетворити в валюту — це вузьке горло, яке міг перекрити Кубів, щоб капітал залишився в країні. Але валютний ринок продовжив працювати. Через нього конвертувало свої капітали не тільки оточення Віктора Януковича, а й такі одіозні люди, як Ігор Коломойський. На тлі цих подій курс підскочив з 8 до 12 гривень за долар. Ця девальвація стала фінансовим потрясінням для мільйонів людей. Але попереду була епоха Гонтарєвої і курс 40 гривень за долар — нова фінансова влада запізнилася роздавати рефінансування, тому вирішила заробити на курсі. Але це — інша історія.

Деталь третя. Почасти я про неї вже сказав. Це вимивання грошей з банків.
Олігархи, які володіли банками — «пилотягами», не просто отримали рефінансування і вивели його з країни. Вони ще й вирішили не повертати ці гроші ні-ко-ли. Для цього потрібно було лише довести до банкрутства власний банк, щоб перекинути всі проблеми на державу в особі Фонду гарантування вкладів. Гроші виводилися досить примітивно — масово видавалися кредити на власні фірми-одноденки. А за тими кредитами, які були отримані раніше, олігархи почали міняти забезпечення. Банки замість більш-менш пристойних установ перетворилися в «пустушки». А що не вивели власники — постаралися «виправити» великі одержувачі кредитів. Вони теж відчули, що настав час великих можливостей. Приходили до олігархів і домовлялися, що поміняють забезпечення за своїми мільярдними кредитами.
Це свято життя міг зупинити банківський нагляд НБУ. Він був безпосередньо підпорядкований Степану Кубіву, але екс-Комендант Майдану, очевидно, вирішив не заважати хорошим людям. Він не любить ні з ким сваритися.
До моменту приходу в НБУ Валерії Гонтарєвої було вкрадено багато. Звичайно, залишалося ще, і наступна глава Нацбанку продовжила свято. Але саме за часів Кубіва була закладена вибухівка, яка рвонула в наступні два роки.
Ось сумна статистика. З 83,6 мільярда гривень рефінансування, яке видав Кубів, у ліквідованих банках назавжди залишилися 15 мільярдів! З них повернути до сих пір вдалося тільки 2,4 мільярда. І це тільки в банках, які пішли на ліквідацію. Ще десятки мільярдів «підвисали» в банках, які дивом залишаються на плаву. Окремо у всьому цьому стоять «Приватбанк» і держбанки — перш за все «Ощадбанк» і «Укрексімбанк». У них держава «поховала» десятки мільярдів, які сьогодні сором’язливо ховаються, адже банки державні, а сидіти за розтрату величезних сум не хоче ніхто.

П’ять місяців. Лише п’ять місяців перебував Степан Кубів на посаді глави Нацбанку. За цей час він зумів повторити подвиг Володимира Стельмаха і роздав 83,6 мільярда гривень рефінансування. Така операція спровокувала девальвацію, яка призвела до зубожіння мільйонів українців. За час правління Кубіва оточення Януковича і олігархи вивели з України мільярди доларів, які сьогодні підпирають рахунки в Панамі, на Британських Віргінських островах і на Кіпрі. За час правління Кубіва олігархи «вимили» зі своїх банків активи. Через кілька місяців вони кинуть ці банки і за домовленістю вже з новою владою в НБУ перекладуть відшкодування грошей на державний бюджет. Все це називається крадіжка і казнокрадство. Здавалося б, такими діями повинні зацікавитися послідовники? Ні. Після п’яти місяців роботи Степан Кубів прийняв мудре рішення — перейшов під покров Петра Порошенка. Передача влади і потоків НБУ на користь Гонтарєвої пройшла тихо і спокійно. Кубів вручив своїй колезі квіти і поцілував на камеру.
На нових виборах він пройшов до парламенту в списку Блоку Петра Порошенка. За минулі справи його ніхто не переслідує. У нинішньому уряді Володимира Гройсмана, який близький до Яценюка, Кубів виступає противагою прем’єру. До нього ходять вирішувати питання на мільярди гривень. Але, на відміну від марнославного Гройсмана, Степан Іванович не знімає всі свої кроки на камеру і не викладає в Facebook. Він тихо вирішує питання і ні з ким не свариться. Кубів не любить ні з ким сваритися. Його як би немає. Але він є. І ми пам’ятаємо про його досягнення перед Батьківщиною.

Сергій Лямець, блогер