Тільки-но світає в мальовничому селі Урмань на Бережанщині, як Василь Чайковський завантажує бідони в автомобіль і рушає до місцевих господарів, аби купити свіжовидоєне коров’яче молоко. Після того вдома зливає молоко в чани і довго варить, аж поки ароматна суміш набирає необхідної консистенції, а потім формує головки сиру і задоволено несе їх на дозрівання в підвал. І так з дня в день упродовж півроку! У свої 28 років Василь зумів подолати стереотипи села про переробку молока, відкривши власну сироварню. Навчився хлопець з Бережанщини варити сир в Австрії. У підвалах натхненного сировара нині дозріває уже більше тонни сиру. Найближчим часом він розпочне його реалізацію по області. «Сироварня Чайковського» — таку торгову марку придумав Василь для своєї продукції. Наразі хлопець робить перші кроки у бізнесі, та, можливо, колись стане провідним сироваром нашого краю.

Ідея, що визріла в мальовничих Альпах

В австрійських Альпах на висоті 1650 метрів Василь вперше спробував зварити твердий сир, і це заняття його захопило. Саме там, на заробітках, у нього визріла ідея відкрити власну сироварню. Перед тим хлопець пробував себе у різних напрямках. У шкільні роки працював на сезонних роботах у місцевого фермера. Навчався у Бережанському агротехнічному інституті на електрика та механіка. Після вузу торгував добавками до палива, працював у товаристві «Бережанигаз» і навіть не міг подумати, що невдовзі стане сироваром.

— Упродовж восьми років я працював за кордоном: спершу їздив на сезонні роботи до Австрії, потім — до Швейцарії,— розповідає Василь. — Якось на одне літо залишився вдома, але не бачив тут перспективи, тому знову подався до Австрії — на територію федеральної землі Форарльберг, що на заході країни. За кордоном мені запропонували вакансію сировара. Я охоче погодився. Австрійська сироварня Alpe Untermörzel розташована високо в горах, ізольована від людей. Власники корів з тієї околиці приганяють тварин на все літо в гори і доручають їх бізнесмену-сировару. Коли я прийшов туди працювати, там було 50 корів, вісім свиней, 15-20 телят. Ферму в горах обслуговували лише двоє — я та мій напарник: ми доглядали за коровами  та варили сир. Власник приїжджав до нас раз на тиждень, давав рекомендації і забирав продукцію. Нелегко було працювати: прокидався я перед 5-ою годиною ранку, трудився до 20-ої, щоправда, протягом дня мав дві години перерви. Варили ми сир у 60-70-літрових чанах за швейцарською технологією. Нагрівали молоко, охолоджували, додавали ферменти, бактерії, підігрівали, формували сир… За день переробляли 650 л молока, з такої кількості виходить близько 60 кг сиру.

Вперше доїв корову в… 4-річному віці!

«Василько в 4-річному віці вперше спробував доїти корову!» — радісно згадують рідні урманського сировара. Молочна галузь для нього добре знана, адже виріс у селі, вдома завжди було дві корови, господарство. В Австрії Василь спершу працював різноробочим, сир на той час там варив технолог із Бразилії, який навчив сироваріння й українця, поділився з ним секретами.

— Ми подружилися з бразилійцем, але так склалося, що він перейшов на іншу роботу, а сироваром найнявся один австрієць, — продовжує розповідь наш земляк. — Австрієць знався на справі, але не міг порозумітися з власником і невдовзі пішов. Саме тоді настав мій час! Господар запропонував мені варити сир. Показав технологію приготування, хоч я вже знав що й до чого, і я з легкістю взявся за справу.

Австрієць сам побудував свою сироварню, він — майстер на всі руки. На зиму гори засипає снігом, корів пізно восени забирають господарі, тому сироварня стоїть пусткою. Коли я приїхав наступного року в Австрію, власник записав мене на курси сироваріння. Серед слухачів я був один українець. Викладали там німецькою, мені не було важко, бо вільно володію розмовною. В Австрії, якщо людина виявляє бажання працювати, її відправляють на безкоштовні курси, і згодом вона може легко влаштуватися на високооплачувану роботу. Із дипломом сировара можна їхати на роботу й до Швейцарії, де вищі зарплати. Австрійцю-власнику сироварні сподобалося, як я готую сир, тому щороку запрошував мене на роботу. Так три сезони я варив сир в Альпах. Власник сироварні казав, що протягом першого року усім вдається зварити сир, оскільки початківці ретельно дотримуються рецептури.

«У нас таке ж молоко. Чому б не зварити сир?!»

Формуючи в Альпах великі головки сиру, ніби диски сонця, Василь якось задумався про власну справу на батьківщині. «У нас таке ж молоко. Чому б не зварити сир?!» — мало не вигукнув він на всю полонину. Одного разу випала нагода поїхати із господарем-австрійцем на фірму, що виготовляє обладнання для сироваріння, там він придбав собі перший чан та бойлер.

— Відразу ж зателефонував до рідних в Україну і сказав, що буду варити сир вдома! Вони неабияк здивувалися, — згадує Василь. — Перед тим я казав їм про свій задум, але вони думали, що ідеї, як правило, помирають. Але я вірив і вірю! Навіщо працювати на когось, якщо можна на себе?! Отож, чотири роки тому я започаткував власну справу. У нас була стара літня кухня, ми її розвалили і на тому місці почали будувати сироварню. До приміщення сироварні суворі вимоги — провели водовідведення, стіни обклали плиткою, встановили температурний режим у підвалі. Друзі зварили мені чани з нержавійки. Лише у травні цього року я почав варити сир. «Завтра варю! І жодних відмазок!» — пообіцяв я собі, коли зробив останні штрихи в облаштуванні будівлі. Купую молоко для виготовлення сиру в односельчан. Люди раді, бо мають де здати молоко і заробити гроші. Справжній сир вдається тільки з молока, яке стояло на повітрі не довше двох годин після доїння, бо потім воно псується. Знайомі позичили мені молокотестер, тож визначаю якість сировини. Першого разу я зварив сир із 180 л молока. Таку кількість переробляю й сьогодні. Тільки за молоко мені потрібно заплатити за місяць 20-25 тисяч гривень. Варю сир протягом тижня, у вихідні — відпочиваю.

У сироварню вклав… квартиру

Звістка про те, що Василь Чайковський вирішив стати сироваром, швидко облетіла Урмань. Хтось повірив і почав підтримувати його, хтось сприйняв скептично. «Чув, що ти сир продаєш!» — привітав його товариш із закордону в телефонній розмові, коли Василь лише закладав фундамент сироварні.

— У селі такі речі, як «польське радіо»: один сказав — інший переказав, — усміхається сировар. — Не знаю, чи я би взявся за справу, якби не підтримка батьків, сестри з сім’єю, рідних і друзів. Коли я працював в Австрії, привозив додому сир, який там варив. Хотілося почастувати рідних і друзів, тож купував у власників близько 20 кг сиру і контрабандою віз додому. Усі смакували той сир — хвалили його смак. Нещодавно я розрізав на пробу перший власний сир. Майже півроку він визрівав у підвалі при температурі плюс 16 градусів і тепер його вже можна реалізовувати. Готую твердий сир за рецептурою сиру «грюєр» (традиційний швейцарський твердий жовтий сир без дірок у вигляді величезних голів з темною скоринкою та приємним квітково-горіховим ароматом). Його можна смакувати із вином, на канапках, використовувати для запіканок, бо добре плавиться. Нині розробляю свій логотип, шукаю ринок збуту. У супермаркетах не планую продавати, бо на це потрібна спеціальна ліцензія, починатиму з ринків, готелів, приватних закладів. Нещодавно я написав проект розвитку свого бізнесу на конкурс від агрохолдингу МХП — «Село: Кроки до розвитку» і виграв сертифікат на 50 тисяч гривень. За ці кошти планую закупити вакууматор для упаковки сиру. Із власних коштів на відкриття сироварні потратив чималу суму, за яку можна було б купити квартиру чи автівку. Сироваріння — нова цікава справа для нашого краю, тож радію, що можу робити те, що мені подобається!