Багатодітна родина Кедів із села Застінка Тернопільського району осиротіла в одну мить. Уночі 26 серпня у результаті аварії в сусідньому селі Великі Гаї загинуло подружжя Марія та Костянтин. У них залишилися сиротами четверо дітей — 4-річна Ілонка, 15-річна Валентина, 20-річний Леонід та 25-річний Олександр. Найстарший син вже має свою сім’ю — дружину та 4-річну донечку Евелінку. Усі вони досі не можуть повірити, що мами і тата вже нема з ними. Щодня ідуть на цвинтар, що неподалік місцевого храму, моляться, плачуть… Турбуються нині за дітей бабуся та дідусь, хоча самі ледве знаходять сили, щоб жити далі з таким важким горем.

Тієї фатальної ночі Марія і Костянтин поверталися зі святкування Дня Незалежності додому в своє помешкання, що у Великих Гаях. Подружжя їхало на мотоциклі «Мустанг», позаду них у тому ж напрямку рухався автомобіль «Део Ланос», який допустив зіткнення з двоколісником. Транспортні засоби зіткнулися після виконання повороту ліворуч водієм мотоцикла та при недотриманні водієм автомобіля безпечної дистанції.

— Святкування Дня Незалежності тривало у нашій громаді три дні: в п’ятницю — в Грабовці, в суботу — у Великих Гаях, а в неділю — в Товстолузі, — розповіла донька загиблих Валентина. — Ми усі були на святкуванні 25 серпня — і батьки, і наша наймолодша сестричка, і бабуся. Я саме поверталася додому, коли мені зателефонували і сказали страшне… Набрала до брата. Не вірила… Досі не хочу вірити, що батьки загинули…

Опіку над сиротами візьме на себе їхня бабуся Орися Корендій. Коли журналісти побували у Застінці, не застали її, бо саме поїхала оформляти документи. Біля хати — пустка, на дверях — замок.

Валя спілкувалася з сусідськими дівчатами на вулиці  — очі повні смутку і тривоги.

— Пані Орися намагається триматися, щоб додати сил онукам, — розповіла сусідка родини. — Її чоловік — чорнобилець, давно нездужає. Таке важке горе спіткало їх… На похорон до Кедів прийшло все село. Люди ридали, коли виносили дві труни, коли діти прощалися з батьками на цвинтарі…

У вівторок, 3 вересня, згорьована родина була у церкві на Літургії — минуло дев’ять днів від загибелі їхніх рідних, поклали квіти до могили.

— Помолилися за доньку і сина, а як далі жити — не знаю… — плаче пані Орися. — Про обставини трагедії нам поліція поки що не повідомила. Мабуть, будемо брати адвоката, бо самі не в силі щось з’ясовувати, добиватися справедливого розслідування. Не знаю, хто керував автомобілем, чи є свідки аварії, хто порушив правила, хто — ні…  Знаю лише, що загинули двоє моїх дітей… Онуків не залишу, нікому не віддам. Найменша Ілонка ще не знає, що мами і тата нема… На похорон ми її не брали, поки що не зізнаємось. Які слова підібрати, щоб не травмувати?.. До садочка не веду дитину, щоб раптом хтось не запитав її про батьків, не проговорився. Будемо просити психолога, щоб допоміг нам правильно сказати дитині правду.  А Ілонка щовечора сильно чекає на маму і тата, сумує за ними… Марія і Костянтин, бувало, ночували у нас в Застінці, але останнім часом частіше у своїй хаті у Великих Гаях, бо там саме робили ремонт. Туди прямували вони після святкування Дня Незалежності. Пішли назавжди в засвіти мої дорогі діти… Але не маю права плакати, бо ж поруч Ілонка…