«Тернопільською «Феофанією» називають обласний регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр (колишній тубдиспансер). Від початку пандемії туди просилися на лікування навіть високопосадовці, народні депутати, їхні рідні. Довіра до спеціалістів медзакладу — велика, адже їм вдалося повернути до життя значний відсоток пацієнтів, котрі перебували у критичному стані. Журналістка «НОВОЇ…» побувала у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії центру, де лежать найважчі хворі. Вдалося поспілкуватися з пацієнтами.
У кабінеті старшої медсестри я одягла захисний костюм, дві пари рукавиць, респіратор, захисний щиток. З собою взяла фотоапарат і диктофон. На сходовій клітці біля відділення «червоної зони» — взуття працівників, які на зміні. Коли будуть виходити, перевзуються в чисте. У невеликому коридорі — кварц, дезінфікуючі засоби, бочка для замочування білизни хворих. На підвіконні біля санвузла — пакети працівників із чистим одягом. Вийшовши з «червоної зони», знімають захисні костюми, ідуть під душ, переодягаються. На дверях — герметична плівка. За нею — триває боротьба з COVID-19. Намагаюся розгледіти через маски обличчя медпрацівників. Кожен зайнятий роботою. Черговий лікар оглядає хворого, медсестри ставлять крапельниці, допомагають із кисневими масками. На посту — монітор, на якому виведено зображення камер спостереження з палат. У палатах — по двоє пацієнтів. Більшість — із кисневими масками, на моніторах біля них показники тиску, пульсу, сатурації. У відділенні — централізована подача кисню, є свій УЗД-апарат.

«Одного дня початкові явища, наступного — 40% ураження легень»
54-річний Павло Пилипчук з Борщівщини був у дуже важкому стані, нині вже на якийсь час знімає кисневу маску, в його очах — радість

— Спершу потрапив до другої міської лікарні, потім перевели сюди, — розповідає пан Павло. — Уже третій тиждень я в реанімації. Мене тут врятували! 12 років тому мені зробили протезування аорти, маю супутнє серцеве захворювання. Коли з’явилися перші симптоми коронавірусу, відразу поїхав до лікарні. Хоча до того не вірив, що це настільки складна хвороба, міг сперечатися, не завжди носив маску, а тепер змушений місяць дихати у кисневій. Два місяці тому моя дружина перенесла коронавірус у легкій формі, а мені довелося поборотися. Лікарі зробили все, що могли, кілька днів стан був критичний. Падала сатурація, одного дня у мене були початкові явища, а наступного — на 40% ураження легень. Я 20 років працював рентгенлаборантом — такого стрімкого перебігу не бачив. Думаю, що вірус неприродного походження. У ті важкі дні я прощався з життям, уві сні до мене приходив покійний батько… Поки людина не переживе це, не зрозуміє. Я захворів одночасно із президентом Зеленським, але він вже ходить на роботу, а я ще тут дихаю (усміхається, — авт.). Ставлення лікарів, медсестер, санітарок — чудове! Я теж працював у медицині, не можу повірити, що можна налагодити таку взаємодію.
«Коронавірус забрав моїх чоловіка і сина…»
78-річна Любов Губська з Тернополя через коронавірус втратила чоловіка і сина. Чоловіка поховала, а на похороні сина не була, бо потрапила до лікарні.
— Спершу чоловік почав кашляти, погано себе почував, потім занедужав син, я теж, але доглядала за ними, робила їм уколи, — згадує пані Любов. — Син прилетів із США до нас у гості. Батько вже почувався трохи зле, то син навіть у хаті сидів у масці, але не вберігся… Я викликала лікарів, призначили медикаменти. Тиждень ми лікувалися вдома. Чоловікові ставало гірше, викликали швидку, поклали його до першої міської лікарні. Після нього доправили до лікарні й сина. Чоловік пролежав там чотири дні й помер… Обірвався тромб. Помер на очах у сина, вони були в одній палаті. Чоловіка не стало у п’ятницю, в суботу забрали з лікарні, в неділю поховали. У понеділок мене поклали до лікарні, бо перед тим я зробила КТ — легені були на 30% уражені. У четвер помер син… Чоловікові було 78 років, синові — 53 роки, на ніщо не хворів раніше (зітхає, — авт.). Люди, бережіться! Це важка хвороба. Не дай, Боже, комусь підхопити. Ми з чоловіком береглися, якщо кудись виходили, то в масках. Бачу по телевізору, як люди протестують за відкриття барів, ресторанів, то хочеться сказати: бережіть краще здоров’я. Заробите тих 200-300 гривень, а витратите тисячі на лікування. Не кажу, що ресторани повинні бути зовсім закриті, бо це їхній заробіток, але невже важко витримати карантин вихідного дня? Невже так складно одягнути маски і мити руки? А цим можна вберегти своє і чуже життя.

56-річна Надія Лейчак із Великої Березовиці чекає на переведення в звичайне відділення, найважче — позаду.
— Потрапила я до лікарні 21 листопада із задишкою, дихала за допомогою кисневого концентратора, — каже жінка. — Це дуже важка хвороба, людина стає безпорадною. Це не грип, як дехто вважає. Порятунок тут — кисень.

62-річний тернополянин Ярослав Гаяць усе життя працював у школі, був тренером з біатлону. Його вихованка — біатлоністка Олена Підгрушна.
— У мене дотепер ніколи не було запалення легень, займався спортом, бігав, бувало, двічі на день виходив з вихованцями на Говерлу, а коронавірус підкосив, — зітхає Ярослав Євстахійович. — Дуже складна недуга: третій тиждень я в реанімації, двостороння пневмонія, лише цими днями стан трохи поліпшився. У мене був підвищений цукор — це фактор ризику. Лікарі зробили все, щоб не допустити критичного стану. А почалося раптово: дивився по телевізору футбол, відчув слабкість, раптово підвищилася температура до 39 градусів. Звернувся до сімейного лікаря. Викликали швидку і того ж дня мене доправили до лікарні. Останнім часом я із дому майже не виходив, навіть до магазину. Ні з ким із чужих не контактував. Важко фізично і психологічно, бо звик увесь час бути в русі, а тут — безпорадність. Не знаю, скільки часу треба, щоб відновитися. Мій товариш, учитель трудового навчання, чотири тижні був у лікарні. Вийшов, помалу одужує, але здоров’я втратив наполовину. Щиро дякую лікарям, усій бригаді реанімації за те, що так віддано рятують людей!

«Були такі моменти, що не хотілося жити…»  

Аграрій Ярослав Мостовий із Тернопільського району вже чотири тижні в лікарні.
— Хвороба дуже підступна, були такі моменти, що я не хотів жити… Казав, що краще вмерти, ніж перенести те, що довелося, — зізнається чоловік. — На даний момент мені вже трохи краще. Я ніколи в житті серйозно не хворів, єдине — в 40-річному віці мав легке одностороннє запалення легені. Працюю у сільському господарстві, свого часу займався спортом, грав у футбол. Моя дружина — лікар, теж захворіла. У мене двостороння пневмонія. Коли пішов на обстеження, то знімок показав, що майже всі легені уражені. Мені рекомендували негайно їхати до лікарні. Мої онуки хворіли, син також, але вони легко перенесли. Слава Богу, що найважче вже минуло!

Ярослав Ботюк: «Пацієнтам треба вибрати, на чиєму вони боці: чи допоможуть хворобі побороти їх, чи лікарям побороти хворобу»
Завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії Тернопільського регіонального фтизіопульмонологічного медичного центру Ярослав Ботюк від весни на передовій боротьби з коронавірусом. У медзакладі журналісти його не застали, бо минулого тижня лікар нарешті взяв відпустку, щоб відновити сили. Але Ярослав Васильович погодився на інтерв’ю, зустрілися ми минулих вихідних у редакції.
— Навесні анонсували відкриття обласної інфекційної лікарні на базі фтизіопульмонологічного медичного центру, але так і не запустили цей проєкт. Хворих на коронавірус приймає тільки ваше відділення…
— Відділення анестезіології та інтенсивної терапії працює з 2006-го року. Від початку пандемії ми зосередилися на наданні допомоги хворим на коронавірусну інфекцію. Спершу таких пацієнтів клали в інфекційне відділення Тернополя, але була потреба в закладі обласного значення, тому вибрали наш медичний центр. Інші лікарні не хотіли приймати таких хворих. Психологічно ми були більш готові, бо туберкульоз — теж інфекційне захворювання. У нашій лікарні були запаси респіраторів, бо ми й раніше користувалися засобами захисту, в нас було розуміння принципів інфекційного контролю. Хоча на початках, безумовно, всім було страшно — невивчена хвороба, ми «ішли крізь страх у реальність невідому». Анонсована обласна інфекційна лікарня наразі залишається тільки на папері. Насправді не надто й доцільно робити лікарню суто інфекційною, бо чим ширший профіль, тим більше шансів для медичного закладу вижити. Спершу в нас було 9 ліжок для хворих на коронавірус, потім збільшили до 12, а з серпня розгорнули ще 35 ліжок на базі пульмонологічного відділення. Отож, нині маємо 47 ліжок для хворих на COVID-19.
— Не складно поєднувати у лікарні відділення з хворими на коронавірус і туберкульозне відділення?
— Особливих труднощів не виникало. Цьогоріч у нас зменшилася кількість хворих на туберкульоз, можливо, такі пацієнти не приїжджають з районів. Будемо відвертими — захворюваність на туберкульоз в країні зменшується, тому й постає питання про закриття тубдиспансерів. Заклади мають перепрофілюватися. Це дає змогу здійснювати реформи, розпочаті ще Уляною Супрун. Медичні заклади повинні думати, як заробляти на себе. Раніше до нашої лікарні не доходили кошти, хіба що за субвенцією на лікування туберкульозу. За час лікування хворих на коронавірус лікарня змогла заробити значні кошти і суттєво поліпшити матеріально-технічну базу, забезпечити якісне лікування.
— Згадайте, як до вас доправляли перших пацієнтів із коронавірусом…
— Перших хворих у нашу лікарню почали доправляти у другій половині квітня. Упродовж місяця всі працівники нашого відділення жили в лікарні, щоб не заразити рідних удома. Від інформації, яка надходила перед тим із Китаю та Італії, холола кров. Всі готувалися до чогось на зразок пташиного грипу, але реальність виявилася іншою. Коронавірусна хвороба за перебігом не схожа до грипів, які ми раніше фіксували, це більш підступне захворювання. Якщо під час звичної для багатьох пневмонії швидко виникає задишка, легені стають «жорсткими», і тому хворі звертаються до лікаря, то при COVID легені залишаються «податливими», хворий може ходити до такого стану, що у нього будуть катастрофічні показники насичення киснем крові, при цьому не буде відчувати задишки.

— Чому при коронавірусі така прихована пневмонія?
— Відбувається інший механізм ураження легенів — мікротромбування на рівні дрібних легеневих судин. Тобто легені наче і працюють нормально, але на виході отримується кров, недостатньо насичена киснем, бо в ділянках мікротромбування газообмін не відбувається. Так можна по-простому пояснити складні порушення в легенях, що відбуваються при цьому захворюванні. Загалом коронавірусне ураження легенів правильніше називати пневмонітом, а не пневмонією. До нас потрапляли важкі пацієнти з показником сатурації 25, тоді як нижня межа норми — 95, а при 90 радять госпіталізацію. Якби у них була виражена задишка, як при інших пневмоніях, то вони скоріше б звернулися за медичною допомогою.
Велика помилка — на початках усі кинулися лікувати коронавірусні пневмонії антибіотиками. Тільки згодом дійшли до розуміння, що при неускладнених формах не потрібні антибіотики. Нині у нас затверджений міністерський протокол лікування хворих на коронавірусну хворобу, розроблений на основі європейських протоколів, де адекватно прописано, що потрібно призначати. Але й досі до нас потрапляють «заліковані» пацієнти. Було, що за 10 днів хвороби людина отримала п’ять (!) різних антибіотиків, хоча доцільності їх призначення не було. І коли на фоні такої «антибіотикопрофілактики» приєднується бактерійна інфекція і вже доцільно давати антибіотики, дуже важко підібрати медикаменти, бо бактерії стійкі до більшості з них.
— Коли був пік поступлення до вас пацієнтів з COVID-19?
— З кінця серпня до жовтня була катастрофа, багатьом ми відмовляли у госпіталізації, бо не було місць. У листопаді кількість стабілізувалася. Думаю, що багато тернополян уже перехворіли на коронавірус, офіційну статистику можна множити у кілька разів, адже багато хворих не роблять тести. До багатьох сіл вірус, скоріше за все, ще не добрався. Але у нас виробляється колективний імунітет і це тішить. Роблю висновок за ситуацією в нашому відділенні. До серпня з працівників ніхто не захворів, що свідчить про те, що ми правильно застосовуємо засоби захисту. Це було на фоні того, як у районних лікарнях масово заражалися медики. На даний час із 30 наших працівників лише троє не мають імунітету. Всі інші перехворіли безсимптомно або в легкій формі. Важливо, що вони не «принесли» вірус з лікарні, бо, як правило, спочатку хворів хтось із їхніх рідних, а потім — вони.
— Ви хворіли на коронавірус?
— У мене не було жодних симптомів, але тест у листопаді показав наявність антитіл класу G і їх кількість продовжує зростати. Отже, десь у вересні-жовтні я переніс коронавірусну хворобу, але навіть не помітив, незважаючи на щоденний моніторинг температури.
— У вашому відділенні медперсонал працює у костюмах по шість годин. Знаю, що в інших лікарнях зміни тривають по 12 годин. Як витримуєте?
— Ми розробили собі зручний графік з чергуванням по шість годин, щоб упродовж того часу не знімати костюм, витримувати без туалету, без споживання навіть води. У спекотні літні дні було дуже важко, але людина може до всього адаптуватися. Не знаю, як інші працюють по 12 годин. З точки зору інфекційного контролю у мене виникає багато запитань до них.
— Чи вистачає засобів захисту?
— Наш заклад законтрактований надавати лікування хворим на коронавірус, тож отримуємо необхідні кошти на придбання засобів захисту, медикаментів, виплату надбавок медикам. Отримуємо кошти за кожного пролікованого пацієнта. Скільки заробив наш заклад — кожен може подивитися в інтернеті, ця інформація відкрита. Коштів вистачає, затримок із виплатами медпрацівникам немає. Якщо навесні ми мали 3 апарати ШВЛ і 3 кисневі концентратори, то нині у відділенні 12 апаратів ШВЛ і 36 концентраторів, більшість із закупленого — за зароблені під час епідемії кошти.
— Невже лікуєте хворих на коронавірус безкоштовно?
— Забезпечуємо безкоштовно хворих усіма препаратами, які входять у протокол лікування хворих на коронавірусну недугу, а також витратними матеріалами (довенними катетерами, системами для інфузій, кисневими масками і т.п.). Пацієнти можуть купувати хіба що медикаменти, які потрібні для лікування супутніх захворювань. Наприклад, хтось приймає цукрознижуючі препарати чи ліки для нормування тиску. Ліки для коронавірусних хворих закупляємо за ті ж кошти, які компенсує нам Національна служба здоров’я України. Так повинно бути в усіх закладах.
— З вашого досвіду виходить, що якщо медзаклад раціонально використовує «коронавірусні» кошти, то нема проблем із забезпеченням…
— Поки що ми задоволені, наша лікарня ніколи раніше не заробляла такі кошти. Ці гроші дають можливість поліпшити матеріально-технічне оснащення, яке нам згодиться в майбутньому. Скажімо, раніше придбати новий УЗД-апарат нам було не по кишені, ми роками просили облраду, щоб виділила кошти. Тепер ми самі придбали такий апарат. Нині головний лікар — господар медзакладу.
— Яка кількість хворих на коронавірус від весни пройшла через вашу лікарню?
— Понад 400 хворих. На жаль, 17 пацієнтів померли. Ми «витягували» дуже важких хворих, тому до нас багато хто хоче потрапити на лікування.
— Чи справді у важких хворих стрімко погіршується стан?
— Бувало, що доправляли пацієнтів із 25 % уражених легень, а наступного дня у них вже було 70 %. Але за тиждень-другий адекватного лікування відновлювалися. Хворим у реанімації потрібна цілодобова інгаляція кисню (в багатьох випадках — до 30 л кисню на хвилину), тоді лікування ефективне. Якщо ж такої кількості кисню не вистачає і показники знижуються — переводимо пацієнтів на апарат ШВЛ. Подейкують, що якщо людина приєднана до апарата ШВЛ, то вона — безнадійна. Це неправда — у нас було декілька пацієнтів, яких ми «відлучили» від апарата ШВЛ і вони пішли додому здоровими. Щодо летальних випадків, то ¾ пацієнтів, яких не вдалося врятувати, померли від тромбоемболії на 2-3 тижні лікування, незважаючи на адекватну медикаментозну профілактику тромботичних ускладнень. У більшості пацієнтів, що потрапляють до нас, надмірна маса тіла, що ускладнює біомеханіку дихання, тому захворювання протікає важче. Інші фактори ризику — важкі супутні захворювання, вік вище 65-70 років.
— Якого віку у вас були наймолодші пацієнти з коронавірусом і найстарші?
— У важкому стані потрапив 18-річний хлопець, у нього не було супутніх захворювань. Правда, швидко відновився. Були й інші молоді люди. Насправді твердження, що всі молоді легко переносять коронавірус, — міф. Усе залежить від особливостей організму, наявності супутніх захворювань. Найстаршій нашій пацієнтці
96 років — поборола хворобу!
— У соцмережах люди, які хворіли на коронавірус, розповідають ще й про важкий психічний стан, про безсоння…
— У багатьох хворих виникають безпідставні панічні атаки. Доводилося спостерігати, що стан пацієнта поліпшувався, а раптово виникає панічна атака. Людина ніби розуміє все, але не може керувати собою. Іноді доводиться вводити людину в стан медикаментозного сну, бо інакше веде себе неадекватно, здирає кисневу маску. Кажу пацієнтам, що треба набратися терпіння і боротися, бо за день-два покращення не настає. Одна пацієнтка із Борщівщини могла лежати тільки на правому боці — в цьому положенні в неї утримувалося нормальне насичення крові киснем. Майже два тижні вона так пролежала, поки стан стабілізувався, і одужала.
— Чи потрапляли до вашого відділення сім’ями? Чому одні родини легко переносять коронавірус, а інші — важко? Можуть бути різні штами?
— У нас лікувалися троє осіб з однієї сім’ї, у них всіх була важка форма. Вірус один, а складність перебігу, найімовірніше, залежить від генетики.
— Чи можна повторно заразитися?
— У медицині не можна нічого виключати, чуємо по телебаченню про повторні випадки зараження, але вважаю, що така ймовірність дуже низька. Якби повторні зараження були частим явищем, то до нас вже би точно зверталися пацієнти, яких ми лікували навесні, але такого нема. Більше того, вважаю, що після коронавірусу виробляється стійкий імунітет, як і при багатьох інших вірусних інфекціях.
— Коронавірус уже так не лякає, як на початках, лікарі знають, як рятувати пацієнтів, розуміємо, що більшість із нас перехворіє. Які би ви дали основні поради з вашого досвіду?
— При перших симптомах потрібно повідомити сімейного лікаря, не займатися самолікуванням. Не хвилюватися, контролювати температуру, сатурацію — добре придбати для сім’ї пульсоксиметр. Нині це доступний прилад, який дає дуже цінну інформацію. Потрібно раціонально харчуватися, вживати багато рідини. Багато людей вживають при недузі препарати цинку, вітамін С, але їх необхідність не доведена, нема таких рекомендацій в національному та іноземних протоколах. Якщо нема ускладнень, антибіотики та популярний нині препарат «Дексаметазон» не потрібні, а часто й шкідливі.
Коронавірус — це нагадування людству, що воно не всесильне. Я бачив страх в очах заможних, успішних людей, бо в цій ситуації гроші та статус не вирішують нічого, має лише значення, як їхній організм бореться з недугою. Були випадки, коли люди просто опускали руки, просили залишити їх в спокої і дати померти. І вони були з ненайгіршими показниками, але психологічне налаштування їх добивало. Ми боремося з хворобою, а пацієнтам треба вибрати, на чиєму вони боці: чи допоможуть хворобі побороти їх, чи лікарям побороти хворобу. Кожен може внести свій вклад у подолання пандемії — носити маски та дотримуватися карантинних вимог.
— Ми вже десять місяців у масках. Скільки ще доведеться їх носити?
— Я налаштований оптимістично. Думаю, що навесні почнуть вакцинувати населення і помалу пандемія закінчиться. А в носінні масок є ще один позитивний момент: кількість інших захворювань, які передаються повітряно-крапельним та аерозольним шляхами, теж зменшується. Головне — правильно одягати маски в людних місцях, прикривати ніс і рот. Така проста порада!