Його обійстя — неподалік Почаївської лаври. Маєток чоловік отримав у спадок від своєї бабусі. Дідусь пана Тараса Паїсій Кухаревич визнаний Праведником світу за порятунок євреїв під час Другої світової війни, його ім’я викарбуване на Стіні пам’яті меморіалу Яд ва-Шем у Єрусалимі. Перед війною Кухаревичам належала велика територія у центрі Почаєва, та коли Паїсія Володимировича заслали на 10 років до Сибіру, радянська влада значну частину земель відібрала.
Ні дідуся, ні бабусі вже нема. Поряд із їхньою хатиною пан Тарас звів будинок. Ще за життя бабусі допоміг їй приватизувати ділянку, отримати державний акт. У 2005-ому пан Тарас подався на заробітки за кордон, а за якийсь час бабуся відійшла у засвіти… Коли ж через кілька років чоловік повернувся додому й почав оформляти спадщину, був приголомшений: 10 кв. м його необгородженої ділянки біля хати міська рада віддала в оренду родині підприємців. У сфабрикованих документах були навіть підроблені підписи пана Тараса. На захопленій ділянці підприємці звели… церковну крамницю.
Два кола судів, і далі — суди…
«Дерибан» почаївської землі, зокрема, й ділянки пана Тараса, відбувався під «диригуванням» ексмера Олега Іванюка. Посадовцю «світив» кримінал за багатьма оборудками, але він вийшов «сухим із води». Судом було визнано незаконні дії ексмера, проте справу закрили, оскільки минули терміни давності. Нема просвітку і в справі Піговича: попри те, що незаконне захоплення ділянки є очевидним, слідство й суди не можуть (а точніше, не хочуть) визнати це і повернути землю законному власникові.
— До суду я звернувся із позовами проти Почаївської міськради та підприємця. Справа пройшла два кола судів: від першої інстанції до Верховного Суду, — розповідає пан Тарас. — У Кременецькому районному суді й Апеляційному суді Тернопільської області я програв справу, адже опоненти через впливових друзів усе «порішали». Проте Верховний Суд скасував рішення суду першої інстанції та апеляції й відправив на повторний розгляд. А далі в районному суді справа потрапила в руки сумнозвісної судді Варневич, яка абсолютно не зважала на закон. Закривала очі на те, що було виявлено фабрикування рішення Почаївської міськради щодо мого питання. Через мою принципову позицію міськрада помстилася — при підтримці «своїх» депутатів скасувала державний акт на землю нібито через помилку в ньому. У суді інтереси підприємців представляла адвокатка — дружина тодішнього районного прокурора Сідорова. Мої доводи і клопотання не брали до уваги. У результаті такого кривосуддя я знову програв суди. Вищий адміністративний суд (на той час «ручний» суд Януковича) взагалі не прийняв мою скаргу. Тим часом корисливі підприємці незаконно перевели спірну ділянку з оренди у право власності. На даний час вони переписали її на доньку, яка мешкає в Києві, щоб ускладнити судову тяганину.

Документи з підробленими підписами… зникли
Незаконні дії Почаївської міської ради і підприємців Тарасові Піговичу наразі не вдалося довести в суді через кругову поруку, але справу могло б зрушити з місця доведення факту про підробку в документах його підпису. Проте ті, хто фабрикував справу, приховали або знищили оригінали документів, тому неможливо провести експертизу. Здавалося б, справа зайшла в глухий кут, але пан Тарас не втрачає надії і вкотре поновлює через суд розслідування.
— Після Революції Гідності були певні проблиски, але згодом все знову притихло, — зітхає співрозмовник. — Якось після Майдану до Кременця приїжджав керівник обласної поліції Олександр Богомол. У присутності тодішнього керівника районної поліції Володимира Галевича він порадив мені написати заяву про передачу справи до області. Я відразу написав і передав слідчому. Чекав, що мене викличуть в область і допитають, але два роки ніхто нічого не робив. Коли я звернувся із заявою про ознайомлення з матеріалами, отримав відповідь, що справа у… Кременці. Районна прокуратура мала б здійснювати процесуальне керівництво, але там залишилося лобі експрокурора Сідорова, тому годі чекати на об’єктивне розслідування. Сідоров, наскільки мені відомо, в дружніх стосунках з моїми опонентами. Усюди кругова порука. Спершу слідчі відписували, що неможливо провести почеркознавчу експертизу, бо в копіях документів мої підписи «заліплені» печатками. Слідчі схиляли мене до думки, що підписи міг підробити працівник Почаївської міськради або колишній головний архітектор району, які на той час уже… померли. Потрібні були оригінали. А згодом почали відписувати, що неможливо встановити фабрикування, оскільки нема оригіналів документів. Виявляється, було три примірники оригіналів документів: один — у районному суді, другий — у підприємців, які захопили мою ділянку, третій — у районному відділі Держгеокадастру. У мене на руках є тільки копії. Суд відмовився надати оригінали. Коли слідчі хотіли вилучити документи у відділі Держгеокадастру, їм повідомили, що вони відсутні з 2007-го року. Натомість надали новий пакет документів, але без аркушів, у яких нібито є мої підписи. Правоохоронці мали б з’ясувати, куди зникли документи, притягти до відповідальності керівника архіву Держгеокадастру, начальника установи, але цього ніхто не робить. Їм простіше закрити справу. Я написав скаргу до обласної прокуратури на дії слідчого, але замість реагування прийшла відповідь із… районної прокуратури про те, що вони виступають із клопотанням про закриття провадження. Звернувся й до президента Володимира Зеленського, і до Генеральної прокуратури. Отримав відповіді, що мої скарги скеровані до обласної прокуратури. На моєму боці — правда, а на боці опонентів — сила… Мене ранить, коли щоразу проходжу біля тієї крамниці, по кілька разів на день бачу підприємців, які нахабно прихопили мою землю і користуються нею. Вони щасливі, бо їм так успішно вдалася оборудка при підтримці людей з високих кабінетів. Прикро, що в нашій країні й далі панує беззаконня, не відбулася реформа правоохоронних органів, судів. Моя боротьба — не тільки за вкрадену в мене ділянку, а за справедливість і закон в країні. І я не зупинятимусь, скільки б сил і років на це не пішло…