Шокуючий безпрецедентний випадок стався у Тернополі: майже два роки тіло Івана О. пролежало у квартирі в багатоповерхівці на Східному масиві. Сусіди подумати не могли, що за стіною у них покійник, якого нема кому поховати. Проходячи повз цю квартиру на першому поверсі, мешканці відчували сморід, та ніхто не здогадувався, що там таке… Припускали, що господар затопив квартиру, а ще думали, що, можливо, неприємний запах доноситься з підвалу будівлі. Коли ж 11 лютого поліцейські разом із рідною сестрою господаря Світланою відчинили квартиру — жахнулися… Тіло вже розклалося… Такого випадку в Тернополі раніше не було. Траплялося, що покійники лежали в помешканні кілька тижнів, але щоб роками…

Цьогоріч Іванові мало б виповнитися 60. Його сестра досі не знає навіть приблизної дати смерті брата, як і її точну причину. Триває судово-медична експертиза, яка й дасть відповіді на це. За інформацією правоохоронців, на тілі покійного слідів насильницької смерті не було. Востаннє пані Світлана спілкувалася з братом у грудні 2016-го. Упродовж 2017-го телефонувала до нього — виклик ішов, але слухавку ніхто не піднімав. Торік мобільний номер став недійсним. Виявляється, телефон Івана два роки був на підзарядці…

Журналісти «НОВОЇ…» спробували дізнатися подробиці цієї дивної історії. Іван О. мешкав у Києві, до будинку на вулиці Слівенській у Тернополі іноді приїжджав. Сусіди практично не спілкувалися з ним.

«Близько десяти років тому померла мати цього чоловіка  пані Галя. Потім квартира пустувала, іноді туди звідувався син, — розповіла одна сусідка. — Він начебто мешкав у Києві, тому ми про нього нічого не знали. За всі роки ми з ним, може, двічі-тричі бачились на сходовій клітці. Сморід був… Десь півроку тому сильно доносилось… Ми думали, що, можливо, якийсь кіт здох у підвалі, бо у нас там багато котів. А виявилося, що то людина…»

У під’їзді нині вже не чути смороду. У квартирі, де знайшли труп, ретельно помили, у під’їзді комунальники теж прибрали дезінфікуючими засобами.

«Живу через стіну, але не чула смороду. Проте моя донька не раз говорила, що щось засмерділося у під’їзді, — мимоволі прикриваючи ніс, згадує інша сусідка. — Якось проходив чоловік з верхнього поверху, то казав, що чути трупний запах. Хто міг подумати… Сусіди наші небайдужі, але важко знати, що відбувається у когось за зачиненими дверима. У скриньку їм кидали платіжки, ми бачили, що там великі борги, якось дали знати сестрі».

Єдина родичка Івана — сестра Світлана із Заліщиків. Можливо, тіло виявили б раніше, але брат і сестра рідко спілкувалися між собою. До того ж уже 12 років пані Світлана їздить на заробітки за кордон. Приїжджає додому на місяць-другий у рік, тож з’ясувала, що брат помер, лише недавно.

— У нас з Іваном спільний батько, матері — різні, — розповіла пані Світлана. — Я на дев’ять років молодша від брата. Він виріс в інтернаті, мати налаштовувала проти нас, тому ми не так часто спілкувалися, наші дороги губилися… Було, що в дитинстві Іван жив у нас. Батько поїхав з моєю мамою і забрали його з інтернату. Але про це дізналася Іванова мати, здійняла скандал, відвезла до Тернополя… Після школи брат ще рік мешкав у нас. Батько навчив його керувати автомобілем. Та коли пішов до армії, більше до нас не звідувався. Він був ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС. Отримав у Києві кімнатку в гуртожитку, там і жив сорок років. У 2013 році я розшукувала його адресу через правоохоронців. У 2014-ому ми нарешті зідзвонилися, а в 2015-ому зустрілися у столиці. Мій син тоді лежав в Інституті травматології та ортопедії у Києві. Поговорили ми з братом, я його сфотографувала на пам’ять. Вирішили надалі підтримувати стосунки. Востаннє я з братом спілкувалася наприкінці вересня 2016-го. Тоді ми домовилися, що він приїде до мене на Різдво. У той період я робила ремонт вдома, була трохи зайнята, тому перед святами не зателефонувала, щоб ще раз запросити. Набрала його номер 9 січня 2017-го, але слухавку ніхто не підняв. Думала, що брат нагнівався. Упродовж року я час від часу знову телефонувала до нього — виклик був, а вже торік номер став недійсний, мабуть, через те, що ніхто не поповнював рахунок.

У листопаді минулого року я приїхала додому, була біля мами в лікарні, у грудні вона померла… Наступного дня після похорону я пішла в Заліщицький відділ поліції і написала заяву на розшук брата. Мені повідомили, що він у розшуку в Києві, бо тривалий час не з’являвся до гуртожитку.  Я попросила свого родича з Києва піти до гуртожитку і дізнатися, що сталося. Написала листа в Солом’янське УП ГУНП в Києві, щоб допомогли розшукати мого брата. Новин не було, аж якось мене запросили на опізнання трупа. Але то був не мій брат. У Києві я поїхала до гуртожитку, де мешкав Іван. Завідувачка гуртожитку повідомила, що мій брат вийшов у грудні 2016-го і не повернувся. У Тернополі я навідалася до квартири його матері, але там теж ніхто не відчинив. Звернулася за допомогою до тернопільських правоохоронців. Безмежно вдячна їм, що дуже добре поставилися до мене, організовано і професійно спрацювали. При свідках відчинили квартиру… Мабуть, брат тільки приїхав і йому стало зле… Попередня причина смерті — обширний інфаркт. У квартирі світло не було увімкнене, холодильник відключений, вода перекрита, тільки телефон — у розетці. А ще була відчинена кватирка, мабуть, через те не так сильно було чути запах у під’їзді… Поховала я брата 13 лютого біля батька — на Буковині, там, де він народився. У Києві Іван працював у «Київметробуді», своєї сім’ї не мав, дітей — теж. Прикро, що так сталося… Що його душа так довго шукала спокою…