До 1956 року це була французька колонія. Здобувши незалежність, країна змінилася і стала туристичною родзинкою африканського континенту. Нині тут найбільше люблять відпочивати  європейці з півночі, німці та вчорашні господарі — французи. Французам у Тунісі комфортно не тільки тому, що місцеве населення знає французьку, як рідну (тут це друга державна мова паралельно з арабською), а й через клімат, дешеве житло та здорове харчування. Літні люди переважно наймають тут помешкання за 200-400 доларів у місяць і протягом  купального  сезону, який триває півроку, ніжаться на білосніжних пляжах та насолоджуються споживанням  морепродуктів, оливок, фініків,  фрешів з полуниць, апельсинів, кавунів, а восени — із гранатів. Туніс у нашому розумінні –  це великий курорт.  А якщо, окрім відпочинку, ще й обрати екскурсійний маршрут від туристичного оператора — компанії Оаsis Trаvel Ukraine з неперевершеним гідом-перекладачем тунісцем Атненом Пураві, то поїздка цією країною залишиться в пам’яті на все життя.

 Особливості Тунісу

 Це, на жаль, бачать усі туристи — гори сміття та велику кількість  «літаючих» поліетиленових пакетів уздовж доріг та довкола помешкань! Але не варто  відразу бентежитися: найголовніше — сервіс у готелях, їжа, чисте море та прибрані узбережжя – справді потішать. Щодо готелів, то краще брати дорожчі — там більше сервісу і менше росіян (якщо дозволяють фінанси, то пораджу мережу готелів  «Іберостар»). У портових містечках  Магдії,  Монастірі,  Хаммаметі, Сусі — всюди гарні пляжі.  А торгові середмістя — рай для покупців спецій, морепродуктів, фініків та цілого списку промислових речей —  натурального текстилю, килимів, виробів зі срібла. З Тунісу варто привезти  оливкову олію, оливкове мило, насіння та олію чорного тмину, натуральну косметику – кокосові креми, арганову олію, маски для обличчя на основі морських складників. Там досить хорошої якості шкіряні сумки за ціною від 30 доларів, бавовняні вироби. Та, повірте, щоб щось придбати на базарі, потрібно бути емоційно готовим до цінових перегонів —  у жодній з арабських країн  так не торгуються, як у Тунісі! Для багатьох це серйозне випробування! Щоб зійтися в ціні, як правило, названу вартість треба моментально ділити на п’ять, а то й на десять!

Трапляється, що продавці мало не затягують покупців до себе у намети, а потім вибухають і ображають, якщо чогось не купите… Серед місцевих торгашів є й багато шулерів! Для прикладу, на базарі у Сусі зазвичай зустрінете «стоматолога з Одеси» — тунісця, який видає себе за лікаря, що колись навчався в Одесі! Він добре володіє російською і навіть українською, а його «історія» про навчання в Україні з першого разу просто зворушує. Поступово він входить в довір’я і «розводить» наївних слухачів або, радше, потенційних покупців на кругленьку суму! Купа знайомих вже попалася! Але «вищим пілотажем» може обернутися зустріч з так званим «готельним кухарем» у Магдії. От виходиш на вулицю, а  назустріч іде тунісець, який, ледь не кидаючись в обійми, вигукує, що бачив вас, бо працює кухарем у вашому готелі! А далі захопливо розповідає, що сьогодні у містечку на базарі унікальний фестиваль спецій, і він залюбки все покаже! А, ви зібралися до супермаркету? Так він зачинений, бо, мовляв, нині акурат важливе мусульманське свято і варто обов’язково побувати на фестивалі спецій! Бачили б ви моїх друзів, які, займаючи високі керівні  посади в Україні, поверталися з цього «фестивалю». Аферист завів їх до торгового намету свого родича, де їм «втюхали» різних спецій за «спеціальною низькою ціною» десь на 100 доларів з кожного! І такі чи схожі «розводи» в Тунісі – майже на кожному кроці. Тому порада проста і чітка: якщо не хочете собі зіпсувати відпочинкового настрою чи встрягнути в якусь халепу, купуйте, що вас цікавить, у супермаркетах або на базарі, де написані цінники.

Туніс і Хабіб Бургіба

Туніс — ворота Африки. Мало де на планеті знайдеш такі пустельні чи гірські краєвиди! 1200 кілометрів за два дні – відстань від узбережжя до пустелі Сахара туди і назад — і бачиш справжні дива: піщані бурі, схід сонця на соляному озері, оази фінікових плантацій… Екзотика така, що недарма тут знімали такі кіношедеври, як  «Зоряні війни», «Гладіатор», «Англійський пацієнт». Під час подорожі — прогулянка на верблюдах, екстрим на джипі… Зрештою, жодні розповіді не здатні відтворити побаченого. Але вражають не лише природа та розваги. Йдеться про інший момент. Це трапилося у Монастірі, у мавзолеї Великого Бургіби — першого президента країни, творця незалежності Тунісу. Саме тут, на африканській землі,  тунісці дають відповідь на запитання: «Як і чому відбувся Туніс як держава?» Відповідь проймає, як одкровення: тільки завдяки життєвому подвигу однієї людини — Хабіба Бургіби!

Спадщина Бургіби — квітучий Туніс і… білий костюм.

…У 1903 році у бідній, багатодітній  туніській сім’ї  народився хлопчик на ім’я Хабіб, що означає «милий». З-поміж однолітків він вирізнявся хіба що хворобливістю (через недоїдання), потягом до знань та… голубими очима. Освіту здобув у  містечку Монастір, а згодом, завдяки шкільним успіхам,  вступив до університету у Франції на юридичний факультет. Бургіба пройшов складний життєвий шлях (аж до того, що був засуджений до смертної кари), поки не сформувався як борець за незалежність країни від французьких колонізаторів. Мудрістю, харизмою, безмежною любов’ю до Батьківщини він переміг, здавалося б, нездоланного ворога — могутню Французьку імперію! «Я не готовий керувати неграмотними людьми!» — проголошував Хабіб і робив усе для того, щоб його кочовий народ з традиціями багатожонства доріс до  цивілізованих громадян визнаної держави. Розповідають, що гіпнотичну харизму цього політика  визнавали усі світові лідери того часу. А ще  Бургіба був людяним і милосердним: він створив спеціальний фонд допомоги для дітей-сиріт. Ціле покоління тунісців,  їх ще називають «дітьми Бургіби», завдячує першому президенту тим, що не стали жебраками, а здобувши освіту, розбудували державу. Хабіб Бургіба прожив 97 років. На старість наймав житло, після смерті у спадок залишив лише… свій президентський костюм. До речі, єдиний син першого президента не пішов у політику, хоч міг, а залишився пересічним громадянином.

Радощі і тривоги Тунісу

В Африці час має інший вимір. Спостерігаєш за місцевими чоловіками, як вони годинами просиджують у затінку біля своїх осель чи ховаються від спеки у придорожніх кав’ярнях, і запитуєш себе: «Невже у такому неробстві і спокої може минати життя?» Може. Араби живуть в дещо іншому світі.  Сидячи у дешевих кав’ярнях обіч вулиць, вони немов у живому своєрідному театрі спостерігають за суєтою життя. Між собою говорять  переважно про політику та футбол. У великих містах, у дорогих кафе все по-іншому:  за столиками – є й жінки, подружжя… Такого гатунку кафе стають усе популярнішими. Щодо політики, то тунісців теж не оминули потрясіння. У 2011 році тут відбулася Жасминова революція — перша ластівка так званої Арабської весни, що була охопила майже всю північну Африку. Дотепер громадяни цієї країни переживають постреволюційний синдром: злидні, розгубленість, розчарування.  Причиною революційної ситуації  стала політика президента Бек Алі, який на кшталт «нашого» Януковича після багатьох років правління почав  відверто зловживати владою і самозбагачуватися. Непомірні апетити його другої дружини були такими, що у приватній власності президентської сім’ї опинилися навіть землі Національного заповідника, що розташований на території колишнього Карфагену. Народ,  «підігрітий» реакцією  соціальних мереж, обурився і вийшов на вулиці. Та, на жаль, як вважають самі тунісці, революція зазнала поразки. Корупційного президента усунули від влади і вигнали з країни — на тому усе й завершилося. А тим часом владу захопили не патріоти, на що сподівалися повстанці, а… негідники. Нові політики досі чубляться і не знають, в якому напрямку вести країну. Розвиватися Тунісу заважає, як вважають свідомі громадяни, нова політична еліта,  яка погрузла в корупції укупі з колишніми колоністами — французькими бізнесменами, у чиїх руках перебувають провідні галузі економіки – видобування нафти і газу та родовища фосфатів. До речі, довелось бачити містечка шахтарів. Ситуація нагадує наш східний вугільний регіон. У Тунісі панує той же  світовий принцип — гроші правлять всім. Окрім постреволюційних подій, великої шкоди Тунісу завдали теракти ісламістів у 2015 році: два  із них сталися на узбережжі Порт-Кантає у Сусі, інший — у Національному музеї  мозаїки «Бардо». Звісно, трагічні події підірвали туристичний ринок, та тунісці справилися і тепер безпека — на першому місці.  Тому не варто боятися туди їхати, бо Туніс насправді дуже гостинний і надзвичайно колоритний. Він руйнує стереотипи про старий арабський світ. У Тунісі такі особливі атмосфера і аура, що вам захочеться там побувати ще й ще, щоб самим дописати історію про цю унікальну країну.

Деякі цифри і факти

У Тунісі — 11 мільйонів населення, 10% з них — на заробітках за кордоном. 15% молоді віком до 25-ти років — безробітні. Тунісці — це суміш багатьох народів: берберів, арабів, євреїв, негритянських племен. За віросповіданням – мусульмани, за поглядами — радше світські, аніж релігійні. Освіта у Тунісі безкоштовна. Випускний екзамен успішно складають тільки найкращі учні.  Зарплата у Тунісі — в середньому 250 доларів у місяць. Хороші лікарі та юристи можуть отримувати і 10 тисяч доларів у місяць. Двокімнатна квартира — від 60 тисяч доларів. Парадокс: прості тунісці бідують, попри те, що понад 50 іноземних компаній щодоби викачують з їхніх надр 1200 барелей нафти, а земля дає по чотири урожаї в рік, до того ж 72 мільйони оливкових дерев та 9 мільйонів фінікових пальм — справжнє багатство країни. Туніс стовідсотково забезпечує себе продуктами харчування. Тут добре влаштовують собі життя вихідці зі Східної Європи, зокрема, українські жінки, які одружуються з місцевими чоловіками або працюють у туристичній сфері, торгових закладах, численних салонах таласотерапії (лікування морською водою, грязями, масажами), якими Туніс також дуже славиться. За характером тунісці — доброзичливі, дуже емоційні, необов’язкові, повільні у роботі,  великі маніпулятори, якщо йдеться про грошову вигоду. З іншого боку, через недолугу політику нашого уряду Україна для тунісців, навпаки, досить закрита: візу важко отримати і коштує вона близько 120 ам. доларів.