«Вітаю! Мене звати Ярослав Гав’янець, мені 29 років і я з міста Копичинці. Сьогодні я з радістю покажу вам, як співає Тернопільщина – колиска всіх найкрасивіших народних українських пісень…» B цій історії – наш земляк прийшов спробувати сили на вокальному шоу – не було б нічого незвичайного, якби не кілька «але»… Ярослав Гав’янець – один із «кіборгів», які боронили термінал Донецького аеропорту тієї тривожної зими 2015-го і для якого пекло останніх днів оборони летовища обернулося двома тижнями полону. За неймовірною історією його визволення, затамувавши подих, спостерігала вся країна…
Там, на Сході, побратими дали йому позивний «Маестро» – як нагадування про юнацьку мрію стати актором, якій не дала збутися війна. І от минулого тижня «Маестро» заспівав на сцені «Голосу країни» – зворушивши до сліз зал, змусивши усіх аплодувати стоячи!
«Я прийшов на «Голос…», аби хоч трохи, поки є можливість, побути тим, ким би я міг бути, якби не війна», – зізнається сам Ярослав.

На війну – зі сцени драмтеатру
Нині йому 29, тоді, на початку війни, було 22. Один із наймолодших «кіборгів», до останнього він залишався у напіврозваленому терміналі разом із побратимами. «Кіборги» витримали, не витримав бетон. А далі – полон, страшні дні з побоями, катуваннями та водіннями «на розстріл». Батько Ярослава, побачивши сина у відеокадрах із полоненими, пішов на відчайдушний крок – зняв відеозвернення до ватажка так званої ДНР, в якому просив повернути сина або обміняти на себе. Визволяти сина з полону пан Мирослав поїхав до окупованого Донецька із журналістами трьох столичних телеканалів – такою була умова терористів. «Умовити керівників телевізійників виявилося нелегко, бо вони вимагали гарантії безпеки їхніх журналістів. А як я міг це гарантувати, якщо й сам до кінця не вірив, що Ярослава віддадуть просто так? – розповів у тодішньому інтерв’ю «НОВІЙ…» пан Мирослав. – На свій страх і ризик зі мною погодилися поїхати журналісти з СТБ, ІСТV та ТРК “Україна”. Усі вони – мужні люди, адже ризикували власним життям. Що довелося пережити у ті хвилини, краще не знати. Але все обійшлося краще, аніж сподівався…»
Ярослав Гав’янець народився 14 листопада 1992 року в Копичинцях. Закінчив музичну школу. Сім років грав у народному аматорському театрі ім. Богдана Лепкого. Навчався у Харківському національному університеті мистецтв ім. І. Котляревського та юридичному факультеті Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.
До лав Збройних сил потрапив у 21-річному віці. Спершу відслужив строкову службу, а згодом – контрактну. Ярослав служив у 80-ій Львівській аеромобільній бригаді.
– Два місяці проходив навчання на полігоні у Львівській області, – розповідав у інтерв’ю «НОВІЙ…» після свого звільнення Ярослав Гав’янець. – Потім нас відправили у Костянтинівку, що на Донеччині, а пізніше – в Піски. В аеропорт погодився йти добровольцем – якраз звідти забирали хлопців на ротацію. Хотілося, так би мовити, випробувати себе у справжньому бою, хоча на той час таких запеклих боїв ще не було, але потім все почалося: вороги нас сильно обстрілювали, закидали гранатами, підривали, труїли сльозогінним газом… Безліч разів в аеропорту моє життя було буквально за волосину від смерті. Якось за п’ять метрів від мене впала граната і не вибухнула… Вночі я спав під однією стіною, вранці прокинулись, перейшов на інший бік, а за мною бетонована стеля обвалилася… А одного разу сидимо з хлопцями, хотіли розтопити лід, щоб зготувати каву, як раптом під нами вибух, хлопці полетіли вниз і розбилися, а я як сидів, так і залишився сидіти, щоправда, цеглиною трішки зачепило голову, але це дрібниця…

Найболючіші спогади – про останні дні у терміналі аеропорту та полон.
– Підірвали термінал, був великий вибух, хлопці провалилися вниз і їх зверху накрило трьома поверхами і все… Нас тоді з 60 осіб 16 залишилось, – Ярослав досі не може спокійно розповідати про події семирічної давнини. – Після підриву не залишилось ні боєприпасів, нічого – і наступного дня нас узяли в полон. Нас повели на розстріл, поставили всіх до стіни, але вистрелили над головою… А потім залетіла рота їхніх бійців і відривалися, як хотіли… Тато мені потім розповідав, що коли побачив відео, де я вже в полоні, то… зрадів, каже: «Хоч взнав, що ти живий…». І тоді йому прийшла ідея зробити звернення, що він готовий поміняти мене на себе. Спецслужби ДНР побачили це відео та поставили умову батькові: він мав приїхати з трьома українськими телеканалами, щоб це побачили в Україні. Вони приїхали і мене відпустили – я поїхав додому…
А потім треба було довго призвичаюватися до нового життя, де не чутно вибухів, не потрібно вночі триматися за зброю і щомиті чекати нападу.
Після подій в терміналі і в полоні я тривалий час був беземоційним. Період реабілітації, напевно, ще й досі триває… Але, на щастя, нині у мене є дві маленькі доці – Софія і Соломія – і я живу заради них… То моя любов.

«Прийшов на «Голос», аби здійснити свою мрію…»
На ефір разом із Ярославом приїхали найрідніші – батько та дружина з молодшою донечкою.
– Про сцену я мріяв з самого дитинства і завжди уявляв, як співаю перед публікою, – розповів перед ефіром Ярослав. – Після школи навчався на актора драматичного театру і кіно, але так сталося, що навчання не закінчив. Пішов служити, почалася війна…
Чи співав я на фронті? Так, у мене була гітара – коли ми під час обстрілів сиділи в підвалі, я грав для хлопців. І оця дитяча ще мрія про сцену, про театр, про спів – це про те, ким би я, напевно, був, якби не війна… Я прийшов на «Голос…», аби хоч трохи, поки є можливість, побути тим, ким би я міг бути…
На сцені «Голосу країни» Ярослав виконав пісню гурту «Скай» «Тебе це може вбити» – лірично та проникливо, хоч і відчувалося, що дуже хвилюється… Четверо членів журі – Святослав Вакарчук, Потап, Надя Дорофеєва та Оля Полякова до останнього вагалися, чи натискати на кнопку вибору, і буквально на останніх секундах пісні до Ярослава обернулася Оля Полякова. Історія «Маестро» не залишила байдужим нікого – його виступ зворушив не тільки суддів і зал, які аплодували йому стоячи, а й користувачів у мережі, які зізнавалися, що не змогли стримати сліз під час виконання. Нині відео із виступу Ярослава в мережі збирає тисячі вдячних відгуків та коментарів. «Ви зможете засяяти тут, на сцені «Голосу…» та головне – здійснити свою мрію», – зазначила його тепер уже тренерка Оля Полякова.
Бажаємо перемоги талановитому «Маестро» і уже незабаром ми зможемо підтримати Ярослава на вокальному шоу за допомогою онлайн-голосування.