Нещастя сталося 12 січня в Словаччині, де  наш земляк встиг лише три дні пропрацював логістом. Перед тим чоловік упродовж трьох тижнів проходив стажування в іноземній фірмі. Повернувся Ігор до Тернополя, 4 січня розписався з коханою дівчиною, відсвяткував із рідними Різдво і знову подався. Дружина планувала поїхати до нього в Словаччину, на той час виготовляла документи.

Кошти можна перерахувати на номер карточки «ПриватБанку»: 5168757397149586
(Кав’юк Ярослава Мирославівна, мати Ігоря)

Прикра звістка приголомшила родину потерпілого. Рідний брат Ігоря негайно поїхав рятувати його. Потерпілого прооперували в одному із словацьких центрів нейрохірургії. Згодом рідні вирішили доправити його до Тернополя. Нині Ігорю надають допомогу в центрі нейрохірургії в Броварах під Києвом. Наразі він ще не прийшов до свідомості, хоча є деяке поліпшення стану — реагує на звук та дотик. Лікарі докладають усіх зусиль, щоб повернути його до життя. А рідні моляться і збирають кошти на його лікування, адже день перебування в медзакладі обходиться в чималі суми, які непосильні для них.

— Ігор впав зі сходів без перил, які більше нагадують драбину, вдарився головою і досі в комі… — зітхає мати потерпілого Ярослава Мирославівна. — У Словаччині знайшов через інтернет гарну роботу в логістиці, планував там жити, хотів щось змінити. В Україні він теж працював логістом. Перед тим прикрим випадком пройшов стажування за кордоном, підписав контракт, але не встиг попрацювати… Ігор мешкав у двоярусному помешканні: на першому поверсі — кухня і санвузол, а на другому — спальня. Впав уночі, мабуть, хотів зійти вниз і в темряві оступився… Він високий на зріст, пішов із розмаху і таке сталося… Як упав, то вже не піднявся. Лежав довго. З ним там були ще троє українців, знаю, що один — із Київщини, другий — з Полтавщини, але вони, на жаль, не відразу викликали лікаря. Аж о 12-ій годині дня повідомили в швидку. Мабуть, боялися заявляти, бо швидка надсилає повідомлення в поліцію, а вони — нелегали. Ігорю на той час вже виготовляли документи на офіційне працевлаштування та проживання. Того ж дня сина прооперували в центрі нейрохірургії. 30 днів його лікували в словацькій клініці, потім ми прийняли рішення перевезти його до Тернополя. П’ять тижнів був у реанімації в третій міській лікарні. Нині він у Броварах, там його лікують і надають реабілітацію. Ігорю зробили електроенцефалограму, з’ясували, що кора головного мозку жива. Якби не бачили шансів, то, думаю, медики навіть не бралися б за лікування. Місяць тривало медикаментозне посилене лікування, тепер — у поєднанні з реабілітацією. Сина беруть на тренажери, садять його, проводять вертикалізацію тіла, щоб мозок пробуджувався. За лікування платимо шалені суми, на день іде по 8 тисяч гривень. Ми вже потратили більш як півмільйона, а боротьба за життя, як розуміємо, буде тривалою. Наша родина вже всі можливі ресурси вичерпала, ми залізли у кредити… Без допомоги людей ми безсилі у цій ситуації… Тішить те, що Ігор почав реагувати на звук, дотик. Коли я поклала долоню на його чоло, почав ворушити очима. Лікарі кажуть, що він повертає голову, якщо хтось називає його ім’я. Не можемо залишити його на півдорозі. Лікарі вірять в одужання, а ми — лікарям…

«Ігоря знаю особисто — це чудовий, життєрадісний, веселий хлопець. Цьогоріч створив сім’ю з коханою дівчиною, аж тут така трагедія… Прошу всіх небайдужих: допоможіть врятувати його життя! Добро рятує світ!» — звернулася з проханням у Фейсбуці одногрупниця потерпілого.