Надійний тил тримають небайдужі мешканці. Керівниця штабу — вчителька і депутатка міської ради Зоряна Предко. Як краяни підтримують волонтерів, чи не видихалися після восьми місяців протистояння ворогу, а загалом — на дев’ятому році війни? Як долучаються вихідці з Монастирищини, які зараз за кордоном, до допомоги захисникам? Про все це «НОВІЙ…» розповіла Зоряна Предко.

«Війна…» — нас розбудив тривожний дзвінок з Італії

— 24 лютого… Мій син несе службу. Вдосвіта він надсилав мені повідомлення про наступ російської армії, але я вимкнула на ніч телефон, не бачила. Увімкнула перед сьомою ранку — відразу дзвінок. У слухавці — стривожена свекруха з Італії. «Як ви там?» — «Спимо, все нормально». «Почалася війна…» Взялася читати новини, охопила тривога. За якийсь час взяла себе в руки і почала з людьми організовувати допомогу нашим військовим. Місцеві депутати утворили раду оборони. «Записуйте мене!» — попросилась. На зборах мені запропонували очолити гуманітарний штаб. Погодилася, хоча раніше й не мала такого досвіду. Міська рада надала нам приміщення під штаб, тож ми мали де все збирати, сортувати.

У перші тижні мені було дуже важко — хвилювалася за сина, тож із радістю взялася за працю, яка додавала мені сил, відволікала від тривожних думок. Чоловік моєї сестри — військовослужбовець. У них шестеро дітей, двоє із яких — прийомні. Мешкають вони в Івано-Франківську. Ми їх відразу забрали до себе в Завадівку, що біля Монастириськ. Мої друзі, подружжя військових із Києва, в перші дні відправили до нас двох своїх доньок. Нас було багато, підтримувати одні одних у ті непрості дні.

Не можна опускати рук — маємо бути сильними

— Від нашої громади ішли добровольці захищати Україну, тож ми відразу взялися забезпечувати їх найнеобхіднішим. Мешканці Монастирищини згуртувалися, збирали по селах продукти, теплі речі, передавали у штаб. Багато нам допомагали й досі допомагають коштами та гуманітарною допомогою вихідці з нашого краю, які мешкають за кордоном. Один наш земляк має бізнес у Чехії, його діти теж за кордоном. Він невтомно допомагає дотепер. Влітку в громаді трохи сповільнився волонтерський рух, бо люди звикають до війни, кожен має свої проблеми. Але ми досі тримаємо зв’язок із нашими захисниками, дізнаємося про потреби і стараємось забезпечити.
У нашому волонтерському штабі допомагають двоє медиків, двоє дівчат відповідають за одяг, маємо бухгалтерку. Основний актив нашої спільноти — близько десяти осіб. Але ще є десятки й сотні людей по селах громади, які щоразу щось передають для військових, цікавляться справами, підтримують. Мусить бути надійний тил, тільки так можна перемогти у війні. Не всі це розуміють, буває різне, але не можна опускати рук — маємо бути сильними.

Монастирищина прийняла понад тисячу переселенців

— До травня наш волонтерський штаб працював без вихідних — з ранку до ночі. Навіть на Великдень довелося вийти, бо телефонували люди. Саме тоді прибуло в Монастириську громаду багато внутрішньо переміщених осіб. Ірпінь, Буча, Бородянка, згодом — східні області України… Потрібно було всім допомогти, підтримати добрим словом. У громаді за всі ці місяці війни було понад тисячу переселенців, згодом вони повернулися додому. Але залишилася частина людей, населені пункти яких або окуповані, або розбомблені. Їх прийняли в своїх домівках мешканці нашої громади. Попереду зима, тож розуміємо, що буде нова хвиля переселенців, які втікатимуть не тільки від обстрілів, а й від холоду та нестачі їжі. У нашій громаді також активно допомагають внутрішньо переміщеним особам церква, Червоний Хрест. Маємо бути згуртованими і вірити в те, що робимо.

«Це наш Володя так гарно танцює у TikTok?!»

— «Все нормально!» — пишуть нам військові з громади, які зараз на передовій. Це надихає працювати далі! Розповідають про важкі ситуації, про обстріли, про втрати… Але навіть там, на фронті, де точаться запеклі бої, захисники проявляють неймовірну людяність. Нещодавно один наш земляк просив забрати з передової собачку, яка пристала до них, бо не можуть її перевозити під обстрілами. Шукаємо можливість перевезти у Монастириськ. Якось потрапило відео в мережі TikTok, на якому танцюють двоє солдатів з автоматами під пісню «Ромашки». Упізнали нашого Володю! Зраділи. Так співпало, що до нас саме того дня у штаб прийшли його батьки подякувати за допомогу. Показали і їм ролик. Розповіли, що син дуже любить танцювати.

Із нашої громади на фронті — понад пів тисячі військових. Є двоє братів, які пішли добровольцями захищати Україну. Маємо, на жаль, і втрати… Після важкого поранення помер брат нашого волонтера Михайло Осиф. Потреби на фронті залишаються, можливо, не так у продуктах, як у спорядженні, техніці, бо щось горить, щось зношується. Потрібні термобілизна, берці, бушлати, генератори, буржуйки, теплі спальні мішки… На початку війни ми давали клич зі збору допомоги, проводили ярмарки, організовували приготування печива, тушківок. Тепер вже багато хто самостійно робить добрі справи для військових. Рідні захисників стають волонтерами, бо завжди щось потрібно купити, дістати. Допомога кожної людини під час війни важлива. Від цього залежить наша перемога!