Середа, 17 квітня 2024
• У Тернополі поліцейські психологи організували іпотерапевтичний захід для поранених бійців і їхніх сімей • Різанина на Бережанщині: потерпілий в реанімації • 40 дітей військових із Тернопільщини влітку вирушать на оздоровлення до Латвії • Учні Васильковецької школи на Тернопільщині отримали новий автобус • Влітку росія планує посилити наступ на чотирьох напрямках • У Тернополі винесли вирок водієві, який скоїв смертельну аварію в Угорщині • Дубову алею на спомин про загиблих Героїв висадили у Тернополі • Велосипедист збив дитину на дамбі в Тернополі • Резонансні справи, гучні розслідування, фінансові питання: Сергій Зюбаненко зустрівся із журналістами • У Тернополі презентували книгу історика, загиблого захисника Любомира Крупи • На плечі – тату троянди. На Підгаєччині виявили мертвого чоловіка • Аграрії Тернопільщини завершили посів ранніх зернових культур • За ніч обікрав чотири магазини в Ланівцях • Народила донечку вдома. Медики допомогли породіллі з Теребовлянщини • У Тернополі з новою програмою виступить CHEEV • Хотів “приземлити”. Пригрозив односельчанину, який відмовився донатити на безпілотник • У Києві прощаються з Сергієм Коновалом і Тарасом Петришиним з Тернопільщини • Четверо бандюків із Тернополя вимагали в чоловіка 8 тисяч доларів “боргу” • Купував “Mavic” у… шахрая. Тернополянин втратив 60 тисяч гривень • Вистава для підтримки ЗСУ. В Шумську відновив роботу аматорський театр
Вчителька і в Канаді – вчителька!

Автор: Опубліковано: 4 Червня о 10:02 711


Олександра Журавльова 20 років вчителювала у Тернополі, тепер починає педагогічний шлях у Канаді.


Фото - з особистого блогу Олександри Журавльової.

«Я показала, де Журавльова зимує!» — так жартома про свій непростий шлях із підтвердження вчительського диплома в Канаді каже екстернополянка Олександра Журавльова. Вчителька англійської мови доклала зусиль, щоб реалізувати себе в чужій країні. Олександра Василівна 20 років пропрацювала у Тернопільській ЗОШ №28. Її поважали колеги, в неї переймали досвід, її любили учні, але довелося звільнитися зі школи — більше двох років тому виїхала з рідними до Канади. Про своє закордонне життя Олександра Василівна розповідає в блозі у Фейсбуці. Мешкає жінка з рідними в місті Калгарі (провінція Альберта). Нещодавно поділилася радістю про отриманий канадський вчительський сертифікат. «Я — Вчитель! Змогла і поборола себе! Свої сумніви, страх, незнання, небажання, слабкості. Повірила собі! В свої сили, уміння, досвід і невиправний оптимізм. 1 березня 2019-го посміла заявити про себе в МОН Альберти! «Хочу тут вчителювати!». Шлях був довгий, але не настільки складний, бо МОН дуже чітко все розписали, швидко відповідали на мої запитання, оперативно розглядали документи, рекомендували вузи, радили щодо навчання. Я звикла працювати, вчитися, питати і добиватися!» — написала. Про канадську систему освіти Олександра Василівна розповіла в інтерв’ю «НОВІЙ…».

— Олександро Василівно, ви були успішною вчителькою, видали кілька методичних книг, представляли Україну на міжнародних зустрічах. У Канаді довелося починати все спочатку. Чому виїхали за кордон?

— Мій чоловік декілька років працював у Канаді по робочій візі, залишився там і подав документи на возз’єднання сім’ї. У грудні 2018-го я з доньками Христиною і Яриною та сином Богданом теж виїхала за кордон. Обставини змусили нас кардинально змінити життя. Щоб вижити в Україні успішній вчительці з трьома дітьми, потрібно працювати і ще підробляти. Після школи я займалася репетиторством. Мій чоловік, до речі, за освітою теж педагог, ми разом навчалися на факультеті іноземних мов у Тернопільському державному педагогічному інституті. Якийсь час він працював у ЗОШ №11, але згодом пішов на інші хліби. Коли я летіла до Канади, не думала, що мене й там чекає школа (усміхається, — авт.) «Гарно ти провела урок! Бажаю стати успішною вчителькою!» — побажала мені на практиці в Канаді викладачка. Мені навернулися сльози на очі. «А я й була успішною», — розповіла їй про себе. Перед поїздкою за кордон я випустила бомбезний клас! Це були діти, з якими можна було гори звернути. Ми співали, танцювали, об’їздили пів Європи. Разом проводили дозвілля. Якось сіли на велосипеди і — гайда довкола Тернополя. Спекла я сирник, запросила до себе на чаювання! Але ці діти пішли в доросле життя, а я повернулася у вересні до школи, а там — пустка. Класного керівництва не брала, бо у мене були готові документи на виїзд. Відчула емоційне вигорання. Звільнилася і відпустила школу з легкою душею. Вирішила, що в Канаді не піду працювати до школи, шукатиму роботу в офісі, магазині чи деінде. Приїхала до чоловіка, за якийсь час адаптувалася до тамтешнього життя, відпочила і почала шукати себе. Пишу резюме, а мене не квапляться кудись брати на роботу. В сфері обслуговування не потрібні мої заслуги на педагогічній ниві. А щоб пробувати себе в канадській школі, недостатньо українського диплома. Потрібно отримати додаткові знання і вчительський сертифікат. На одній, другій, третій співбесіді відмовляють. Підкрадається депресія, падає самооцінка. Якось ми поїхали на екскурсію в Едмонтон, зустрілися з друзями.

«Підтверджуй свій диплом! Це займе час, підуть сили, але шкода втрачати досвід», — підштовхнули мене друзі. Почала листуватись із канадським міністерством освіти, а тим часом пішла на курси перекладачів. На курсах підтягнула мову, водночас зрозуміла, що сидіти за паперами — не моє, бути лише голосом як перекладачка — теж. Я хотіла вчити дітей, хотіла емоцій! Пішла в приватну школу на групу продовженого дня. Але почалася пандемія, перейшли на дистанційне навчання, мене скоротили. Проте карантин мені був на руку, бо за той рік я пройшла навчання в університеті, освоїла необхідні предмети (історія освіти Канади, Альберти, сучасна освіта, інклюзивна освіта, диференційоване навчання, ЛГБТ), пройшла практику.

 

— Ви отримали канадський сертифікат. Чи легко буде працевлаштуватись?

— Як педагог-початківець я претендую лише на проведення уроків із заміни, якщо, скажімо, вчитель на лікарняному. У спеціальній програмі вносять дані, в якій школі в місті потрібно замінити вчителя. Зголошуюся і їду туди. Звісно, це складно, бо щодня — інша школа, інші діти, потрібно добиратись, але я вже в системі освіти і звідси я бачу вакансії в школах і можу потрапити на постійну роботу класовода. Перший сертифікат вчителеві видають на три роки. За цей час я маю зарекомендувати себе, аж тоді дирекція клопоче про надання мені постійного сертифіката.

— Які особливості системи освіти в Канаді? Що вам сподобалось, що здивувало?

— Батьки не вибирають клас і вчителя для першокласника, школа сама розподіляє. На другий клас усю паралель перемішують і ділять по-новому. Діти отримують нового вчителя. І так щороку в учня інший вчитель, інші однокласники. Цим запобігають булінгу, порівнянню класів, вчать комунікувати. Режим навчання в канадських школах такий: два уроки, велика перерва, два уроки, перерва, два уроки. За будь-якої погоди діти виходять під час перерв на вулицю і рухаються. У школі тоді — тиша. Щодо оцінювання, то є чотири рівні, усі вони позитивні. Діти знають тільки свої оцінки, інших — ні. Це не гнітить. По-іншому тут побудований класний менеджмент. Учитель організовує клас так, що з ним дуже легко і просто працювати. Нам є що повчитися. Майбутні педагоги відточують цю майстерність з університету. Я була тут на практиці в невеликих класах. А ось мій син навчається у класі, де 30 учнів. Але він жодного разу не казав, що вчителька кричала. Ніколи! В українських школах натомість дисципліна нині — основна проблема.

— Як можна досягти ідеальної дисципліни? Колись у радянські часи у наших школах теж була дисципліна, тепер усе по-іншому…

— З першого класу маленькі канадійці освоюють правила поведінки, щоразу їх повторюють. Проте все це залежить і від стану суспільства, достатку громадян. Коли мама не переймається, чим нагодувати дитину, в що взути, спокій передається і дитині. Проте це не означає, що в канадських школах нема складних учнів. У класах є діти з особливими освітніми потребами, тобто на інклюзії. Мій син теж на початках мав асистента, оскільки не володів достатньо англійською мовою. Йому дуже подобається навчання в школі. Тут нема домашніх завдань, нема тиску, доброзичлива атмосфера. Дитину хвалять за найменшу спробу щось зробити. І вона хоче і не боїться пробувати! Якщо мені треба щось сказати погане учневі, то спершу похвалю за щось добре, потім висловлю зауваження і дам рекомендацію, як виправити. «Як ти гарно розфарбував будиночки! Але глянь, я не впевнена, що тут правильний розв’язок. Перевір, будь ласка!» — кажу. А щодо радянської дисципліни в освіті, то це була дисципліна страху, а в Канаді — дисципліна взаємоповаги і взаєморозуміння.

— В українській системі освіти останніми роками запроваджують реформи. Чи бачите позитивні зміни?

— Звичайно, що зміни відбуваються. Але кожен повинен починати з себе! Переписали накази, рекомендації, але це нічого не змінить, якщо люди в освіті на всіх рівнях не почнуть змінюватися. Вчитель повинен почати з себе, учень — з себе, батьки — з себе. Найважче жити в час реформ, бо вони змушують виходити із зони комфорту, але якщо є бажання, то все вдасться.

— Як до вас звертаються канадські учні?

— Колись було прийнято кликати вчителів за ім’ям: міс Олександра, міс Кімберлі, міс Шона. Але щоб була субординація і підкреслити статус вчителя, тепер кличуть за прізвищами: міс Фрост, міс Фултон. Якщо прізвище довге, то скорочують навіть до першої букви, скажімо, міс S, містер B. Мене мали б кликати міс Журавльова. Учням важко вимовити повне прізвище.

Могли б звертатись — міс Z, але не хочу бути останньою буквою (сміється, — авт.), тож запропонувала — міс Жу. Ім’я Олександра канадійці говорять на російський манер, мені те не подобається, тому скорочую Сандра (усміхається, — авт.).

— Ви дуже цікаво ведете блог у Фейсбуці. Вас читають українські педагоги, коментують… Чому вирішили ділитися досвідом?

— Коли я їхала до Канади, колеги просили писати про життя за кордоном, адже різниця в часі, не завжди є змога поспілкуватися. Спершу розповідала про все, що бачила довкола: про побут, про наші родинні мандрівки, а потім зосередилася на школі (усміхається, — авт.). Іноді пишу, щоб виговоритись, бо на чужині бракує рідних людей. Завдяки блогу познайомилась з українцями в Канаді. «Знаю вашого чоловіка. Ми разом працювали в 11-ій школі», — написала землячка, яка зараз теж у Канаді. Сподіваюся, мої дописи надихатимуть педагогів на зміни!

 


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

Емоційне відновлення співробітників поліції, які отримали поранення у зоні бойових дій, важлива складова їхньої реабілітації...


Рубрика: , Опубліковано: о 12:08


З пораненням живота та ушкодженнями внутрішніх органів до реанімаційного відділення бригада швидкої допомоги госпіталізувала мешканця Бережан...


Рубрика: , Опубліковано: о 17:29


Про це перший заступник голови Тернопільської обласної ради Володимир Болєщук домовився з головою правління Латвійської залізниці пані Вітою Дололе-Андрес під час робочого візиту в Латвійську Республіку...


Рубрика: , Опубліковано: о 17:04


Перевезення школярів до місця навчання — особливо актуальне питання для жителів віддалених населених пунктів...


Автор: Рубрика: , Опубліковано: о 14:44


Верховний головнокомандувач України Олександр Сирський заявив, що ситуація на східній лінії фронту "значно погіршилася", і українська армія щосили намагається зупинити багатосторонній наступ РФ, що посилюється...


Рубрика: , Опубліковано: о 9:37



Теми дня
16 Квітня
15 Квітня
13 Квітня
12 Квітня
11 Квітня
10 Квітня