З перших днів він був на Майдані, пройшов війну в складі батальйону «Азов». Наприкінці грудня минулого року потрапив у ДТП у Вишгороді, що неподалік Києва. Якийсь час перебував у комі, прийшов до тями, але стан із кожним днем погіршувався, довелося ввести в медичну кому. Упродовж січня лікарі боролися за життя нашого земляка, але, як не прикро, не змогли врятувати.

Правоохоронці нині розслідують ДТП, щоб встановити причину трагедії. Як розповіли друзі Олега, того фатального вечора, коли він керував автомобілем, сталося зіткнення з іншою автівкою. З ветераном АТО тоді їхав його товариш, який загинув на місці. Є й інші постраждалі в цій аварії.

У лікарні Олега провідували побратими, волонтери, збирали кошти на його лікування. У Скориках у чоловіка не було близьких родичів. Батьки давно померли, брат Дмитро з сім’єю мешкає в Італії. З дружиною Олег розлучений, але вони спілкувалися, адже підростають дві їхні донечки — 14-річна Яна і 11-річна Оксанка. Поховали ветерана з почестями у рідному селі. Приїжджали попрощатися побратими з різних куточків України.

Бабуся була зв’язковою УПА

Олег із патріотичної родини — його бабуся була зв’язковою УПА. Історія рідних надихала його на боротьбу за Україну. Як тільки почався Майдан у Києві, він підтримав мітингувальників. Був у перших рядах під час протистоянь, важко пережив вбивство Небесної Сотні. Після Майдану не повернувся додому — відразу пішов воювати добровольцем на Схід. Три роки був на фронті, отримав контузію — був демобілізований. Останнім часом мешкав у Скориках, але часто їздив до Києва на роботу.

— Сумуємо за Олегом, він був хорошою щирою людиною, брав участь у громадському і культурному житті нашої громади, — розповіла секретар Скориківської сільської ради Ольга Хемій. — Він перший із села добровільно подався на війну — усі були вражені його відвагою й патріотизмом. Його не кликали з військкомату, йому не приносили повістку, він не ховався, сам розумів відповідальність захистити рідну землю. Друзі допомогли йому придбати бронежилет й інше спорядження. Усі ми хвилювалися за нього. Повернувся з АТО до Скориків, передав синьо-жовтий стяг з підписами побратимів до нашої школи. Олега запрошували розповісти школярам про пережите. Незважаючи на те, що він пройшов війну, бачив смерть, тримався добре, не впадав у депресію, вірив у зміни і майбутнє нашої країни.

«Якщо загину, то перший дзвінок буде до тебе»

Коли Олег був на війні, до нього щодня телефонував його близький товариш Андрій Гронський зі Скориків. Спілкувалися вони й незадовго до аварії.

— З батальйоном «Азов» Олег захищав Маріуполь, Широкине, будував укріплення, стояв під «Градами», рятував цивільне населення, — розповідає Андрій. — Ми з ним були 24 години на добу на телефоні. Коли воював, я знав, де він і що з ним. «Якщо загину, то перший дзвінок буде до тебе», — казав мені Олег. У його військових документах записаний мій номер телефону. Товариш був ідейний, відважний і наполегливий. Коли постав Майдан, Олег працював на фабриці в Борисполі. Ми приїхали до столиці, зателефонували до нього. Залишив роботу і примчав до Києва, пройшов усі важливі події. Жив із мітингувальниками в Будинку профспілок. Разом із друзями я приїжджав до столиці підтримати їх, бачився з Олегом. Були моменти, коли він пропадав із поля зору, ми хвилювалися, шукали поміж барикадами, робили оголошення з центрального мікрофона. Він потрапив у історичні кадри на вул. Грушевського, коли мітингувальники кидали коктейлі Молотова. Олег прожив серцем кожен день на Майдані. «Їду на Схід!» — прийняв рішення, коли почалася окупація Донбасу. На війні щодня ризикував життям, але був сповнений духу перемоги. У травні 2017-го отримав контузію, осколкове поранення шийного відділу хребта, потрапив до госпіталю.

На щастя, тоді швидко одужав, хоча травма давалася взнаки довго. Із госпіталю подався до Києва, де підтримував рух «Азов». Згодом повернувся до села, потім знову їздив до столиці. Останнім часом працював зі мною — вирощував рибу у ставках.

Автокатастрофа сталася у ніч на 29 грудня. О 23:14 ми ще спілкувалися з Олегом по телефону, а вже за годину сталася ДТП. Подробиць наразі не знаємо, можливо, слідство згодом повідомить якусь інформацію. На жаль, вже нічого не змінити… З ним в автівці тоді їхав його товариш із Майдану. Якийсь час Олег перебував у комі, потім прийшов до себе, спілкувався, але стан був важкий — сильно пошкоджені внутрішні органи, відмовляли нирки, довелося ввести його в медичну кому. Ми сподівалися, що виживе, але не судилося… Відійшов у засвіти
26 січня о 4-ій ранку. Досі не вірю, що Олега нема з нами. Нехай спочиває з Богом…