Подію, про яку піде мова нижче, цілком можна порівняти з польотом у космос. Чи хоча б з підкоренням Евересту або якогось із земних полюсів. 52 роки тому, 3 грудня 1967 р.,
південноафриканський кардіохірург Крістіан Барнард першим у світі зробив вдалу пересадку людського серця. Серце 25-річної жінки-жертви автокатастрофи з дозволу її родини було пересаджене 53-річному пацієнту, який страждав на невиліковну серцеву хворобу і діабет. Під час операції, що тривала близько п’яти годин, Барнарду допомагала бригада з 30 медпрацівників. Перший млинець, як це нерідко буває, виявився глевким: попри те, що сама операція була проведена бездоганно, пацієнт прожив лише 18 днів і помер від пневмонії, викликаної ослабленням імунної системи. Після другої операції Барнарда хворий прожив 19 місяців і помер через хронічне відторгнення трансплантованого органа. А пацієнт, який отримав нове серце у 1971 р., став реціпієнтом — довгожителем, проживши з пересадженим органом 24 роки.
Справжня революція в кардіохірургії зробила Барнарда світовою знаменитістю, він став просто купатися у своїй славі: регулярно відвідував усілякі світські заходи, прийоми, а також довів, що може успішно маніпулювати не лише серцями своїх пацієнтів, а й зіркових кінодів (зокрема, “жовта преса” довго “обсмоктувала” його короткотривалий і бурхливий роман з італійською кінозіркою Джиною Лоллобриджидою). “Я не поводив себе так, як личить іменитому професору, — згадував він пізніше, — я любив вечірки і жіноче товариство. Якби мені запропонували на вибір Нобелівську премію чи красиву жінку, я вибрав би жінку”. Все ж life style “світського лева” не захопив Барнарда настільки, щоб перешкодити приділяти увагу більш серйозним справам, зокрема, організації Фонду свого імені, який займався наданням допомоги малозабезпеченим дітям в усьому світі. Закінчив свій земний шлях Крістіан Барнард 2 вересня 2001 р. у віці 78 років, і не від якоїсь серцевої недуги (що було б гіркою іронією долі), а після нападу астми.
Наразі, згідно зі статистикою, рік після пересадки живуть 90% хворих; 5 років — близько 70%, а 10 років — приблизно 50%. Ці показники вважаються непоганими, тим більше якщо врахувати, що до пересадки всі хворі були приреченими. Відчуття биття серця, нехай пересадженого, дає цим людям надію на те, що вони ще зможуть відчувати радість життя, яке, попри всі його прикрощі, є таки прекрасним. А ще дає нагоду згадати любителя “красивого життя” й донжуана, який нібито нічого особливого не зробив — просто взяв серце однієї людини й прилаштував іншій.
Просто щоб врятувати їй життя…