Колись, у 5 чи 6 класі школи, ми дуже любили, коли на зміну старшим і досвідченим вчителям, які, буду відвертий, трохи “приїдалися” своєю манерою викладання, приходили молоді практиканти з педінституту. Вони приносили з собою щось нове, свіже, проводили уроки, як нам здавалося, жвавіше й цікавіше. Та й дозволити з ними ми могли собі більше, знаючи, що вони не набагато старші за нас…

Цей шкільний спогад виринув з пам’яті нині, коли президента-представника старої системи змінив молодий і, як багатьом здається досі, обраний “по приколу” наступник. Аналогія, звісно, неповна — практиканти, відбувши в школі місяць, поверталися до свого студентського життя. Правління ж Володимира Зеленського обіцяє тривати мінімум п’ять років — якщо, звичайно, воно йому не припаде до вподоби і головне — не викличе заперечень у виборців у 2024 р.
Сам я, щиро кажучи, не був шанувальником “Кварталу”, не бачив, попри свою любов до кіно, жодної серії “Слуги народу” і не голосував за Голобородька-Зеленського у першому турі виборів. А у другому віддав свій голос не так за нього, як проти Порошенка, який вже просто набрид своєю величною позою гаранта і головнокомандувача, а головне — повною розбіжністю між словами і справами, що виявилося в органічній нездатності хоча б приборкати (куди там викорінити!) корупцію, забезпечити верховенство права etc.
Після церемонії інавгурації, на якій, як засвідчила їдка репліка спікера Парубія, багатьом “було весело”, за подальшими кроками новообраного президента спостерігав не дуже уважно, вважаючи свою місію виборця виконаною — повторюся, голосував передусім проти Порошенка, і якби на місці Зеленського у виборчому бюлетені 21 квітня фігурував, скажімо, представник якогось африканського племені в леопардовій шкурі й зі списом у руці, то, напевно, віддав би свій голос навіть за нього… Тим часом спливли три місяці правління Зе — термін, очевидно, недостатній для якихось грунтовних висновків, тому обмежуся деякими побіжними особистими враженнями, не претендуючи на всеосяжність і повноту.
Дошкульна репліка Парубія вирвалася в нього не просто так — новообраний президент одразу ж дав зрозуміти, що працювати зі старим складом парламенту не збирається, призначивши позачергові вибори. Цим самим він означив бажання відразу ж активно діяти, а не перебувати в стані нірвани після переконливої перемоги на виборах.
“Зеленський — не корупціонер!” — авторитетно заявив у студії каналу News One Леонід Кравчук. Леонід Макарович, напевно, не останній фахівець у цій делікатній сфері, тому його словам можна вірити. Мільйонер з Кривого Рогу, схоже, не вріс у корупційні схеми на найвищому рівні, й тому, за великого бажання й наявності президентської волі (повну відсутність яких виявив його попередник) може спробувати трохи позрубувати голови цій зміюці…
Так само привертають увагу його спроби (наскільки щирі й реалістичні — залишається питанням) “нарізати” кожному олігарху якусь ділянку відповідальності за стан справ в країні, з яких ті, можливо, й підсміюються…
Прохання до провідних держав продовжити й посилити санкції проти Росії одразу ж суттєво знизило ціну аргументації тих, хто пророкував, що Зеленський — прихований ставленик Москви і лише очікує, як би зручніше “лягти” під неї. Відмова від посередницьких послуг Медведчука і очікувана різка реакція “зажиттєвого” блоку й нарікання його керівників на те, що новий президент продовжує лінію колишнього засвідчують, що на надмірну “покладистість” Зеленський не страждає. У Туреччині, де в готелі транслюються російські телеканали, мені довелося подивитися політичну програму одіозного Соловйова. Хтось із представників України у відповідь на закиди росіян на адресу Зеленського сказав, що новообраний президент України робить такі кроки, які від нього очікує народ. Це було схоже на палицю, встромлену в бджолиний вулик. Гучні вигуки, саркастичні усмішки, зневажливе махання руками засвідчили, що сподівань “великоросів” новий очільник України наразі аж ніяк не виправдовує… Петру Олексійовичу на часі скреготати зубами — не дуже справджуються його прогнози про несерйозне ставлення російських “вовків” від політики до “клоуна”. Більше того — з цим “клоуном” залюбки розмовляють ті топ-політики, які ще недавно променисто усміхалися йому, Mr. Poroshenko: Макрон, Меркель, Трюдо…
Наведене мною — навіть не спроба аналізу, а радше вихоплені із загалу більш-менш показові штрихи недовгого перебування Володимира Зеленського на президентському посту. Якщо ж подивитися з позиції середньостатистичного обивателя, то якихось кардинальних змін немає. У студіях політичних програм годинами розмірковують про те, як тепер даватиме собі раду нова команда і коли в її стані з’являться перші “запроданці”. Поліція продовжує пачками затримувати п’яних водіїв. Потік бажаючих втекти з України “з кінцями” не зменшується — сусідська дівчина, яку пам’ятаю ще зовсім маленькою, розповідає, що з Італії на “неньку” не повернеться за жодних умов. Пенсія зросла… аж на 67 (!) грн…
Ловлю себе на тому, що в моєму віці пора вже позбутися отих патерналістських очікувань — ось, мовляв, прийде новий президент і все змінить. Тим більше, що вже був «урок», коли прісно пам’ятний Віктор Андрійович продемонстрував, яким великим може бути розчарування від палких сподівань. Чого ж тоді очікувати від капітана корабля, який у цій справі зовсім новачок і лише три місяці за штурвалом?