Минулий тиждень для Ольги Тутової із міста Монастириська був дуже важким — у середу поховала батька, який помер від коронавірусу, того ж дня відійшла у засвіти 97-річна бабуся її чоловіка. Похорон за похороном. А в п’ятницю жінку та двох її дітей раптово підкосила хвороба. Ольга сподівалася, що можливо вбережуться від недуги, бо в останні тижні не мали прямого контакту з батьком, але… Подружжя Тутових мешкає із трьома дітьми в райцентрі. Тато Ольги жив у селі Ковалівка, що за кілька кілометрів. Подружжя самотужки хоронило покійного. Про це «НОВА…» вже писала.
Нині Ольга з дітьми — 13-річною донькою і 14-річним сином — в інфекційному відділенні Тернопільської міської дитячої лікарні. 28 березня у них підтвердили діагноз СОVID-19. Вдома залишився чоловік із 4-річною донечкою, у якої теж виявили коронавірус, але в легкій формі.

Тернополяни приносять під бокс гостинці
— Лікарі і медсестри біля хворих — цілодобово, буквально бігають, щоб все встигнути, — каже Ольга. — Ми з дітьми — в окремому боксі. У нас не важка форма коронавірусу. Синові призначили антибіотики. Щоранку приходить лікар і ретельно оглядає нас, дає рекомендації. А далі спілкуємось через скло, а також до нас телефонують і запитують про самопочуття. Завідувач інфекційного відділення Ольга Дивоняк тримає все під контролем. У палаті є спеціальне обладнання для визначення ритму серцебиття, роботи легенів, нас навчили фіксувати показники. У палатах — ремонт, нові ліжка, тумбочки, є тепла вода. До глибини душі вразило, що небайдужі тернополяни подали нам руку допомоги у такий важкий для всіх час — приносять продукти і залишають під боксом. Одна дівчина приготувала нам навіть смажену картоплю і квашені огірки. Хотіла принести вареники, але ми переконали, що нам вистачає лікарняної їжі. Це настільки зворушливо!
Добре, що ми вчасно звернулися до лікарів. Припускали, що недуга може зачепити нас, бо знали діагноз батька. На жаль, вірус забрав його… Але якби не випадок із батьком, ми б не забили на сполох через наші симптоми. Поховавши мого тата, а згодом ще й бабусю, ми були виснажені, сплакані, не їли три дні, не спали. Прийшли з чоловіком додому після похорону, а діти кажуть: «Ми гарячі». Це був черговий удар. Діти не виходили на вулицю, не перемерзли, тому температура свідчила про одне… Це був перший симптом інфекції. Діти не кашляли, у них не було нежитю. Я зателефонувала до сімейного лікаря. У свою чергу лікар повідомила тернопільським медикам. Невдовзі до мене зателефонувала завідувач інфекційного відділення Тернопільської міської дитячої лікарні і наполягла на госпіталізації задля нашої безпеки. До обласного центру нас доправила бригада швидкої допомоги. У молодшої донечки теж виявили коронавірус, а в чоловіка — ні, наразі їм дозволи залишитися вдома, але під наглядом медиків.

Треба вірити, що Бог і лікарі нам допоможуть!
— У нас зі старшими дітьми не важка форма СОVID-19. Загальний стан такий, як під час грипу — кидає в жар, загальна слабкість, хочеться пити, — продовжує жінка. — У дітей була найвища температура 38,4°С, у мене — 37,3°С, але за два дні вдалося знизити. Я приємно вражена, наскільки медики фахово все роблять. Написала я лікарці на вайбер про розлад шлунку — відразу принесла ліки. Випила розчин — стало легше. Мого батька в Тернопільській лікарні швидкої допомоги теж рятувала компетентний медик Мар’яна Чихарівська, але, на жаль, він запізно поступив до лікарні… У ситуації з пандемією коронавірусу робота лікарів — неоціненна! Вони ризикують своїм життям задля людей. Увесь світ нині переживає шок через коронавірус. Заразитися може будь-хто і будь-де. Що я би порадила краянам? Як тільки з’являються перші симптоми, не легковажити — повідомляти лікарям. Не потрібно панікувати, бо стрес лише послаблює імунітет. Варто дотримуватися правил карантину, без потреби не виходити з оселі. Сприймати світ позитивно, не дивитися увесь день новини. Навіть якщо у когось виявлять коронавірус, то це ще не вирок. Не треба боятися! Маємо підтримувати одні одних. Моя сусідка в Монастириськах — сімейний лікар — теж заразилася коронавірусом. Але вона настільки оптимістка! Після похорону батька у телефонній розмові я вилила їй душу, сказала, що життя зупинилося, а вона як трусанула мене (усміхається, — авт.). Перше, що порадила, — винести сміття. Взялася я прибирати і винесла три відра непотребу. Відволікла себе! Головне — це внутрішній стан. Переживши шок через смерть батька, я з’їдала себе, ходила ледь жива… Думала, можливо, щось можна було змінити, якось запобігти страшному, але сусідка-медик привела мене до тями. Хоч вона лежить нині хвора, а у неї телефон не змовкає. Відповідає кожному! У когось дере в горі, у когось пітніють долоні, у когось розболілася голова — перепитують, чи це раптом не симптоми коронавірусу. Люди налякані, панікують, їм потрібна моральна підтримка. «Все буде добре!» — кажу собі, хоч у мене — коронавірус. Не можна себе відразу хоронити. Треба вірити, що Бог і лікарі нам допоможуть!