— Я, тільки завершивши вишивати портрет мами, відразу ж запланував взятися за таку ж вишивку і для  батька, — розповідає учасник АТО з Кременця Іван Білосевич. — Скільки себе пам’ятаю, завжди відчував любов та підтримку батьків, тому й щасливий зробити для них щось приємне і пам’ятне…

Рік тому «НОВА…» писала про чоловіка та його унікальну творчість: повернувшись з війни, доцент кафедри теорії і методики трудового навчання та технологій Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка Іван Білосевич… вишив портрет мами.  Причому — неймовірної складності, аж із шістдесятьма відтінками кольорів!

— Оскільки це було своєрідним творчим дебютом (попри те, що мені рукоділля не чуже, і вдома багато меблів моєї ручної роботи, проте мистецтво вишивки освоював фактично «з нуля»), —  каже пан Іван, — та й роботу та інші обов’язки ніхто не відміняв, вишивання розтяглося майже на рік. Минулої весни  завершив роботу. Портрет тата вишивав також рік (встиг завершити якраз до його дня народження у березні) — і,  знову ж таки, основну частину роботи виконував на полігоні…  Річ у тім, що три місяці тому я підписав контракт на військову службу і нині перебуваю у військовій частині в Дубно.

Розмір полотна — 29 на 37 сантиметрів, портрет непростий, також має 60 відтінків, проте за рахунок того, що я вже дещо «набив руку», робота просувалася швидше…

Дехто із армійських побратимів з мене по-доброму, бувало, піджартовував за вишиття, — сміється чоловік, — бо ж збоку виглядало і справді доволі незвично: уявіть собі, ходять хлопці, усі такі «осмалені в боях вояки», і тут — я з вишиттям, майже за класиком: «Рученьки терпнуть, злипаються віченьки…» (Сміється, — авт.) От тільки  вишиття цілком може бути своєрідною арт-терапією, я переконався у цьому на власному досвіді… Знаєте, як кажуть: важливо не тільки прийти додому з війни, а й повернутися з неї. У житті кожного з нас, хто став учасником війни тією чи іншою мірою, відбувся суттєвий злам свідомості, з яким нам усім доводиться вчитися жити. І нині, будучи головою Кременецької Спілки учасників АТО, роблю те ж саме — показую побратимам, як жити, коли «небо перевернулося»…