“Справжні художники не прагнуть визнання. Істинне призначення художника розкривається тоді, коли він працює не заради грошей, імені, звання, а коли прагне створити щось красиве. У картині повинна бути душа, вона має нести великий духовний заряд, говорити про те, що важко висловити словами. Краще від Бога ніхто нічого не створить… Коли кажуть, що митець, художник щось там намалював, то це не зовсім так, як на мене. То не він. Художник не малює, і пензель не малює, то Господь малює його руками. Я переконаний, що це не я малюю, я тільки відтворюю волю Господню, адже я — пензель у Божих руках”, — скромно зазначає Богдан Ткачик.

Глибокий, високодуховний, з власною мовою і стилем, і особливим, Богом даним, баченням світу. Усе це — не реверанси митцеві з нагоди його свята. Причому свята неабиякого — потрійного! 65-річний ювілей, ювілейна авторська виставка в Українському домі “Перемога”, а також присвоєння Богдану Ткачику звання “Народний художник України”.

 «Народжений у Львові,  виношений у Тернополі»

“Народжений у Львові, а виношений у Тернополі, у його мистецькому лоні”, — так жартує про себе пан Богдан. Каже, донині пам’ятає той день, коли їхав до Києва вчитися “на художника” — із дерев’яним куферком, у білих, замальованих крейдою взувачках, в яких усі ходили у бідні повоєнні роки… “Відколи мені виповнилося дванадцять і мама завезла мене до Києва в художню школу, з того часу я себе не уявляю без олівця та пензля в руці. Вже 53 роки малюю безперервно. Весь цей час я удосконалював свою майстерність, а думки мої і моя філософія не змінилися”, — розповідає митець. Зізнається: його творчість зросла зі слова. Поетичного. Воно надихає і додає сили.  Може тому дехто із мистецтвознавців називає картини Ткачика новелами на полотні, в котрих багато світла і спогадів, думки і вдумливості, любові і знань. Ось назви лише кількох його робіт — “Лесь Курбас і його “Березіль”, “Михайло Бойчук”, “Князь Василько”, “Соломія”. Розказати українські сюжети на полотні — непросто, а він уміє…   Одна з онук художника так пише про картини свого дідуся: “На його картинах багато сонця, тут усе йому підкоряється: і полотно, і палітра, і пензлі. Сонце присутнє у найрізноманітніших формах і кольорах, воно настільки живе, що, здається, з картини віє теплом і пахне розігрітим літнім днем”.

«На риштуванні відчуваю себе пташкою…»

Мистецька жилка таки передається у спадок — три донечки Ткачиків, котрі  виростали у надзвичайному мистецькому середовищі (дружина пана Богдана Ганна Ткачик — талановита та самобутня художниця), реалізували себе у пісні, у слові і в малюванні…

А він сам зізнається: “Постійно хочу малювати. Як не малюю, то мені здається, що нічого не роблю, тільки мучуся… Я завжди тяжів до монументальної техніки — хотілося в церквах малювати, у кінотеатрах, лялькових театрах… Власне, цим і займаюся усе життя. Найголовніше у творчості — бути вільним, бути самим собою. Коли сиджу на риштуванні, то мені там так добре, я себе пташкою відчуваю! До речі, є такі птахи — ткачики…”

Богдан Ткачик народився 12 серпня 1951 р. у Самборі на Львівщині. Навчався в Київській республіканській середній художній школі ім. Т. Шевченка (1963-1970 рр.)
і на відділенні монументального розпису Львівського училища прикладного мистецтва (1970-1971 рр.). Із 1973-го працює в Тернополі. Відомий на Тернопіллі громадський і культурний діяч, був депутатом обласної ради (1990-1994 рр.). Тривалий час очолював обласну Спілку художників, успішно працює у галузі монументального та станкового малярства. Залишив вагомий слід і в монументальних розписах, створивши роботи “Троянди і виноград”, що прикрашають санаторій “Збруч” у Гусятині, “Вікно до знань” — у Тернопільській центральній міській бібліотеці, “Історія медицини” — для Тернопільської міської лікарні № 2. Художник також виконав стінопис церкви Воздвиження Чесного Хреста в Тернополі. Є частим учасником виїзних пленерів у Карпатах, залюбки віддає свої твори задля порятунку воїнів АТО. Він – автор концепції розпису капличок Героям Небесної Сотні у Зарваниці та на Лисоні – полеглим 100 років тому Українським січовим стрільцям.

Твори Богдана Ткачика зберігаються в багатьох музеях і приватних збірках у США, Великобританії, Австралії, Італії, Болгарії, Словаччині, Польщі. Творчість митця відзначена Тернопільською обласною мистецькою премією ім. М. Бойчука, орденом “За мужність” III ступеня (2009), у 2015 році — премією імені Братів Богдана і Левка Лепких. Його творче кредо сконденсовано у словах: “Дорога з дитинства — дорога до себе”.