“Справжні художники не прагнуть визнання. Істинне призначення художника розкривається тоді, коли він працює не заради грошей, імені, звання, а коли прагне створити щось красиве. У картині повинна бути душа, вона має нести великий духовний заряд, говорити про те, що важко висловити словами. Краще від Бога ніхто нічого не створить… Коли кажуть, що митець, художник щось там намалював, то це не зовсім так, як на мене. То не він. Художник не малює, і пензель не малює, то Господь малює його руками. Я переконаний, що це не я малюю, я тільки відтворюю волю Господню, адже я — пензель у Божих руках”, — скромно зазначає Богдан Ткачик. Глибокий, високодуховний, з власною мовою і стилем, особливим, Богом даним, баченням світу. Усе це — не реверанси митцеві з нагоди його свята. Причому свята неабиякого — 70-річного ювілею!

Ювілейних виставок – аж дві!
12 серпня 2021 року свій поважний ювілей відсвяткував тернопільський митець і громадський діяч, народний художник України Богдан Ткачик.
З нагоди ювілею – показ своїх найкращих робіт, причому виставок Майстра у Тернополі аж дві! 71 картина у тернопільській «Арт-галереї» Спілки художників України та 51 – в обласному художньому музеї. «Для цієї експозиції обрав роботи різних періодів життя. Одні були створені ще 50 років тому, а інші написав зовсім недавно,– поділився Богдан Ткачик. – На 70 років – 70 творів, і 71 – це мій автопортрет, але це навіть не десята частина усього мого творчого доробку.»
Відвідав «Арт-галерею» та привітав художника з поважним ювілеєм і відкриттям виставки міський голова Тернополя Сергій Надал.
«Богдан Ткачик – геній, який поєднує в собі одразу кілька іпостасей: він успішний художник, духовний провідник та великий патріот своєї країни, адже за його сприяння та участі в Україні відбулося створення осередку Народного Руху. Митець розписав понад 20 храмів, створив понад 500 іконописів, – відзначив Сергій Надал. – Богдан Ткачик є однією із визначних і знакових постатей для нашого міста, а його твори відомі не лише на Тернопільщині, а у всій Україні. Від імені усіх тернополян дякую автору за його роботи, адже вони покликані бачити добро. Хочемо, щоб наше молоде покоління, наші прийдешні митці, художники та звичайні діти вчились творити добро на прикладі цих робіт. Шановному ювілярові бажаю міцного здоров’я, добра, натхнення до творчості, добробуту і многая літ».
«Народжений у Львові, виношений у Тернополі»
“Народжений у Львові, а виношений у Тернополі, у його мистецькому лоні”, — так жартує про себе пан Богдан. Каже, донині пам’ятає той день, коли їхав до Києва вчитися “на художника” — із дерев’яним куферком, у білих, замальованих крейдою взувачках, в яких усі ходили у бідні повоєнні роки… “Відколи мені виповнилося дванадцять і мама завезла мене до Києва в художню школу, з того часу я себе не уявляю без олівця та пензля в руці. Вже 58 років малюю безперервно. Весь цей час я удосконалював свою майстерність, а думки мої і моя філософія не змінилися”, — розповідає митець. Зізнається: його творчість зросла з поетичного слова. Воно надихає і додає сили. Може, тому дехто із мистецтвознавців називає картини Богдана Ткачика новелами на полотні, в котрих багато світла і спогадів, думки і вдумливості, любові і знань. Ось назви лише кількох його робіт — “Лесь Курбас і його “Березіль”, “Михайло Бойчук”, “Князь Василько”, “Соломія”. «Дякую Богу, що мав можливість своєю творчістю доторкнутися до великих постатей моїх земляків. Генії, які змінювали світ до кращого в мистецтві, науці, духовності. Це надзвичайна енергетика великих особистостей. Дуже хочу, щоб культурні і освічені земляки надихали нашу молодь», – зазначає сам художник. Розказати українські сюжети на полотні — непросто, а він уміє… Одна з онук художника так пише про роботи свого дідуся: “На його картинах багато сонця, тут усе йому підкоряється: і полотно, і палітра, і пензлі. Сонце присутнє у найрізноманітніших формах і кольорах, воно настільки живе, що, здається, з картини віє теплом і пахне розігрітим літнім днем”.
«На риштуванні відчуваю себе пташкою…»
Мистецька жилка таки передається у спадок — три донечки Ткачиків, котрі виростали у надзвичайному мистецькому середовищі (дружина пана Богдана Ганна Ткачик — талановита та самобутня художниця), реалізували себе у пісні, у слові і в малюванні… А він сам зізнається: “Постійно хочу малювати. Як не малюю, то мені здається, що нічого не роблю, тільки мучуся… Я завжди тяжів до монументальної техніки — хотілося в церквах малювати, у кінотеатрах, лялькових театрах… Власне, цим і займаюся усе життя. (Богдан Ткачик розписав більше 20 церков на Тернопільщині і в Україні, – авт.) Найголовніше у творчості — бути вільним, бути самим собою. Коли сиджу на риштуванні, то мені там так добре, я себе пташкою відчуваю! До речі, є такі птахи — ткачики…”