Світовий спорт нині зазнає просто колосальних збитків. Відтерміновані всі спортивні події, включаючи наймасштабніші на кшталт футбольного Євро чи Олімпіади. Та й взагалі, якщо чуєш нині з телевізора бадьорий голос коментатора і чаруючі слова «пряма трансляція», то він або таки записаний в кількамісячному минулому, або мова йде про чемпіонат Білорусі, який, схоже, Бацька використовує як пропагандистський крок — мовляв, у нас все добре.

Чи виправданий цей, знову використаємо риторику Бацьки, «психоз»? 100 років тому світ уже відвідувала смертельна пневмонія, названа «іспанським грипом». Тоді до неї поставилися легковажно. До чого це призвело у спорті? Ну, по-перше, професійний спорт не був тоді настільки поширений, як нині. По-друге, світ тоді переживав світову війну, тож спогадів про спортивні події збереглося не так багато. Однак вони є, і нині ми пригадаємо, що відбувалося у фінальній серії тодішнього хокейного Кубка Стенлі.

Особливість — половина загиблих від 20 до 40 років

Отож, на початку 1919 року «іспанський грип» практично цілковито опанував світ. За різними даними, вірус забрав життя до 50 млн. осіб по всьому світу. Приблизна кількість хворих по світу — 500 млн. людей (чверть тодішнього населення Землі), включаючи людей на віддалених островах в Океанії і Арктиці. Особливістю пандемії стало те, що до 50% загиблих склали люди у віці від 20 до 40 років.

Того року до фіналу Кубка Стенлі вийшов чемпіон НХЛ «Монреаль Канадієнс» і команда, що стала переможцем хокейної асоціації тихоокеанського узбережжя — «Сіетл Метрополітанс». Господарем у тій серії був «Сіетл», який закінчив регулярний чемпіонат своєї ліги на другому місці, але виграв у плей-офф у «Ванкувера», а «Монреаль», у свою чергу, обіграв «Оттаву».

Головна зірка «Метрополітанс» нападник Берні Морріс незадовго до фіналу загримів до в’язниці за ухилення від служби в армії, де просидів до 1920 року — цілком можливо, що це врятувало йому життя і здоров’я. «Іспанка» була гіршою за в’язницю.

Нічийна серія

Утім, і без Морріса «Сіетл» виглядав у тій парі фаворитом. У першому матчі західна команда здобула переконливу перемогу з рахунком 7:0. Та через три дні «канадці» зрівняли рахунок у серії, вигравши 4:2.

Потім знову був розгром від «Сіетла» — 7:2, а ось четвертий матч завершився дивовижною нічиєю — 0:0.

За тодішніми правилами призначили перегравання і хокеїсти «Метрополітанс» вели з рахунком 3:0, але потім «Сіетл» втомився і був абсолютно вимотаний. До кінця матчу на лавці запасних цього колективу залишився тільки один запасний, а в овертаймі «Монреаль» дотиснув суперника і зрівняв рахунок у серії.

Смерть зірки

Те, що з гравцями «Сіетла» не все гаразд, було зрозуміло ще за ходом цього перегравання. Зокрема, кращий снайпер «Метрополітанс» Френк Фойстон (9 з 19 голів команди) просто не міг рухатися, сидячи на лавці запасних. Деякі хокеїсти самі дісталися до лікарні, а декого довелося відносити додому на руках.

Шоста, вирішальна гра серії, повинна була відбутися 1 квітня 1919 року, але спалах грипу її унеможливив. Кілька гравців обох команд серйозно захворіли. Матч скасували за п’ять годин до стартового вкидання. Гравці «Канадієнс» Джо Холл, Джек Макдональд, Ньюс Лалонд, Білл Кутюр, Луї Берлінкетт і тренер Джордж Кеннеді були госпіталізовані з температурою від 38 до 40 градусів. У «Сіетла» та ж доля спіткала наставника Пітера Малдуна, а також гравців Роя Ріки і Муза Мюррея.

Через чотири дні в госпіталі помер Джо Холл — триразовий володар Кубка Стенлі і батько трьох дітей. Тренер «Канадієнс» Джордж Кеннеді начебто видужав, але через деякий час після того, як був виписаний з лікарні, його стан погіршився і через два дні він помер. Тренер «Метрополітанс» Малдун помер через 10 років від серцевого нападу, але лікарі визнали, що та інфекція сильно послабила його серце.

«Холл був зіркою першої величини. Він чудово грав, коли багато хто з його суперників по тій серії були ще немовлятами. Він був одним з кращих захисників у світі», — написала тоді про смерть гравця Seattle Post-Intelligencer.

Фатальна легковажність

Тоді до ймовірної загрози судді та організатори фіналу поставилися дуже легковажно. Вже в овертаймі четвертого, нічийного матчу, кілька гравців падали прямо на льоду і не могли рухатися. А наприкінці п’ятої гри кілька хокеїстів не могли навіть говорити. Коли арбітри зрозуміли, що у гравців смертельний вірус, було вже пізно.

«Багатьох доставили до лікарні. 2 квітня цілком ослаблений Холл помер. Лалонд і Ріки ледве вижили», — написав у своїй книзі «Імперія льоду» відомий північноамериканський журналіст Крейг Боулсбі.

До того моменту від «іспанки» в усьому світі померло вже понад 10 млн. осіб, але до осені 1918 року чомусь вважалося, що найгірше вже позаду. Населення сходило з розуму від війни і божевілля, і хокей був справжньою віддушиною для багатьох, хоча глядачі розуміли небезпеку відвідин матчів.

У підсумку Кубок Стенлі так і не був розіграний. У 2005 році чашу не вручили вдруге — того разу через грошові суперечки і локаут. У 2020-ому це станеться втретє…