Наприкінці 1980-их радянський спорт відчув «дух свободи» і сотні спортсменів, переважно ігрових видів, попрямували, як тоді казали, «за довгим рублем», а точніше, доларом, у закордонні чемпіонати. Причому «прижилися» там і показували звичний рівень гри лише одиниці. Одурілі від західного стилю життя атлети або швидко спивалися, або без суцільного тренерського контролю, який був притаманний радянському спорту, втрачали у майстерності і з’їжджали в результатах.

У цьому контексті пригадується європейська кар’єра видатного форварда київського «Динамо» і збірної СРСР Ігоря Бєланова. У 1989-ому його продали до менхенгладбахської «Боруссії» за два мільйони марок. На той час — величезна сума, яку здатні були заплатити за супергравця. Та статус Бєланова саме таким і був — володар «Золотого м’яча’1986», основний забивний форвард володаря Кубка кубків’86 і півфіналіста Кубка чемпіонів’87 київського «Динамо» та срібного призера Євро’88 збірної СРСР. Партнерами Ігоря були видатні плеймейкери свого часу Еффенберг і Баслер. Однак доля його в Німеччині не склалася. Вже за рік Бєланова продали боротися за місце в другій бундеслізі в складі «Айнтрахта» із Браушвейга. У Німеччині вважають, що багато в чому винна у тому «засланні» крадіжка, що сталася в перші місяці його перебування в «Боруссії». Сам Бєланов стверджує, що винні в злочині друзі його дружини, а потім преса роздула величезний скандал. Однак у 2015 році знамените німецьке видання Kicker назвало перехід Бєланова до «Боруссії» одним з гірших за історію бундесліги. «Що залишилося в пам’яті від Бєланова? Він був спійманий на магазинній крадіжці разом зі своєю дружиною», — написало видання.

І крадіжки радянських спортсменів, на жаль, були далеко не одиничним випадком ще до падіння «залізної завіси». Ще у 1981-ому знаменитий радянський хокеїст Володимир Петров мав проблеми з поліцією у шведському Гетеборзі, втікав від стражів порядку на спорткарі, але кар’єра Петрова завершувалася і справу зам’яли.

Та у грудні 1983-го стався взагалі жахливий для радянської пропаганди трафунок. Хокейна збірна Союзу готувалася до Олімпіади і з’їздила на два товариські матчі до Швеції.

До Москви команда Тихонова поверталася з двома великими перемогами (5:1 і 8:3), але без 23-річного В’ячеслава Бикова, одного з кращих нападаючих ЦСКА і всієї шостої частини суші. У Стокгольмі його затримала поліція.

15 грудня 1983 року агентство новин The Associated Press «бомбануло» заголовком «Радянський хокеїст спійманий і заарештований за крадіжку». Охоронець зупинив Бикова біля дверей магазину з дитячими та жіночими речами на суму 110 доларів. Гравець пояснював поліцейським, що хотів заплатити за все біля головного виходу з супермаркету, але під час обшуку при собі у нього було лише 12 крон (півтора долара). За словами працівників магазину, Биков упевнено прямував до таблички EXIT у протилежний від каси бік, і це стало причиною для їх занепокоєння. Два наступні дні хокеїст провів у поліцейському відділку.

«Майбутнє Бикова в національній команді зараз виглядає дуже похмуро, повідомляють нам джерела з хокейної федерації СРСР. Швидше за все його чекає серйозне дисциплінарне покарання після повернення в Союз. Це один із найбільш багатообіцяючих гравців СРСР», — говорилося в матеріалі кореспондента агентства.

Бикова справді у подальшому чекала суперкар’єра — дві золоті олімпійські медалі, п’ятиразовий чемпіон світу і т.д. Однак тоді він був початківцем і відразу «вляпався» в гучний скандал.  При дачі показань Биков сказав, що є професійним спортсменом і заробляє на життя грою в хокей, публічно зізнався в тому, у чому підозрювали радянських спортсменів — аматорів у збірній СРСР не було. Биков також озвучив свою зарплату — чотири тисячі рублів на рік або п’ять тисяч доларів за офіційним курсом на 1983 рік.

Це трапилося за кілька місяців перед Олімпіадою і викликало обурення американців, яким не дозволяли заявити на турнір навіть гравців, які мали контракти в НХЛ, але виступали за фарм-клуби. «Це безумство. У нас в команді хлопець з Чикаго — Ед Олчик. Він ще не може купити випивку в магазині, а коли йому було п’ять років, Владислав Третяк виграв своє перше золото на Олімпіаді. Ігри в Сараєво’84 будуть для Третяка четвертими. І ви називаєте його «любителем»? — дивувався Лу Вайра, який тренував збірну США.

Але всі ці скандали проходили повз вуха і очі вболівальників з Радянського Союзу. Віктор Тихонов не повідомив, чому один з лідерів збірної пропустив турнір у Москві, хоча і відзначав проблеми зі складом, а в тижневику «Футбол-Хокей» прізвище Бикова надовго зникло. Нібито через високу конкуренцію Биков був заявлений 13-им нападаючим у товариських матчах перед Олімпіадою, а потім не поїхав до Сараєва. Биков завершив чемпіонат СРСР з ЦСКА і забив 22 голи, але на Кубок Канади, який відбувся у вересні, теж не потрапив. У довідниках за підсумками сезону його прізвище опустили з топ-15 кращих бомбардирів…

Він не грав в офіційних матчах за збірну СРСР до грудня 1984 року. Через чотири роки нападник завоює першу з двох олімпійських золотих медалей, і в тому ж 1988-ому колегії Держкомспорту доведеться розгрібати ще десять випадків шопліфтінгу за участю радянських хокеїстів.

Сергій Гомоляко на молодіжному чемпіонаті світу в Анкориджі хотів вкрасти з магазину пару рукавичок, а Сергій Сорокін «з будуна» намагався винести з готельного магазину сорочку. Андрій Зуєв з другої збірної СРСР втік від поліції з неоплаченим рушником, але був затриманий в готелі. Олександр Барков і Олексій Чистяков не хотіли платити за відеокасети в німецькому Штутгарті, а гравці свердловського «Променя» Лук’янов і Деменьшин намагалися поцупити спортивні труси у Франкфурті-на-Майні. Кожному дали по півтора року дискваліфікації у всіх змаганнях.

Союз проіснував ще два з половиною роки.