У давні-давні часи Господь зліпив десять Адамiв. Один з них орав землю, інший пас овець, третій – ловив рибу… Через деякий час прийшли вони до Отця свого з проханням:
– Все є, але чогось не вистачає. Нудно нам.
Господь дав їм тісто і мовив:
– Нехай кожен зліпить за своєю подобою жінку, кому яка подобається: повна, худа, висока, маленька… А я вдихну в них життя.
Після цього Господь виніс на блюдечку цукор і сказав:
– Тут десять шматочків. Нехай кожен візьме по одному і дасть своїй жінці, щоб життя з нею було солодким.
Всі так і зробили.
Та потім розгнівався Господь:
– Серед вас є шахрай, бо на блюдечку було одинадцять шматків цукру. Хто взяв два шматки?
Всі мовчали.
Господь забрав у них дружин, перемішав їх, а потім роздав, кому яка попалася.
З того часу дев’ять чоловіків з десяти думають, що чужа дружина солодша… Тому що вона з’їла зайвий шматок цукру.
І тільки один з Адамів переконаний, що та жінка, яка з ним – єдина і неповторна, а всі інші однакові, бо зайв , а всі інші однакові, бо зайвий шматок цукру з’їв він сам…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: притча
