Осінні дні в цій частині області завжди прекрасні. Бучацькі краєвиди можуть заступити своєю гармонійною довершеністю найкращі світлини NationalGeographic чи інших мистецьких порталів.

Любить Євген Тадеушович Голембевський у таку пору року в своїй садибі порядкувати. Посеред бездоріжжя та безгрошів’я тамтешніх сіл, які підтримуються лише заробітчанством когось з родини, він у селі Порохова спорудив власноруч острівець свого затишку. Душевного, думалося донедавна. Острівець витесаної, вичищеної, викоханої руками та бажанням чоловіка господарки, яка тепер не гріє серця… Отак і залишився на тому острівці самотнім. Осінь допомагає йому пригадати правдиві слова: «Якщо ми всі самотні, то в самотності ми всі разом».

Дивна штука – доля. Погралася вона з Євгеном Тадеушовичем ще від молоду. Народився на чеченській землі, в місті Гудермес, хоча нашого, слов’янського коріння. Не дуже любить розповідати про свої молоді роки, бо різного було. Коли сім’єю втікали двадцять років тому від тамтешньої чеченської війни, добрели стежкою життя до Бучацького краю і тут з дружиною та дітьми осіли. Відтоді, навчаючись на цій землі новим традиціям, став справжнім патріотом, освоїв мову, навчився господарювати, як справжній українець. Відтоді й любить осінь – різнобарвну, пістряву й вишукану красу довколишніх краєвидів. Відтоді любить осінь і в квітах, яких насаджено навкруг хати чимало. Але тепер сумно зітхає: «Тоді мав для кого робити…»

Завжди, коли бував у райцентрі, купляв на ринку різні квіти. Востаннє придбав їх  кольору ранньої осені і зайшов у Бучацьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування — порадувати цією красою працівників служби, яка допомагає йому не лише пережити інвалідність, а й просто поспілкуватися.  А це часто буває не менш значимо і потрібно, як, скажімо, ті ж соціальні виплати за інвалідністю. Вже багато років Євген Тадеушович приходить у відділення раз на тиждень, щоб розповісти про свої справи, заїжджають працівники Фонду і до оселі чоловіка, аби пересвідчитись, що в того все гаразд, бо залишився одиноким, хоч має сім’ю, дорослих одружених дітей та колишню дружину в Італії.

Коли дожив до віку Христа, сталася з Євгеном Тадеушовичем біда. Працював тоді в сільськогосподарському підприємстві,  на токарному верстаті. Зникла в мережі напруга, верстат вимкнувся, а коли знову з’явилася, чоловік недодивився, і йому рукав затягло – аж перекинуло всього через агрегат. Як наслідок нещасного випадку – важкий консолідований перелом кісток лівого передпліччя. Відтоді став особою з інвалідністю ІІІ групи довічно, та ніколи не сидів, склавши руки.

Заробітчанство, окрім грошей, не приносить в долі українців нічого хорошого. А як без того тяжкого заробітку в заможніших державах протягнеш? Сім’ї роками розділені, чоловік і дружина мешкають за тисячі кілометрів одне від одного і все це завершується часто розлученнями, поруйнованими родинами. Так сталося і в житті ЄвгенаТадеушовича. Хоча він і має інвалідність, та завжди старався всьому дати лад, зробити власноруч і це робить його в селі виокремленим, іншим. Дружина десяток років заробляла в Італії, там і знайшла іншого чоловіка. Надсилала гроші — і діти тягнули за нею.

Тому коли представники управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області Наталія Найчук та Юрій Весоловський добралися розбитими дорогами до оселі чоловіка, він вітав їх, як родину.

Постійно зустрічаючись з людьми із обмеженими можливостями за місцем проживання,  начальник управління виконавчої дирекції Фонду  в області Федір Бортняк завжди наголошує своїм колегам,  що  допомоги ці люди потребують цілорічно,  їхні будні устократ важчі, ніж у будь-кого зі здорових людей. Приємно, що працівники Фонду не ставляться до роботи з потерпілими на виробництві, застрахованими особами лише як до виконання своїх посадових обов’язків, а роблять усе можливе, аби хоч трохи полегшити життя соціально незахищених осіб, і жодне зі звернень не залишається без відповіді та відповідного реагування. За два останніх місяці 22 особи побували на особистому прийомі керівництва структури.

Людяність та небайдужість – саме такі кадрові вимоги до тих працівників, які безпосередньо спілкуються з підопічними Фонду. Під час організації спартакіади серед потерпілих на виробництві «Сила духу», яку проводили п’ять років поспіль, робили все для того, аби і спортсмени, і вболівальники отримали масу позитивних емоцій від спортивного свята, відчуття командного духу, а головне – від причетності до громадських заходів. Євген Тадеушович пробував свої сили три роки поспіль у відбіркових змаганнях  з бомбаскету, навіть розповідав на телеканалі TV-4 під час спартакіади про те, що хоча й не зайняв призових місць, проте ці змагання — особлива віддушина для людей, можливість спілкування та власної реалізації.

Фонд соціального страхування проводить Євгену Тадеушовичу не лише страхові виплати, а й оплачує послуги з медико-соціальної реабілітації, надає путівки для санаторно-курортного лікування, планує забезпечити спеціальним ортопедичним взуттям.  До речі, за вісім місяців цього року структури виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Тернопільській області оплатили потерпілим на виробництві 35 путівок та застрахованим особам — 150 путівок на відновне лікування в реабілітаційних закладах на загальну суму 2,4 млн. грн. Ці кошти допоможуть людям, у яких через травми на виробництві чи після важких перенесених захворювань виникли серйозні проблеми зі здоров’ям, поліпшити свій стан, адже кажуть, що здоров’я дорожче за гроші, і щороку все дорожче та дорожче…

Головне життєве благо – бути здоровим. Це Євген Тадеушович уже давно усвідомив, та не менш важливо – бути потрібним собі та  комусь. Якось змайстрував сусідській дитині, яка має вади здоров’я, трицикл з підручних засобів, щоб хлопець мав розраду та забавку. Допомагають сусіди і Євгену Тадеушовичу, бо  не всьому тепер може дати раду, особливо з городом. Людина відчуває сенс і мету свого власного життя лише коли розуміє, що потрібна іншим. Підтримка не просто допомагає пережити важкі часи, а й допомагає жити.

Кажуть, якщо вам холодно, просто поводьтеся тепліше… Тоді зникнуть острівці самотності посеред моря людей, тоді обмежені фізичні можливості перестануть бути стіною, яка затуляє світ у вікні.