Вона перемогла рак, не збавляючи професійних обертів, більше того – роблячи надможливе. Минулого тижня на запрошення ГО «Персоналіті» до Тернополя завітала Яніна Соколова — телеведуча, журналістка, акторка, переможниця рейтингу Топ-100 кращих блогерів країни, засновниця проєкту антипропаганди «Вечір», який дивляться
20 млн. людей по всьому світу, володарка двох «срібних кнопок» YouTube за власні інтернетплатформи.
“Я вперше в Тернополі і нині розкажу вам про речі, які я нікому не розповідала, навіть в інтерв’ю — тому що зазвичай це мало цікавить журналістів, їм подавай щось «смажене», — зазначила сама Яніна. І вона розповіла! За понад три години надзвичайно цікавої та змістовної зустрічі Яніна Соколова розповіла тернополянам, зокрема, про…

Про дитинство у Запоріжжі і любов до Ірини Білик

— Я народилася у Запоріжжі. Це місто, з яким у нас не склалося подальшого життя, тому що ми дуже різні, тому що я обрала професію, яку було неможливо реалізувати там. Але це місто — дуже чесне і сильне за енергетикою. Воно навчило мене боротися,
що б не сталося. У мене там стільки всього відбулося  — починаючи від бійок у дворі і закінчуючи великою кількістю гуртків, які насичували моє життя поза гімназією.  Мама, яка виховувала мене сама,  навантажувала мене так, що не було коли угору глянути. Нині я за усе це надзвичайно їй вдячна.

Я в школі не була активісткою, відмінницею, першою красунею… Я була дівчинкою з прищиками і поганою формою брів, гидким каченям, на яке ніхто ніколи не звертав уваги… Але мене це не муляло, бо я реалізовувала всю свою енергетику на інші справи.  Запоріжжя було повністю русифіковане і  «просочене» любов’ю до «величного», а все «величне» було російським… Я «самоукраїнізувалася» завдяки книгам і музиці — а ще завдяки популярній тоді «Території А», яка відкрила для мене «Другу ріку», «Аква Віту», Ірину Білик…   Я вирізала з журналу її фотографію, вклеювала десь на почесне місце у кімнаті, а якось усю ніч проплакала, бо хотіла піти на її концерт, а грошей на квиток не було. Ми з мамою жили дуже бідно — батька нема, мама на державній роботі і зарплатні, я ходила на купу гуртків, за які треба було платити, і концерт був за межами нашого бюджету… А знаєте, що цікаво? Що нині ми з Іриною Білик живемо по сусідству: вона на 5-ому поверсі, а я над нею на 6-ому. Коли ми з нею п’ять років тому зустрілися у ліфті, я розповіла їй, як мріяла потрапити на її концерт, і у неї на очах виступили сльози… Вона була однією з тих, хто своєю, тоді ще українською музикою, вклав у мене проукраїнськість. Не знаю, що з нею зараз сталося, що вона почала співати російською. Треба, мабуть, спуститися на поверх нижче, попити з нею чаю… (Сміється, — авт.) А «добив» мою самоукраїнізацію мій чоловік — і я йому дуже вдячна за це. Я мала усе це «на підкірці», йому просто треба було дати проявитися…

Про сім’ю і чоловіка

 — Один американський журналіст, який стежить за моїми соцмережами,  почувши, що я в розмові згадую про чоловіка, страшенно здивувався: «О, Яніно, то у тебе є чоловік?». Так, у мене є чоловік! (Сміється, — авт.)  Він — доволі спокійна і виважена людина, іноді його лякає моя непередбачуваність, але, думаю, що ця ж риса його і захоплює в мені. Що про нього розказати? Володя (у 2010 році Яніна Соколова одружилася з банкіром Володимиром Литвином, подружжя виховує  двох синів — Миколу і Мирона, — авт.) родом з Львівщини, з містечка Новояворівськ. Надзвичайно розумний, глибокий та освічений — він, виходець із маленького містечка, з простої родини, закінчив, вигравши грант на навчання, Гарвардський університет, London Business school, перед цим закінчив Києво-Могилянську академію. Нині працює в Ощадбанку, займається зовнішніми запозиченнями. Коли хтось «малює», що у мене чоловік банкір і я їжджу на «Мазератті», то це брехня. Ми позичали на весілля «Мазератті» у Володиного старого друга, ще з університету, от і все… До речі, у нас із чоловіком навіть бюджет роздільний – тобто, кожен заробляє на себе, але якісь глобальні покупки ми робимо разом. Я ніколи у нього нічого не прошу — це дуже класно і зручно, коли ти не залежиш фінансово від чоловіка, тоді вас тримає разом зовсім інше, а не фінанси. Ми обоє дуже самодостатні. Володя доволі правдивий і не боїться критикувати те, що я роблю. Більше того, моїм рідним цікавіше, чи я купила список продуктів, який вони мені відправили на вайбер, аніж те, що зі мною сьогодні відбулося. Коли діти були маленькі і моя мама сиділа з ними — бо я працювала, в декреті не сиділа, то я їй дзвонила і казала: «Мам, я сьогодні та-а-аке інтерв’ю записала  — з Кравчуком, про ядерну зброю розпитала», а мама мені починає  розповідати про вміст Миколиного підгузника… (Сміється, — авт.) Так я зрозуміла, що краще з нею говорити суто «по дєлу». Я знаю, що вона мною пишається, але такого, щоб мені удома щодня казали: «ти зможеш», у нас немає —  ми розрізняємо родинне життя і телевізійне.

 Про рак і контрастне життя

— Чому тема «Ти зможеш» нині надзвичайно актуальна? Тому що  багато з нас, незважаючи на рід занять і професію, живе не тим життям, яким хоче. Тим часом тільки ми в цьому житті вирішуємо, ким нам бути, з ким нам бути  і що нам робити. Не забувайте, що все залежить від вас і що в будь-який момент ви можете змінити своє життя. Ви скажете — це легко говорити, але на своєму досвіді я можу вам сказати, що це справді можливо. Нині я стою перед вами, а торік в такий час я була в палаті в Інституті раку —  пліснява  на стінах, коридори з не дуже приємною атмосферою, невідомість попереду і повне нерозуміння того, що буде далі. Я дізналася, що ця хвороба в мені, потім зробили операцію — забрали кілька органів, і настав дуже болісний для мене час. Я проходила хімію, позбулася волосся… Тими днями усі обговорювали-обсмоктували скандальний ефір з Настею Приходько, у мене розривався телефон, а я лежала вся в трубках і катетерах і думала: «Господи, яке контрастне життя…» Ви собі не уявляєте, яке у мене тоді було контрастне життя: пів дня я була в Інституті раку,  а потім у мене було дві фотосесії, одне інтерв’ю і до ночі ми записували «Вечір з Яніною Соколовою». Зранку ти борешся з раком, а увечері конфетті, шампанське, свято…  Про це частково я написала книгу, яка вийде в друк уже 11 грудня. Вона має назву «Я, Ніна», як і наш мультимедійний проєкт, і нескромно скажу, що це найщиріша книжка, яку я коли-небудь читала. Вона дуже щира, попри те, що у ній багато видуманого, художнього —  аби вам було цікавіше читати, бо насправді моє життя не таке феєричне, як іноді здається з інтернету і з телебачення, воно набагато скромніше. Але тим не менше, ця книжка дає розуміння того, як я живу зараз.

У рамках нашого мультимедійного проєкту «Я, Ніна» ми збираємо кров і волосся для перук для онкохворих. Якщо у Тернополі є люди, які погодилися б зробити тут своєрідну філію нашого проєкту, — це було б дуже круто.

Проєкт антипропаганди «Вечір з Яніною Соколовою»

— Проєкт “Вечір” унікальний, йому немає аналогів в Україні і ми є першовідкривачами цього жанру. Це чи не єдиний якісний продукт інформаційної пропаганди. Реалізовувати його дуже важко, бо він страшно дорогий. Проте  “Вечір” дає нам натхнення. Ми отримуємо фідбек про те, як люди прозрівають, коли бачать брехню на телебаченні у Росії.

Буває, я, коли передивляюся «Вечір», думаю: «Боже, це я таке робила-говорила?»… (Сміється, — авт.) Так, образ, який ми створили для програми, — це не зовсім я, я трохи «дівчина не в собі», але не до такої ж міри… (Сміється, — авт.) Російська мова та інструмент у вигляді нецензурної лайки – це все тільки для того, щоб привабити якомога більшу категорію глядачів. Проєкт «Вечір з Яніною Соколовою» ми почали з нуля і за півтора місяця уже зібрали більш ніж сто тисяч підписників і відразу отримали срібну кнопку YouTube.   На даний момент за 11 днів нас дивляться 20 мільйонів людей по всьому світу.

Ми проводили опитування – частина людей дивиться «Вечір» без звуку. Сукні декольтовані, жінка яскраво нафарбована – що ще треба? Ще є глядачі, які мене страшно ненавидять, так, що їх аж трусить, пишуть нам різне лайно в коментах, але далі дивляться. І наша стала аудиторія — ті, котрі кайфують від наших відкриттів.  Хлопці з АТО надсилають мені фотографії, де вони сидять в окопі, на столі шапка, на шапці телефон і вони дивляться наш ефір, а після нього пишуть мені: «Дякуємо, рідна, ти нас зарядила, ми зараз підемо у бій і їх «порвемо»…

Про пропозиції іти в політику 

— Цього року, вочевидь, на хвилі моєї історії з онкологією і з популярністю «Вечора» та «Рандеву» відразу одинадцять політичних партій подумали, що якщо мій фейс буде серед їх облич, то їм буде це вигідно. Це було дуже смішно – те, як вони мені це пропонували, різними ходами, навіть квіти надсилали з конвертом. Ні, у конверті грошей не було, тільки пропозиція… (Сміється — авт.) Але сміх сміхом, пам’ятаю пропозицію одного цікавого персонажа:  «Яніно, треба рятувати країну! Давай так — ти, я, перший номер — Олег Винник…» Ех, та-а-кий проєкт не відбувся… (Сміється, — авт.) Всі пропонували. І «Слуга народу» — що дивно, і «Європейська солідарність».  Чому я відмовилася? Бо на даний момент іти в парламент просто, щоб протирати стілець, маючи номер в якійсь політичній силі, в якій ти до кінця не впевнена — а я вам чесно скажу, що я до кінця не впевнена нині у жодній… Якщо щось робити, то робити це з тим, у кому ти впевнений, і чітко знати, заради чого ти туди йдеш. На даний момент я не готова це робити. За п’ять років (хоча я не впевнена, чи цей парламент, як і президент, добуде свою каденцію) – поживемо-побачимо. Поки я приношу користь у тому, чим я займаюся,  то я маю це робити, а не іти в парламент, щоб просто мати «корочку» депутата і там сидіти, спостерігати за цим трешем: як Ківа тре свого прутня, той «борець» спить, інший — повій замовляє, ну навіщо?..

Ще один важливий момент – це момент освіти.  Я вважаю, що негідно іти в парламент, якщо ти не маєш відповідної освіти.  Чому Вакарчук у мене викликає повагу – тому що у Стенфорді він навчався саме на тій програмі, яка відповідає за те, чим він нині займається у парламенті. Це дуже крута програма, яку закінчила левова частка європейського політикуму. Я не вважаю, що такі як Юзік мають «населяти» український парламент тільки тому, що вони добре жартують і в певний момент твого життя, поки ти попивав пивко, «зробили» тобі настрій. Він не заслуговує бути там. Тож незважаючи на те, що у мене уже є дві освіти, я б дуже хотіла отримати ще одну. Але яку – наразі не розкриватиму таємниці.