Їх однаково болить, їм нестерпно важко від непоправної втрати… Днями зустрілися дві згорьовані родини з Тернопільщини, які у червні цього року через порушення правил безпеки на будівництві втратили своїх найдорожчих.
8 червня на підприємстві «Колос-2» у Теребовлі з висоти впав 20-річний працівник Володимир Солтис із Плебанівки, лист бляхи, що полетів за ним, перетяв йому горло, а 12 червня на вулиці Овочевій у Тернополі з риштовання, що на рівні 11-ої поверху, впав 22-річний Василь Каплун із села Дітківці Зборівського району. І Володя, і Василь загинули на місці… Щодо двох випадків порушені кримінальні провадження, триває розслідування, рідні вимагають покарати винних, адже трагедій могло не статися, якби роботодавці подбали про безпеку, якби будівельні об’єкти були обтягнуті сіткою, якби працівники мали страхові пояси, якби… Наразі ще нікому з роботодавців не висунуто підозри, потерпілі переконані, що їхні справи заминають.

Час від часу мати загиблого Володі пані Люба Солтис телефонує до дружини Василя Марійки та його сестри Тетяни. На початку листопада вдова Каплуна народила синочка, минулої неділі його охрестили — назвали Сашком. Вагітність була нелегкою, як і самі пологи — дався взнаки перенесений стрес. Пані Люба підтримує Каплунів, вболіває, навіть хотіла вдатися до благородного кроку —  оплатити їм адвоката коштами, які мала отримати як багатодітна мати, адже вона виховала п’ятеро дітей. У листопаді жінка їздила з теребовлянськими волонтерами до Польщі по гуманітарну допомогу. Ще після Майдану пані Люба разом з однодумцями створила міжнародний благодійний фонд «Чесна Україна», який допомагав українським воякам, останнім часом підтримує потребуючі родини в різних областях України. Тісні контакти фонд налагодив із «Карітасом» та церковною спільнотою міста Замостя. Власне, поляки зібрали гуманітарну допомогу, частину з якої пані Люба передала Каплунам. Василь Каплун із багатодітної сім’ї — у батьків було шестеро дітей, Марійка теж — у родині семеро дітей. Рідні підтримують вдову, та найбільше її нині рятує від важкого смутку маленький синочок.

— Напередодні трагедії я ходила на УЗД, Василь був зі мною і ми тоді дізналися, що народиться хлопчик, — згадує зі сльозами Марійка. — Ми були щасливі, радились про ім’я для дитини. Василь написав тоді на звороті знімка УЗД, що хоче, щоб ми назвали синочка Сашком. Ми виконали його прохання… Та, на жаль, чоловік не може бути поруч із синочком… З Василем ми були знайомі два з половиною роки, коли прийшов з армії, ми розписалися, почали жити разом. Він був для мене найкращий, таких людей мало — добрий, нікому не бажав зла, намагався допомогти, чим міг. Я не знала, що на тій злощасній будові небезпечно… Важко згадувати той страшний день, батьки до останку не хотіли казати мені правду… Я й досі не можу повірити, що Василя вже нема з нами. Важко… Хочу, щоб покарали роботодавця, в якого працював чоловік. У трагедії винні всі причетні до тієї будови. Розслідування справи затягують, мабуть, «підганяють» матеріали так, як їм потрібно. На жаль, гроші все вирішують у нашій країні… Я б хотіла глянути в очі роботодавцю Василя і запитати: «Чому так? Чому не було безпеки? Вас не мучить совість?..»

— 12 грудня минає півроку, як нема Василька… Чи є якийсь поступ у розслідуванні? Практично ніякого, — обурюється сестра Марійки Тетяна. —  Хоча й допитали свідків, але підозри нікому не висунули, відправили на експертизу матеріали щодо порушення техніки безпеки. «Розслідування триває», — кажуть нам щоразу. Оскільки не було трудової угоди, то трагічний випадок визнали невиробничим. Нашу справу відправляли у правоохоронні органи до Києва, там вони були два місяці, але зрушень жодних. Можливо, до трагедії причетний якийсь посадовець, що має стосунок до тієї будови, тому стараються розвалити справу, не довести її до суду. Хоча й без надії, але продовжуємо боротися…

Під час зустрічі Люби Солтис із Марійкою, яка нині мешкає з синочком у своїх батьків у селі Ступки, що неподалік Тернополя, були і радість, і сльози

— Коли я була у Польщі, розповідала про трагедію, що сталася з моїм сином, згадувала і про Василя. Наші іноземні друзі, зокрема, пані Магда, отець Річард, моляться за нас у церкві, — каже Люба Солтис. — Розповідають, що у Польщі на будовах посилена безпека, працівник без страховки не лізе на висоту, а в нас усе роблять на свій страх і ризик. В Україні роботодавцю легше заплатити штраф, аніж купити дороге спорядження для роботи на висотних об’єктах. Але так не повинно бути, бо йдеться про людське життя… Поляки допомагали нашим солдатам на Донбасі, а тепер передають речі потребуючим родинам. Приємно, що ми змогли бодай трішки підтримати Каплунів — привезли продукти, возик для маленького Сашка.  На свято Миколая знову навідаємося з подарунками, щоб потішити їх у горі…

Коли після загибелі Володі ми приїхали до Управління держпраці в Тернопільській області, нам сказали, що того дня в Тернополі трапилося нещастя з хлопцем — випав з 11-го поверху новобудови. Згодом ми познайомилися з Каплунами, нині цікавимося станом розслідування справ одні одних. Загибель наших рідних — це величезна втрата. До глибини душі обурює, що нині затягують розслідування, мабуть, хтось покриває злочин, не хоче, щоб виявилася правда. Ми з адвокатом написали кілька клопотань, скарг, не дамо зам’яти справу. На підприємстві «Колос-2» за кілька місяців до смерті мого сина загинув ще один молодий працівник — той випадок досі не розслідуваний. Дивує, чому не об’єднали справи мого сина та іншого загиблого? Одні матеріали на експертизі у Києві, інші — в Харкові. Думаю, що все це навмисно, щоб не встановлювати зв’язок між двома трагічними випадками, бо тоді була б більша відповідальність власника підприємства, підрядника, адже вони не вжили жодних заходів після першої смерті на їхній території. Я зверталася до Адміністрації президента, мої матеріали передали до Генеральної прокуратури. Які б перешкоди не стояли переді мною, доб’юся справедливості. Винні у смерті мого сина будуть покарані!