Об’єднані Арабські Емірати, Китай, Південна Корея, Сингапур, Австралія, Нова Зеландія, країни Карибського басейну – перелік усіх країн, де побувала наша землячка, гітаристка з Почаєва Уляна Шаповал, зайняв би добрих пів газети! Талановита музикантка кілька років жила і працювала в ОАЕ, тривалий час провела у Китаї та Південній Кореї, а завдяки роботі на круїзних лайнерах об’їздила ледь не пів світу! А коли через пандемію коронавірусу концерти і виступи довелося поставити на паузу, Уляна, «карантинячи» на круїзному лайнері, взялася за малювання.

Як результат – її карантинна колекція картин, намальованих на… звичайних одноразових тарілках, вмить розлетілася по приватних колекціях поціновувачів мистецтва з Венесуели, Польщі, Франції.

Нині Уляна живе і працює в Омані, вона охоче погодилася поспілкуватися з «НОВОЮ…» про творчість та мандри.

Від тата – любов до музики, від мами – до малювання

Уляна родом із відомої у Почаєві творчої сім’ї: батько Іван – талановитий музикант, мама Марія – відома у Почаєві і за його межами художниця та іконописець. Не дивно, що дівчині вдалося поєднати таланти обох батьків! «Талант у більшості випадків є насамперед роботою над собою і прагненням самої людини», – переконана сама Уляна.

– Моя «кар’єра» музиканта почалася ще в дитячому садочку на новорічному ранку, коли мама нарядила мене в костюм циганки і почепила на шию дитячу гітару, – розповідає дівчина. – Перш ніж я дійшла до гітари, були експерименти з іншими інструментами – пробувала грати на бандурі, домрі, скрипці, довго шукала свій інструмент. До класичної гітари я прийшла вже у досить свідомому віці, на що мене надихнув батько – педагог по гітарі, музикант, майстер своєї справи, який у свій час вплинув на моє творче становлення, за що я йому дуже вдячна. Так почалося моє захоплення гітарою завдовжки в життя.

Музика, яку я граю, залежить від стану душі. Мій репертуар дуже різноманітний, адже я – «вільний художник», і навіть виступаючи на публіці, граю насамперед для себе і те, що вважаю за потрібне. Музика дає мені волю передати аудиторії повноту барв і почуттів на підсвідомому рівні. Кожен раз стараюся перенести слухачів у свій маленький світ і наповнити їх душі світлом і радістю. Музика, яку я виконую – різнопланова, в моєму репертуарі є прелюдії Баха, сонати Скарлатті, фламенко і вокальні твори, бразильські мелодії та саундтреки. Перевагу віддаю іспанському стилю – мені це до душі.

Музика не має кордонів – вона говорить до почуттів і це об’єднує світ. Немає значення, де ти граєш і для кого, головне – як ти це робиш.

У Китаї грала в ансамблі з братом

— Мої перші гастролі почалися з «арабської казки» і вона мене надихнула на подальші мандрівки…

Найдовший період у житті я провела в ОАЕ і Китаї. А одні з найяскравіших і найнасиченіших спогадів – із перебування в Південній Кореї та Китаї, де пощастило працювати в один час зі своїм братом Олегом, який грав у музичних колективах. З його присутністю в тій чи іншій країні я почувалася, як удома…

У кожній з цих країн для мене було дуже багато нового. В Об’єднаних Арабських Еміратах я жила і працювала понад три роки. На той час ще не був так сильно поширений туризм – тому й Дубай зразка 2005 року і Дубай зразка 2020 року – це два різних світи. Час не стоїть на місці. Мені було цікаво пізнавати місцеву культуру, наприклад, дуже вразили особливості весілля в Еміратах. У більшості випадків, якщо весілля було арабське, то чоловіки і жінки святкують окремо. Мені пощастило побувати і попрацювати на такому івенті, де в одному місці сходяться всі рідні і близькі нареченої. Святкування починається після заходу сонця – упродовж п’яти годин гості збираються, і доки всі чекають на молоду, гостей пригощають різноманітними стравами. Це унікальне торжество, наповнене старовинними традиціями і звичаями. В ОАЕ часто одружуються не з кохання, а з волі батьків – консерватизм і релігійні звичаї залишають мало шансів молоді самостійно вибрати супутника життя. Рішення про шлюб приймає лише батько одного з молодих, і вибір не завжди влаштовує нареченого чи наречену. Хоча багато сучасних батьків рахуються з вибором доньки чи сина і навіть приймають їх вибір.

На весільному столі повинні бути різні делікатеси, фрукти, солодощі, горішки та лише без-
алкогольні напої. І, звичайно, жодне весілля не обходиться без живої музики. За традиціями друзі нареченого здійснюють обряд зарізу барана – за один вечір може піти більше 40 тварин. Баранина з рисом є найулюбленішою стравою арабських чоловіків.

Обов’язково перед появою нареченого всі жінки одягають обаю – довгу чорну сукню-накидку вільного крою і зустрічають молодого специфічними голосовими вигуками.
Кожне нове місто і країна – це маленький новий всесвіт зі своїми таємницями, в кожній новій країні я відкриваю нову себе, вбираю енергію міста, пізнаю нові місцевості. Відкриваю для себе багато дивовижних і незвичайних красот нашої землі – і це безпосередньо впливає на мою творчість і життя.

Мені пощастило двічі побувати в круїзних мандрівках – спершу працювала на найбільшому на той час у світі круїзному лайнері «Allure of the seas» в 2011-2012 роках, об’їздивши чи не усі країни Карибського басейну. У 2020 році працювала і подорожувала на лайнері «Voyager of the seas», відвідавши Азію, Австралію, Нову Зеландію…

Робота на круїзному лайнері дуже цікава, оскільки ти можеш побувати в багатьох країнах, пізнати різні культури, традиції і відвідати «глибинки», недоступні для звичайного мандрівника, зустріти безліч цікавих і дивовижних людей. Безліч людей — це безліч різних смаків. Тішуся зустрічам з музичними гурманами, мені було приємно бачити їх захоплені погляди і усмішки – для мене це величезна подяка.

«Карантинні» картини розлетілися по світу

— Пандемія коронавірусу і пов’язані з нею карантинні обмеження застали мене на лайнері – три місяці ми стояли на Філіппінах, у Манілі, — каже Уляна. — В ті складні часи на карантині ми підтримували один одного і влаштовували вечірки та концерти для колективу. Паніки не було – я відчувала себе спокійно і впевнено, приймала ситуацію, яка склалася, адже впливати чи контролювати її я не могла.

Цей час використала для творчості – не лише музики, а й малювання – річ у тім, що паралельно з музичною освітою у мене є ще й художня, я навчалась у Луцькому училищі на відділі образотворчого мистецтва. Карантин для мене був можливістю залишитися з собою наодинці, щоб заглибитися у власну сутність і дати змогу висловитися на полотні. Оскільки не було підручних матеріалів, «у хід» пішли одноразові картонні тарілки, в яких нам на ізоляції постачали продукти по каютах. Малювала орнаменти петриківського розпису, птахів, море – і ці тарілки на стінах заспокоювали та давали відчуття домашнього затишку… Я дуже рада, що мої малюнки, як і музика, не залишаються без уваги і подобаються людям. У кожного малюнка – своя історія. Моя “карантинна колекція” розлетілася по таких країнах, як Венесуела, Польща, Франція та інші…

Де б я не була, щоразу з радістю повертаюся на Батьківщину. На даний момент я не можу прогнозувати розвиток свого творчого шляху, але рідний Почаїв назавжди у моєму серці!