Тернополю бракує коштів на медицину і освіту через відсутність збалансованої державної бюджетної політики

Синдром «радянського поспіху»

Оцінка реформ, бюджетної та податкової політики дає підставити припустити, що в українських реаліях, на жаль, дотепер ніяк не можуть подолати синдром “радянського поспіху”. Старше покоління добре пам’ятає, що у “комуністичному минулому”  популярними були “новаторство” та “раціоналізаторство”. Суть цих понять зводилася до пошуку можливостей, як зробити “економіку економною”. Щоправда, через непродуманість, несистемність та безвідповідальність такі заходи у кращому випадку не мали жодних позитивних наслідків, а в гіршому — призводили до втрат, і не лише економічних.

Очевидно, багато старожилів пам’ятають анекдот на тему дефіциту м’яса, якого у радянській дійсності бракувало в магазинах. Він вкладався в одне речення: “Радянський народ настільки швидко рухається до комунізму, що худоба на цьому шляху залишилася далеко позаду, тому і м’яса нема в магазинах”. Схожа ситуація сьогодні склалася з реформами медичної та освітньої сфери в Україні. За звичкою на центральному рівні відрапортували про “успішний запуск реформ медицини та освіти”, а всі недоліки списали на “недопрацювання на місцях”. Мовляв, ми реформи провели, а вони щось там недопрацьовують. Більше того, в «кращих» традиціях радянського агітпропу запустили масштабну кампанію у друкованих ЗМІ, зовнішній рекламі, а також на телебаченні, закликаючи людей у місцевої влади спитати, як вона працює.

Зарплати зростають, але… на папері

Тим часом міста опинилися сам на сам з проблемою фінансування медичної сфери та освіти. Ще при формуванні бюджету на 2018 рік окремі народні обранці звертали увагу на недофінансування освітньої субвенції на 4,5 млрд. грн., а медичної — приблизно на 7 млрд. грн. Відбувалося це за доволі простою схемою. Скажімо, законом передбачалося збільшення зарплат вчителям на 25%, а при формуванні бюджету передбачалася субвенція, здатна покрити лише 16,5 % такого підвищення. Тож недивно, що вже у 2018 році місцеві бюджети опинилися на межі виживання. Їм катастрофічно не вистачає коштів на підтримку освіти і медицини.

На місцях таку проблему передбачали. Ще 16 березня цього року міська рада Тернополя, наприклад, зверталася до уряду та відповідних міністрів з проханням виконати свої бюджетні зобов’язання. Зокрема, вказувалося на той факт, що бюджетними асигнуваннями на виплату зарплат працівникам освітньої галузі навчальні заклади у 2018 році забезпечені тільки на 9,7 місяця.  При цьому на виконання Постанови Кабінету Міністрів від 11.01.2018 р.
за №22 “Про підвищення оплати праці педагогічних працівників” посадові оклади педагогічних працівників зросли на 10%. Місто спрямувало на ці потреби залишки невикористаної освітньої субвенції 2017 року, тобто 15,8 млн. грн. Але освітній галузі вже тоді бракувало 56,8 млн. грн. Міська рада просила у центру виділити кошти у розмірі 41 млн. грн. державної субвенції.

Як бачимо, з одного боку, на центральному рівні оголошують реформи і підвищення зарплат, а з іншого — відповідальність за фінансування перекладають на місцеві бюджети. При цьому у рамках децентралізації у 2018 році передані на місця доходи складають 394,1 млн. грн., а передані видатки — 664,4 млн. грн. Тобто видатків удвічі більше. Додаткова потреба на виплату лише заробітної плати вчителям та медикам з державного бюджету складає 87,0 млн.грн. Така ж ситуація з фінансуванням профтехосвіти. У 2017 на утримання ПТУ з держбюджету було передбачено 29,7 млн. грн., а місто витратило 57,5 млн. грн. У 2018 році цифри зросли. З держбюджету виділено 31,5 млн. грн., а місто витратить 68 млн. грн. Хоча ці потреби мали б покривати саме з державного бюджету.

«Зусилля на місцях» мають свій ресурс

При цьому не можна сказати, що Тернопіль не намагається економити та оптимізувати. Навпаки, тут роблять усе, щоб від реформ децентралізації, медицини та освіти була користь. Зокрема, з початку цього року усі заклади охорони здоров’я Тернополя вже реорганізувалися у некомерційні комунальні підприємства. Це необхідно, аби впроваджувати перші кроки по реформуванню медичної галузі. Реформування дасть змогу закладам уже з липня нинішнього року отримувати з державного бюджету пряме фінансування за послуги, надані населенню. З іншого боку, в такий спосіб заклади отримали економічну та господарську свободу – вони можуть працювати, керуючись як Бюджетним, так і Господарським кодексами. Це дозволить медзакладам в середньому “заробляти” близько 300 тис. грн. у рік, які підуть на покращання матеріально-технічної бази і зарплати медпрацівників.

У свою чергу, місто регулярно виділяє кошти на ремонти, заміну постільної білизни і намагається зробити все, щоб у медичних закладах справді лікували і тернополяни почували себе комфортно. У рамках програми «Здоров’я тернополян» бюджетом міста на 2018 рік закладам охорони здоров’я на придбання м’якого інвентаря передбачено 1667,7 тис. грн., на придбання меблів — 1867,7 тис. грн. У комунальних закладах навіть проведено незалежний аудит, щоб знайти можливості економити, зберігаючи при цьому належну якість послуг. Те ж стосується і освітньої сфери. Місцеве самоврядування буде працювати, бо воно покликане дбати про освітню і медичну галузі. Але зусилля на місцях мають обмежений ресурс. Поки немає повної самодостатності громад, коли більшість повноважень з формування бюджету передано на місця, як у розвинутій Європі, то держава щонайменше повинна виконувати свої обов’язки з фінансування оплати праці вчителів та лікарів, як це і передбачено законами. Адже кожен з нас платить податки до центрального бюджету, коли, скажімо, купує товари у магазині і сплачує ПДВ. І ми маємо право на навчання наших дітей та належний медичний захист. Ці права гарантовані нам Конституцією. А що насправді?

Степан Сенишин