Та й нині, під час матчів ветеранів «Дніпра», вболівальники на стадіон ідуть, мабуть, передусім для того, щоб подивитися на 40-річного Сашка. В інтерв’ю “Футбол 24” Олександр згадав, як його запрошували до «Динамо» та «Шахтаря», зізнався, чому поїхав із «Дніпра» і спростував кілька історій, які вже встигли обрости легендами.

— Пане Олександре, чим наразі займаєтеся?

— Граю у футбол. Кілька років тому в «Дніпрі» почали відроджувати ветеранський рух, регулярно проводимо як домашні, так і виїзні матчі. Співпрацю з «Металістом» завершив влітку 2014 року. Відпрацював майже три роки селекціонером. Їздив, дивився молодих хлопців, ключові матчі Першої ліги. На той момент «Металіст» робив ставку на південноамериканських легіонерів. Була своя непогана молодь у Харкові.

Нарікань на мою роботу не було, як, утім, і якихось супердосягнень. Намагався професійно виконувати свою роботу. Пішов, коли у «Металісті» почало все валитися. Маркевича змінив Рахаєв, Красніков пішов, у клубі почалися серйозні фінансові проблеми, вже було не до нас. Взагалі не до футболу.

— Вас у селекційний департамент клубу запросив Красніков. Напевно, він погоджував це запрошення з Маркевичем. Отже, Мирон Богданович на вас не тримає образи?

— Було всяке, за кілька епізодів мені нині соромно. Але у нас збереглися непогані стосунки. Міг пожартувати з ним. Свого часу ми проводили збори в Трускавці. Бігали кроси. Дорога йшла вгору. Кроси ніколи не були моєю сильною стороною. Обганяли і молодь, і ветерани. Маркевич з нами бігав. І теж почав мене обганяти. Бачу, він уже попереду, видихнув: “Богданович, ну хоч ви мене не обганяйте”.

— «Металіст» справді сплатив «Дніпру» за ваш трансфер 2 мільйони доларів?

— Про це краще запитати у Краснікова або Стеценка. Начебто трохи більше – два з чимось. Спочатку мене взяли в оренду на півроку. Зателефонував Євген Красніков, запропонував змінити клуб. У «Дніпрі» на той момент я мав сумнівні перспективи, з Протасовим не було гарного контакту. Із себе провини за це не знімаю — були випадки, які не дуже приємно згадувати. У підсумку вирішив змінити середовище.

— Після оренди мова зайшла про повноцінне придбання?

— Сезон закінчився, я повернувся до «Дніпра», поїхав з командою на збори. Там знову кілька тренувань пропустив. Протасов відправив мене в “дубль”. Пам’ятаю, на командних зборах він якось сказав, що Рикуну забороняє пити навіть пиво. Там сиділи 18-річні юніори. Я потім до нього зайшов, кажу, навіщо при «дітях» таке розповідаєш? Він із моїми аргументами погодився.

— З Кучеревським таких проблем у спілкуванні не було?

— Довелося і йому зі мною трохи повоювати. У лютому 2005 року в Кубку УЄФА ми зазнали прикрої домашньої поразки від «Партизана» – 0:1. До цього в гостях зіграли 2:2 і мали непогані шанси на вихід в 1/8 фіналу. Але пропустили на «Метеорі» гол за дві хвилини до кінця матчу. В українських ЗМІ ще потім вийшли заголовки «Партизан» вистрелив із засідки».

Було дуже прикро. Дійшло до алкорозрядки. Прийшов несвіжий на тренування. Потрапив під гарячу руку Мефодича. Він викликав до себе в кабінет. Почав кричати. Ваза була під рукою, підняв її, хотів у мене кинути. В останній момент взяв себе в руки.

– Вас хотіли бачити не тільки в «Металісті», а й у «Шахтарі» та «Динамо». Шлагбаумом на шляху до цих переходів стали три мільйони доларів, які «Дніпро» вимагав за ваш трансфер?

— Зокрема. І, будьмо чесні, мої проблеми з режимом. Пропозиції надійшли практично одночасно. Про перехід до «Шахтаря» зі мною розмовляв Віктор Прокопенко. Я порекомендував вести переговори з «Дніпром». Мабуть, “гірники” вважали, що 3 мільйони — забагато.

З приводу переходу до «Динамо» зустрічався у Києві з Леонідом Буряком. Думаю, не склалося з тих же причин. Я це спокійно сприйняв.

— Від європейських клубів пропозицій не було?

— Із Шандором Варгою зустрічалися у Франції, він пропонував зайнятися моїм працевлаштуванням у Європі. 6 червня 2004 року збірна України проводила матч проти збірної Франції в Парижі. На «Стад де Франс» прийшли 72 тисячі глядачів. Перед грою Шандор сказав, що за мною будуть уважно спостерігати.

— Зачекайте, це той матч, коли ви відмовилися виходити на заміну?

— Так. У ЗМІ цю історію подали не зовсім так, як було насправді. “Сам виходь” Блохіну не казав. Сподівався, що випустять хоча б на півгодини. Зідан нам забив на 89-ій хвилині. Тільки після цього мені запропонували вийти на поле. Я б зрозумів, якби це була тактична заміна — потягнути час. Але це товариський матч, ми програємо 0:1, що я можу зробити за три додані хвилини? Дива, звичайно, трапляються. І у футболі також. Але це буває вкрай рідко. Трохи заграло самолюбство. Блохіну відповів, що не можу вийти. Він покликав Венглинського, Олег вийшов на 90-ій хвилині. Якби це був відбірковий матч, то я б собі такого не дозволив.

— Як відреагував Блохін?

— Не думаю, що він образився. Потім казав, що, мовляв, ми з Рикуном зрозуміли один одного. Після цього інциденту якийсь час не викликав. Але через кілька місяців я знову отримав запрошення. 17 листопада вийшов на заміну у Стамбулі в матчі проти Туреччини. Коли робив голеву передачу на Шеву, здалося, партнери по збірній думали, що буду бити сам, тож набігали на ворота суперників більше за інерцією. Але я не жадібний – відпасував, і Андрій забив.

— Після цього гола, оцінивши якість передачі, Шевченко начебто вигукнув: “Де ви такого відкопали?”

— Про це не пам’ятаю. Мені з Шевою було комфортно, жартував із ним. Якось на тренуванні відпрацьовували вправу. Лежимо, за ногу один одного тримаємо. Кажу: “Хоча б раз у житті в руках 25 мільйонів потримаю”. Шева посміявся.

— Останнім клубом у вашій професійній кар’єрі виявилася «Ворскла». Якою була вага, коли приїхали до Полтави?

— 99 кілограмів. Через місяць було 90. Навіть 89. Скинув 10 кілограмів. Довелося непросто. Я вже у віці, 32 роки, і ви ж самі знаєте тренування у Павлова. Коли Петрович покликав до Маріуполя, у мене там стався ренесанс. Другого ренесансу не вийшло. Місяць тренувався, вийшов на гру. У матчі з «Волинню» арбітр Кутаков мене вилучив. Повинен був пропустити два тижні. Не втримався, порушив режим. Із Петровичем була домовленість, що працюємо до першого порушення режиму…

— Скільки тепер важите?

— Десь 110-115 кілограмів. Почав обмежувати себе в їжі, тому що доходило до 132 кілограмів. Зрозумів, що з цим треба щось робити. У «Металісті» важив 85 кілограмів. Коли закінчив із навантаженнями, буквально через три місяці пристойно набрав. Але ще під час ігрової кар’єри за місяць відпустки міг набрати 5-6 кілограмів. Після виходу з відпустки постійно боровся із зайвою вагою.