Стилістка із Тернополя Ольга Вінницька взяла участь у проєкті «Хто проти блондинок». Минулого тижня відбулися зйомки одного з випусків програми на Новому каналі. Ольга розповіла про досвід у проєкті, зрештою, про свій життєвий досвід.
– Олю, чому вирішили взяти участь у проєкті?
– Люблю сміливих та інтелектуальних людей, які легко можуть посміятися над собою, що мають гарне почуття гумору. Наше життя іноді складне, тому знаходити позитив і бути «легким на підйом» – це вже складова успіху. Кілька років тому побачила рекламу цього проєкту, заповнила анкету, і якщо чесно, вже й забула про неї. А коли мені зателефонували, я не могла згадати, звідки в них мій номер і як вони дізналися стільки інформації про мене. Спочатку були сумніви щодо участі, але я таки погодилася, бо це новий досвід.
– Що це вам дало? Який досвід, пізнання, розуміння себе та інших?
– Я – людина, яка збирає знання і емоції. Цей проєкт показав, що вміння жартувати і бути собою – дуже круті якості. Якби я брала участь у проєкті ще раз, зовсім по-іншому сприймала б це шоу. Атмосфера на майданчику була неймовірно дружна, позитивна і весела. Ми весь час сміялися. Сподобався рівень підготовки шоу: гримерки, професійні візажисти, перукарі, стилісти.
Всі дівчата дуже красиві, деякі виглядали, наче ляльки, в хорошому розумінні цього слова. Мені було приємно, що я серед них. До речі, саме цей проєкт допоміг зрозуміти, які в мене довгі ноги! Ніколи цього не помічала.
А щодо усвідомлення, то найголовніший висновок: сила красивої і мудрої жінки іноді в здатності побути трішки «дурненькою», не боятися бути різною, вирізнятися, ризикувати, вчитися новому, експериментувати, не боятися зробити щось не так. І ще – визнавати свої перемоги та успіхи.
– Ви – натуральна блондинка?
– Так, лише підфарбовую щомісяця корінці в темний колір.
– Змінювали колір волосся? Чому?
– Почала фарбувати волосся в 11 класі і мені сподобався результат. Мені так дуже комфортно внутрішньо і я ніби знайшла справжню себе. Міняла колір і на рудий, і на коричневий, і на темний, і робила мілірування, але це ніби була не я, коли щоранку дивилась у дзеркало, мені було некомфортно і я щоразу поверталася до блондинки. Можливо, після фарбування волосся в світлий колір я дозволила собі бути собою, різною.
– Чи правда, що чоловіки віддають перевагу блондинкам?
– Не думаю, що чоловіки вибирають жінку за кольором волосся. Її або люблять, або ні. Колір волосся може хіба що привернути увагу. Але важливі стан волосся, зачіска, довжина. Бути блондинкою набагато дорожче, ніж мати волосся будь-якого іншого кольору, потрібен якісний догляд. Тому іноді деякі блондинки викликають співчуття, а не захоплення.
Ніколи не скаржилася на відсутність уваги з боку чоловіків і думаю, що цікава не через колір свого волосся, а через риси характеру та інші якості.
– А як сприймаєте жарти про логіку і розумові здібності блондинок?
– Обожнюю жарти про блондинок, якщо вони смішні і якщо людина в розповідях не зневажає їх. Свого часу знала близько сотні анекдотів, і коли в компанії хтось починав жартувати, я підхоплювала і це було весело. Ніколи не сприймаю на свою адресу.
– Блондинкам легше живеться?
– Легко живеться тому, хто вибирає цю легкість. Намагаюся сприймати життя таким, яким воно є, і бачити насамперед позитив.
– Ви дуже ефектна жінка, маєте тонкий смак. Це – вроджене чи вчилися оцим тонкощам, як підкреслити найкраще?
– Мабуть, і те, й інше. Мама розповідала, що я ще в садочку вміла розрізняти кольори і комбінувати одяг і тому завжди плакала, коли образ був не таким, як я хотіла. Мені завжди була цікаві мода, одяг, дизайн, малювання. Я ніколи не боялася експериментів. Вважала це просто своїм захопленням. Це вже в 30-ть я повернулася до цього і пройшла курси стилю, та й досі вчуся. Це така тема, де треба весь час тримати руку на пульсі. Хоча, вважаю, що нині людям нав’язують з екранів телевізорів чи з соцмереж бренди та тренди. Я за те, щоб кожна людина відчувала себе красивою і впевненою в тому образі, що вибирає, і точно знала, що на даному етапі хоче цим одягом показати іншим. Щоб уміла про себе заявляти за допомогою одягу, але і відповідала цьому образу.
– Олю, ви спробували себе у багатьох сферах. Скільки робіт поміняли? Чому?
– Я з 17 років працюю в юридичній та в банківській сферах. Були різні посади й обов`язки. На юридичний вступила сама, виборола це право в батьків і не шкодую ні хвилини. Але були моменти, коли саме на конкретній посаді я «вигоріла», принесла користь і далі не бачила свого росту, втрачала інтерес. Мені важливо горіти справою, розвиватися, бачити результати. Тому як тільки бачила, що робота не приносить задоволення, йшла.
– Не страшно було залишатися без звичної зарплати?
– Гроші були на другому місці. Жодного разу не боялася звільнятися. Коли звільнялася з посади начальника юридичного відділу і йшла за покликом душі, всі робили великі очі і вважали авантюристкою. Це нині всі хочуть бути стилістами, а три з половиною роки тому це здавалося фантастикою.
Наразі теж вчуся, вдосконалюю свої знання стилістки в режимі нон-стоп, маю багато планів та мрій, вважаю себе щасливою, що дала собі шанс на здійснення мрії.
– Звідки черпаєте внутрішню впевненість? Що вам додає сили і натхнення?
– Дуже допомагають спогади про себе маленьку. Я була неймовірно цікавою дитиною, сміливою і рішучою. «Якщо ти така була в 7, то в 34 ти маєш бути в рази крутіша, Олю!» – так часом кажу собі. Мені допомагають книжки, люди, близькі за духом, спілкування з духовним наставником, молитва, відпочинок, улюблена їжа, музика, танці, медитації, спорт і здійснення мрій зі свого списку. Я часто ставлю перед собою цілі і виклики і йду до них. Переборюю свої страхи – стрибаю з парашутом, ходжу в гори, займаюся дайвінгом, плаваю в каное чи на сапі і так далі, не вміючи плавати.
Нам так багато суспільство нав’язує стереотипів, рамок, шаблонів, що ми іноді забуваємо, хто ми і що хочемо в цьому житті. Тому впевненість і радість прийшли після прийняття себе такою, як я є, з плюсами і мінусами та усвідомленням своєї особливості й унікальності.
Кажуть, треба знайти себе. Це правда. Коли знайдеш себе, то ніколи не загубишся в цьому світі. І ніколи не будеш самотнім. Я дозволяю собі не боятися показати свою слабкість, бути не ідеальною, помилятися, але бути собою справжньою. А коли ти є ти, то і люди, і справа життя, і місія, і задоволення, і відчуття радості, любов, успіх – усе це знайде тебе. А ще я вмію тішитися щоденними дрібницями: сонечком, квітами, листям, бездомними собаками, водіями, які зупиняються на переході, людями, які усміхаються, ранковим повідомленням чи теплим словам. Я можу спокійно сказати чужій людині на вулиці комплімент, якщо вона гарно одягнена, чи просто усміхатися перехожим. Кожен день дає нам щось особливе для радості. Головне – вміти це помічати і продовжувати свій шлях, навіть якщо важко, якщо бракує віри, якщо немає сил.
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: волосся, стилістка
