Слухати його завжди цікаво, а вмінню вислизати з хитромудрих полемічних пасток можна позаздрити. Пригадується, коли набирав обертів «касетний скандал», Л. Кравчук на запитання стосовно його оцінки подій відповів з притаманною йому «обтічністю», що за його правління такого просто не могло бути. Таким чином голова опікунської ради ФК «Динамо»Київ легким фінтом уникнув доволі «слизької» теми. Зберіг, про всяк випадок, лояльність до свого наступника і водночас дистанціювався від не надто естетичних висловів Л. Кучми, зафіксованих на плівках майора Мельниченка.
Сам Леонід Макарович завжди був естетом. Нібито автором знаменитого «Маємо те, що маємо» і неперевершеним майстром слалому між краплинами дощу. Афористична фраза стала універсальним поясненням усіх недоречностей нашого життя, а вміння лавірувати, оминати гострі кути, не надто дратуючи опонентів і не дуже розчаровуючи прибічників, добряче допомагало й допомагає Леоніду Кравчуку в політичному житті. Хоча й збагатило на сумнівне прізвисько «Хитрий Лис». Ну, та нічого. Лис, зрештою, істота доволі симпатична. Ще Іван Франко пристарався. Пригадуєте «Лиса Микиту»? Всіх обвів навколо пальця і всіх пошив у дурні. Тому що мудрий. «Мудрий дивиться вперед, а дурень оглядається назад», — ще одна перлина із скарбнички Леоніда Кравчука. Справді, краще дивитися вперед, а не назад. Бо всіляке різне зосталося позаду…
У свої 85 перший Президент України перебуває у непоганій фізичній та розумовій формі. Як завжди пильнуючи, щоб сильно не зачепити когось із «нині царствуючих», все ж не втримується від легкого, майже батьківського докору: «Треба, щоб влада брала уроки, які повторювати не можна». А ще перший Президент видав просто-таки магічну формулу поліпшення ситуації: «Треба йти до народу». Чітко і просто. Зібрати громадськість в Українському домі й проголосити: «Все, віднині живемо без корупції».
Це дещо нагадує потуги колишнього однопартійця Л.Кравчука по СДПУ(о) Г. Суркіса із наведення порядку в українському футболі. Десь наприкінці 90-их той виступив з ініціативою прийняття «Меморандуму чесної гри» – бар’єру для «договорняків», підкупу суддів та інших неподобств. Звучало урочисто і красиво, а що маємо нині? Маємо те, що маємо – знову є привід згадати далекоглядного Леоніда Макаровича.
Він іноді зізнається, що його дуже турбує невизначеність завтрашнього дня країни. “Усе – в бруді, грязюці». Але водночас підкреслює, що «не можна допускати зневіри». Як примудритися проскочити між цими двома суперечливими краплинками, – відомо, мабуть, лише йому, досвідченому політичному слаломістові. Як і те, наскільки тонкою є грань між «Народ – на грані вибуху» і «Треба навчитися терпіти». Все ж цікаво було б дізнатися, чи відчуває Леонід Макарович Кравчук хоча б частку власної відповідальності за: 1) створення фундаменту нинішньої олігархічної держави; 2) змарнування шансу вже тоді, на початку 90-их провести люстрацію; 3) масову зневіру людей у майбутньому.
Цікаво, чи замислився б досвідчений шахіст над ходами-відповідями?
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: Леонід Кравчук